Метелики над землею літающе

Артурівський міф — імена й традиції

Основна проблема, яку ставить перед перекладачем будь-який твір «артуріани», — це відтворення імен, топонімів і взагалі власних назв. Є на це дві причини.

Перша — артурівська легенда створювалась впродовж віків, людьми, що послугувались різними мовами, — валлійською, ірландською, англійською, французькою, німецькою, італійською... Відповідно, намножилась сила-силенна варіантів, різночитань, перекручень та «чудотворних розмножень», коли з одного персонажа творилося кілька інших.

Друга... українським перекладачам тут взагалі нелегко. Не можна, подібно «латинянам», просто відтворити написання, мусимо ще й довідатися, як вимовляти... А це, повірте, нелегко, особливо ж стосовно мови валлійської. Та й ще одне — брак авторитетної традиції. От, скажімо, підбираючи слово «з античності», завжди можна покликатися на авторитет Борис Тена, А.Содомори, А.Білецького. Натомість артуріана в нашій літературі представлена куди скупіше. Властиво, я тільки два переклади й знаю — «Трістана та Ізольду» Бед’є, перекладену М.Рильським, та «Лицарів Круглого Столу», перекладених В.Коптіловим із французьких «галантних романів». Себто, не з вихідної мови, валлійської, і навіть не з англійської... Французька мова і французька традиція. Її-то й відтворювали перекладачі. Щоб було зрозуміло: це Тінтажель (а не Тінтагель), Галлад (а не Ґалахад), Говейн (а на Гавейн), Бранжена (а не Бранвен). І далі в цьому ж дусі.

І єдине, що залишається, — власний смак та власний вибір. Виходить свого роду коктейль традицій: Тінтагель і Бранвен, але Галаад. От просто тому, що так більше подобається. (Ще й споконвічні клопоти з ґ – «ґавою»).

А питання таке: як найкраще відтворити ім’я першого мужа Артурової матері, королеви Ігерни? Горлойс, Горловс, Ґорлуа (у Коптілова саме так)? Про оригінальне написання і не згадуватиму, бо хто ще знає, що там вважати оригінальним написанням...

Прихватизована Темза

I wander thro' each charter'd street,
Near where the charter'd Thames does flow.

Слову charter'd пощастило — як тільки його не переклали! Аж складно здогадатися, що це те саме слово оригіналу: і пишна (вулиця й Темза), і вільна, і така, що там «панує знать», і спонукає до «роздумів про права», і «сковано», і «нанесено на креслення» — і ще бозна-що, і це при зрозумілому навіть і неспецу корені «charter». Колись воно більше на якусь хартію натякало, а тепер на літаки (і чартерні рейси)!

Чи це занадто грубо вийде? Зате точно. Або й загадково, кому як. Можливо, років через двісті це слівце (нарешті!) вийде з ужитку?

Плач маленьких сажотрусів

З сажотрусами практично всі зацікавлені особи впоралися вдало, я лише узагальню.

«Межа можливого» — переклад КСД

От ми нарешті і дочекалися моменту, коли можемо обговорювати переклад відьмацької саги українською мовою, офіційно виданий на папері! Ще, як кажуть, і чверть століття не минуло з часу виходу першого оповідання, перекладеного М.Рябчуком, аж ось є вже дві книги оповідань.

Тобто, в моєму варіанті так чи сяк — паперовий, електронний. Я й так наразі користуюся другим, ні-ні, цілком законним, на гугл-буці. Там щасливо виклали значну частину оповідання «Межа можливого», щасливого, бо не так давно я аналізувала помилки російського перекладу цього самого оповідання . Відразу ж відповім на питання, яке багато кого непокоїть: чи не робився український переклад радше з Вайсброта, ніж із Сапковскього? Себто, чи не повторює він помилок, від яких у російському перекладі аж кишить? Отож — ні. Я знайшла лише одну таку спільну помилку, вона могла бути випадковим збігом, зрештою, трактується по-різному.

Але давайте я спершу про щось попереджу. Через багато різних причин я воліла б вести це обговорення у закритому режимі. Однак це неможливо, я його обіцяла членам дружньої спільноти, багато з яких у соцмережах не зареєстровані. Тому домовляємося наперед: не будемо розмовляти, чи доречним є взагалі переклад польського письменника українською мовою (хто б хотів таку бесіду вести, - охоче дам адресу, де можна показати свій глек на капусту), хто має право робити такі переклади, яких правил при цьому дотримуватися і т.д. і т.п. Мене цікавлять лише фактичні помилки, якщо такі знайдуться. Концепцій намагатимусь не чіпати, а якщо вже, то покажу заодно на вдалі, з моєї точки хору, місця.

Прошу також пам’ятати, що я не всезнаюча і можу помилятися, а також те, що можу посилатися на іншу редакцію оригіналу. Або ж просто на помилкове місце в електронному варіанті цього оригіналу. Або ще можливо, що мені чомусь більше подобається інший варіант перекладу певного виразу, про що я чесно попереджу.

На завершення додам своє традиційно: хай там як, прошу на мене не ображатися. Я тільки й хочу, щоб наші переклади були найкращими і настільки бездоганними, наскільки це можливо.

Елена-Єлена-Гелена

Як подумати, то грішним коханцям, любов яких стала причиною Троянської війни, поталанило обезсмертити не лише свою історію, а й свої імена. Мало кому з героїв «Іліади» чи «Одіссеї» таке вдалося: Ахіллами чи Агамемнонами можуть назвати своїх дітей хіба що духовні близнюки Шлімана, є трохи Пенелоп та Несторів, натомість Елена та Александр (офіційне ім’я Паріса, під яким він переважно і значиться в «Іліаді») — досі входять до числа найпопулярніших імен.

