Метелики над землею літающе

Руфін і Прісцілла – прощання
            Отож, мучениць і жінок, що реалізували себе мужньо, а хоч би поважаних і впливових, в ранному християнстві не бракувало. І все-таки: як же там було з жіночими свяченнями? Інституція дияконіс у східній Церкві протривала до 12 століття, а одне з документальних свідчень про її функціонування вже у пост-язичницькі часи належить до часу правління імператора Феодосія. Відомий цей імператор, крім іншого, тим, що законодавчо заборонив Олімпіади, тому книжка Ол.Кравчука, що описує деякі аспекти цього періоду, називається “Останньою олімпіадою” (тут слово “олімпіада” вжито не в значенні “ігри”, а “проміжок часу довжиною в 4 роки”). Отож, цитую пасаж про деякі інші тоді прийняті закони:
            ( Read more... )

            І на цьому “Credo” (яке Оксана Забужко називає цілковито єретичним і приреченим на знищення незалежно від того, яка течія у християнстві перемогла б), я з подружжям Руфіна і Прісцілли попрощаюся.

Шлюб діонісійський, християнський чи філософський (продовження)
        Широкий матеріал для досліджень надають як канонічні, так і апокрифічні ранньохристиянські тексти. Але також і тексти зовсім нехристиянські. 
           Одним з міфів (слово “міф” вжите тут зовсім не в осуд чи як вказівка на “ненауковість”), що формують світогляд багатьох людей ледь не з ренесансних часів, є переконання про вільну, не стримувану майже ніякими ригористичними правилами сексуальність античних часів і, в протиставлення їй, аскетизм і засудження тілесності, іманентно властиві християнству. Але ж ми живемо в епоху постмодерну, який вельми критично переглядає міфи давніх часів!
          ( Read more... )

Бунт африканський, безглуздий і безпощадний - продовження
         На виправдання Лесі Українки можемо сказати: якщо не був таким проклятим світом справжній Єгипет, то так він виглядав в очах одного конкретного раба. А про те, що цей типаж був у її творчості не випадковий, свідчить образ, де він доводиться до досконалості. Мається на увазі Неофіт з поеми “В катакомбах”.
       ( Read more... )

           А що ж Неофіт? Якщо він зупиниться на тій сходинці духовного зросту, де, схоже, застряг (будемо сподіватися, небезнадійно), то нічого нового й позитивного світу не принесе, тільки чергову “есхатологічну програму” М.Жарких дуже іронізує над цим виразом Оксани Забужко, запевняючи, що ніхто не знає, як влаштувати кінець світу. Додам: на наше спільне щастя, бо, коли б таке знання було людству доступне, бажаючі реалізувати подібну програму знайшлися б. А багатьом однодумцям Лесі Українки довелося на власному гіркому досвіді переконатися, що жертвою “бунту безглуздого і безпощадного” часто стають не ті, хто пригноблює й визискує, а ті, хто всіма силами намагається визволити знедолених. Їй ще пощастило не бачити цього на власні очі.

Про дружин намісників

А от ще кілька характеристичних епізодів, які дають змогу оцінити дійсне місце і роль жінок в римському суспільстві доби імперії. Я знову скористаюся допомогою Олександра Кравчука, на цей раз – розділом з його книжки “Тіт і Береніка”, першої частини дилогії на тему “Іудейська війна”. Основна дія книжки відбувається десь у 60-х роках нової ери. Однак описана далі суперечка мала місце значно раніше, ще за правління Тиберія, а темою її стала прийнята ще в часи республіки постанова сенату, яка забороняла римським полководцям і вищим урядовцям брати з собою дружин, виїжджаючи за межі Італії.
( Read more... )

Справа Турії

Розбираючись з особливостями шлюбу Руфіна і Прісцілли, в книзі Оксани Забужко ми зустрічаємо таке:
           «Щоби переконатися, наскільки серйозно це суспільство (римське) ставилося до виконання жінкою своїх репродуктивних функцій (тільки за цим критерієм оцінювано її соціальну вартість і мораллю, і правом) досить згадати т.зв. «справу Турії (пом. між 8-2 р.р. до н.е.) - єдиний за всю історію писемно зафіксований випадок, коли чоловік відмовився дати розлучення бездітній жінці й наполіг на тому, щоб залишити її при собі (див. Cantarell, Eva. Pandora’s Daugthers: The Role&Status of Women in Greek & Roman Antiquity / The John Hopkins Univ. Press, 1987, P.133)” (ст.210)
           Випадок Турії заслуговує окремого розгляду, тут, схоже, дослідники не прийшли до єдиного висновку. (Скористаюся нагодою ще раз подякувати всім тим, хто допомагав мені з матеріалами і довідками). Отож, про Турію, що була дружиною Веспіллона, нам відомо таке:

( Read more... )

Похоронні товариства           Після катакомб доречно згадати ще й похоронні товариства. Всупереч досить понурій назві, то були організації цілком земні, не чужі мирських радостей і досить впливові, при тому, навіть коли б складалися з самих рабів – цілковито законні. До “Руфіна і Прісцілли” вони мають хоч би той стосунок, що один з персонажів п’єси, адвокат Семпроній, радить усій арештованій християнській громаді: “усім зректися християнства і довести, що гурт ваш похоронне товариство”. У крайньому ж випадку, нехай принаймні Руфін заявить: “що ти зовсім не знав, які то збори, а був упевнений, що ся громада звичайне похоронне товариство і що твоя жона, як то буває, фундаторкою в ньому”. Звичайно, обидві пропозиції відхиляються (“Чудно, як часом люди гинуть самохіть!”)           Отож, що ж то були за товариства? Знову скористаюся допомогою  П.Гіро (“Приватне і громадське життя римлян”, розділ “Похоронні товариства”):
( Read more... )

Ще трохи про монтаністів і про гіпотетичне джерело, використовуване Лесею Українкою
Цим останнім, як мені здається, є не стільки гностичні тексти :-) , скільки цілком поширені на початку 20-го століття твори типу написаних Е.Ренаном. А, можливо, саме Ренан: в листуванні Лесі Українки є згадки про нього, хоч досить критичні..

( Read more... )

Є також згадка про християнські громади, що відпускали гріх відречення від віри – в п’єси цією можливістю спокушаєтьс Фортунат. З цією метою використовувався обряд «другого хрещення», проти якого протестував Тертуліан. В полеміці він використовував житіє Вівії Перпетуї – таким кружним шляхом ми й довідалися про цю героїчну монтаністку, що зважилася «пророкувати з відкритою головою».

Попередню частину ми закінчили історичною приреченістю того героя п’єси, який мені особисто (я дуже рада, що не тільки мені) видається найдостойнішим і найбільш вартим співчуття - Руфіна.
Але поразки зазнає і Прісцілла.
Щоб розібратися з нею, мусимо зробити свого роду історичний екскурс, перепрошую, якщо він видасться нудним, пояснити такі речі все одно треба. (більшість далі написаного особливо Лесі Українки не стосується. Зате рада буду бачити всіх, хто цікавиться різноманітними єресями. Я, схоже, закінчу на вогнищі, причому «единствнно от необразованности»)

( Прісціллині попередниці й сучасниці )

А загальний висновок – звичайне для перших часів християнства жіноче рівноправ’я і навіть лідерство змінилося повним виключенням жінок з церковної ієрархії.

«Руфін і Прісцілла» - найдовша п’єса Лесі Українки. Писалася не за одним заходом, остаточно оформилася в 1910 р. Вочевидь, була авторці дуже дорогою, їй один час здавалося, що вона «не сміє вмерти, не написавши цієї драми». Але п’єса пройшла майже непоміченою, критика ославила її як занадто книжну (ніколи я тих літературознавчих критеріїв не вміла збагнути). В театрі її, скільки знаю, не виставляли, між тим. вона, як на мене, дуже кінематографічна, особливо остання частина – одна з не багатьох в нашій драматургії «масових сцен» - як, наприклад, «Табір Валленштейна» у Шіллера.
Сюжет п’єси (теж імхо) в якомусь сенсі навіяний “Quo vadis” Сенкевича. Не надто я люблю цього нобеліата і ось чому: як вважала ще Еліза Ожешко, його історичним творам не вистачає істинної трагічності й боротьби ідей. В ранньохристиянському романі Сенкевича ледь не з першого розділу зрозуміло. хто хороший, хто поганий, а хто й взагалі історично приречений (я зараз не про те, що Петроній і так вийшов цікавішим за всіх інших персонажів, разом взятих. Я про інтенції автора. Донна Анна в Лесі Українки теж вийшла дуже виразною і живою, за власноручним визнанням письменниці, всупереч її волі). Передбачити еволюцію стосунків Лігія-Вініцій нескладно. Але закоханий поганин – хлопець доволі простодушний, особливим інтелектуальним багажем не обтяжений. «а таких є Царство Небесне». Що, коли для «язичника», не меншою мірою закоханого в християнку, таке навернення до Бога буде неможливим? Всупереч всім зусиллям, всупереч тому, що кохана – його дружина і відповідає йому не меншою любов’ю?
Такий сюжет «Руфіна і Прісцілли».

( Read more... )

Цим етюдом ОЗ не дуже зацікавилася. Я, між тим, дуже його люблю і, на відміну від високотемпературної «Одержимої», часто перечитую просто так. Різниця не в тому, що «Йоганна» позбавлена внутрішньої пристрасті, зовсім ні, а в тому, що вона гранично виразно прописана і деталізована. Про Міріам ми не знаємо нічого, крім імені, Йоганна ж має біографію, зовнішність, сім’ю, дім.
( Read more... )