Отож-бо. Тому доведеться нам вдатися до доморослої традиції. Елена? Гелена? Єлена? Кому як подобається.
 

Царі, князі, гетьмани і отамани

Якщо хтось пригадує, в процесі перекладу «Жриць, амазонок і чарівниць» дуже мене непокоїло питання, чи годиться називати древніх правителів царями. Річ навіть не у російському походженні такої традиції — як мені цілком слушно зауважили, колядки, в яких згадується «тріє царі», цілковито українські, хоча б тому, що у польських є «три крулі», а російських колядок не існує взагалі.

Правильніше було б таке: слово «цар» у мене особисто викликає асоціації із більш сучасним абсолютним монархом-самодержцем. Натомість древні правителі, всі ці Менелаї-Ідоменеї-Нестори за обсягом повноважень швидше князі. Навіть верховний цар Агамемнон не всевладний і формально йому підлеглий Ахілл лає свого зверхника останніми словами і робить це принародно.

Можна б сказати, що це мої особисті глюки, бо таки до царів-Едіпів усі звикли. Але такий знавець древніх цивілізацій. як Ігор Дьяконов (хто ще не читав його книг і спогадів, а шукає щось цікаве і розумне, то дуже раджу) теж вважав найкращим наближенням до титулів правителів древності слово «князь». Хоча чудово знав, що це слово не таке дуже давнє, молодше від царя, і не слов’янського, а наче германського походження.

Отож тим читачам, які не поведені на царях, варто заглянути до перекладу Руданського. Отам вже цю вельможну галайстру титулують усіляко — є і царі, і князі, і гетьмани, і отамани.

Що ж на це упорядник видання 1973 року та автор післямови, Ан.Білецький? А нічого.

«…навіть у максимально можливому наближенні до епохи і культурно-історичної обстановки оригіналу в сучасних нам перекладах залишається неминуча модернізація, пов’язана з загальним характером лексики і фразеології мови, якою перекладається «іномовний, інокультурний, іноепохальний» оригінал. Коли в перекладах «Іліади» і «Одіссеї» з’являються «царі» замість «анактес», «басілейс», «косметорес» тощо, то ми цей анахронізм, очевидно, вже не відчуваємо як такий, хоч тут ідеться про певну «ретроспективну проекцію» середньовічного терміна в обстановку мікенської епохи.

До речі, коли б на місці «царя Агамемнона» чи «царя Пріама» опинилися б «король Агамемнон» чи «король Пріам», ми, очевидно, запідозрили б у цьому зухвалий замах на нашу перекладацьку традицію».

Не замахуючись на традицію, залишімо вже тих царів, хай собі. Завважу тільки, що існує-таки конкуруючий вплив більш західної традиції «королів» (західноєвропейцям взагалі в цьому сенсі легше, їм не доводиться розриватися між царями і королями), а також те, що скандальний витвір Макіавеллі «Il Principe» — «Володар», «Правитель», — інколи перекладається також як «Князь». А ще є стійкий вираз «князь темряви».

Наступна проблема — вимова. особливо власних назв…

Омирова Ільйонянка

Чи хтось би повірив — цілком недавно, на пам’яті нині живих і не дуже древніх було таке, що українська традиція називання античних персонажів вже начебто склалася. А от самих перекладів майже не було! Або ще не переклали (Борис Тен вже переклав «Одіссею», а «Іліаду» щойно перекладав), або ж вони були недоступними (як переклади Гесіода, зроблені Свідзінським, чи переклади Лукреція, зроблені Миколою Зеровим).

Щось, однак, широкому загалові демонструвати треба було… А, може, не широкому загалові, а доволі вузькому колу вузьких спеціалістів було відомо, що один переклад «Іліади» в нас таки був. От тільки зроблений доволі давно, ще у 60-х роках ХІХ-го століття, виданий на початку ХХ-го, не античником виконаний, а поетом, за професією лікарем, і дуже вже оригінальний переклад вийшов. Цілком всупереч тій новій традиції, яка саме так-сяк складалася.

Коротко кажучи: у 70-х видали тритомник Степана Руданського, а в його третій том і помістили Гомерову «Іліаду». Себто, Омирову «Ільйонянку». Так назвав цю поему перекладач.

Читати сьогодні цей переклад — неабиякий кайф. От Александр Кравчук дуже любить у своїх історичних розвідках цитувати давні, донаукові польські переклади класики. То й ми не ликом шиті. Окремі вирази там напрочуд колоритні, я не можу натішитися «патлатими ахейцями». Щоб здогадатися, хто такі Врода, Іра та Іва (олімпійські богині), треба неабияк постаратися. А як вам Ахілло Пільєнко? — розкіш!

Ще до цього видання написав післямову головний український античник, А.Білецький, і вона так мені сподобалася, що я не втримаюся і дещо зацитую. (Не переймайтеся постійними аверсіями до російських перекладів, воно почасти правда, а почасти так треба було).

Перекладача не стало, але справа живе

або ж про злочинну діяльність фальшивих друзів перекладача після Вайсброта.

Добре, вікно вже у мене закінчилося, біжу, а всіх вітаю — і остерігайтесь фальшивих друзів!

Переклад: помилки чи особливості стилю?

(на прикладі оповідання Andrzej Sapkowski GRANICA MOŻLIWOŚCI

- Анджей Сапковский Предел возможного, переклад Е.Вайсброта)