tin_tina: (17 століття)

Отак скінчилося життя останнього самозванця Смутного лихоліття. Що ж, він, думаю, здогадувався, як це може трапитися – ще тоді, коли покидав білокамінну столицю, залишаючи палаючий власний дім. Можливо, А(н)кундінова з його поетичними аспіраціями могло б потішити, що взамін він таки здобуде неабияку славу. В тому числі літературну.
           Тим, хто хотів би довідатися про всю історію самозваного царевича, варто б прочитати вже згадуваний роман В.Н.Балязина “За светом идущий”. Факти там викладено “близько до тексту”, от тільки плаксивий тон цілковито позбавлений таких прикмет 17-го сторіччя, як авантюрність і затята гра, коли на кону хоч власне життя, хоч доля світу... Тому я вибрала для літературної ілюстрації (а що ж – Немирич її мав, Ярема теж, чим царевич Шуйський гірший) одну із своїх улюблених книжок. Повість Юрія Липи “Козаки в Московії”.
            Про Юрія Липу і його книжку )


              І на цьому ми на якийсь час з 17-м сторіччям попрощаємося.

tin_tina: (17 століття)

Частина остання, як і було обіцяно - понура )


       Ім’я Тимошки Акундінова, як і його попередника, Григорія Отреп’єва, було занесене в російський церковний «Чин православия» для виголошення щорічного церковного прокляття-анафеми в першу неділю Великого посту.

tin_tina: (Default)

Арсеній Суханов з’явився у Чигирині майже відразу після від’їзду посольства Унковського. Ще раніше він постарався заручитися підтримкою колег по цеху – молдавського та українського духівництва. «И строитель Арсений им говорил накрепко: буде они того вора застанут где в своих монастырях, и оне б его к себе прикрепили, и к государю б послали к Москве наскоро и дали весть». З подібною просьбою Суханов звернувся навіть до єрусалимського патріарха Паїсія – «чтоб для такова дела писал к гетману, чтоб оно того вора и послал к государю, а в ы-ную землю никуды». Як до цього поставився сам Паїсій, можемо тільки здогадуватися, пам’ятаючи його давні стосунки з «царевичем Шуйським» підозріваю, що  ловити самозванця патріарх не хотів. Все-таки він доручив Суханову написати потрібний лист «по руски», потім ченці переклали написане грекою, з греки – латиною і вже в такому вигляді Суханов повіз листа до Хмельницького. Важко зрозуміти. нащо була потрібна така складна схема і що там залишилося з оригінального тексту.
 

і що з ними всіма відбувалося )
                 Але це вже не особливо стосувалося постаті самозванця. Він же на кілька місяців щез і об’явився на початку літа 1651 року на другому кінці тогочасного світу, в Стокгольмі чи, по-слов’янськи, в Стекольні. Залишилася ще одна частина, яка б його стосувалася, саме та, якої мені так довго не хотілося писати. Бо це вже був кінець…

 

tin_tina: (17 століття)

(Довелося на кілька днів з головою пірнути в роботу. Навіть на 17 вересня ніколи було й слова написати. Зрештою, тут все сказано і написано до нас.
          Натомість мала офісна війна триває. Програми я вже поблокувала і розраховую повторювати таке що три місяці. Тобто, працювати собі будете, але у випадку чого довше трьох місяців не покористуєтеся. Безпосереднє начальство (яке ще про це не знає) провело зі мною бесіду і пояснило, що вище начальство справді не розуміє, чим займаються програмісти. А оскільки воно, тобто начальство, є старої дати, то треба йому за радянським зразком написати дуже докладний – основне, довгий – план роботи на максимальний період. Доведеться убити на це кілька днів. Як на те, мені легше скласти і відлагодити софт на сотню модулів ніж писати «календарний план роботи» (оформлювати класні куточки, як висловився незабутній сільський єврей).

        Ну, поки те-се, продовжуємо історію самозванця. Залишилося порівняно небагато. Але період насичений і розписаний ледь не день за днем. Попередня частина закінчилася 11 жовтня, коли Хмельницький приїхав до Чигирину.
        

що сталося в межичассі між жовтнем і листопадом )
        Між тим, операція наближалася до завершальної фази. І нарешті на московській стороні з’явився достойний і розумний гравець. Ми вже потроху з ним знайомі, це Арсеній Суханов, царський богомолець, який колись першим помітив появу самозванця. Залишу його на наступний захід, тим більше, що там будуть ще й деякі цікаві тогочасні погляди на присягу, хресне цілування і тому подібні речі.

 

tin_tina: (17 століття)

 

чергова серія цілком детективних пригод. Листи, переговори, замах... все, що завгодно )
           Цей фарс тривав всього кілька днів. 11 жовтня до Чигирина приїхав гетьман, можна було спробувати спосіб переговорів.

 

tin_tina: (17 століття)

Петро Протасьев разом з дяком Богдановим лише «в пятой день» після від’їзду послів  зуміли вирватися з Варшави. Супроводжував їх у дорозі королівський секретар Юрій Єрмолич. через якого «многая нам было задержанья и мешкота в дороге».
         До Києва вони добралися з великими труднощами, але, що найгірше, нікого там не застали – ні пана Одама, ні Косова, «и про гетмана Хмельницкова подлинова ведома в Киеве не было».
       Можна назвати інакше, але коротко - гра в цюцюбабку )


    Отож, місія Протасьева провалилася, тому його відкликали до Москви, щоб здобути відомості: «Как к вам наша грамота придет и вы б ехали к нам к Москве, днем и ночью, скоро, не мешкая нигде и ни за чем». Вже 7 листопада 1650 року в Посольський приказ була представлена: «Записка Петра Протасьева да подьячего Григорья Богданова. что они вестей проведали». А в операції «Самозванець» з’явилися наступні  гравці – спецагент Унковський і людина сумерку, хрещений єврей  Левко.

tin_tina: (17 століття)

       Хоча почалося все в Чигирині (чи, як часом пишуть, в Чигрині), путивльський купець Сидір Поневін мав там якісь торгові справи – начебто крам його затримали. І от, саме на Трійцю, «прислал к нему руской человек и имяни до себе, хто по него прислал, не сказал». (Хто там шукав приклади, коли жителі Московського царства вживали слово «руской» тільки для означення своїх співвітчизників, а не інших східних слов’ян, то це саме воно). «Руской человек» передав Сидору листа для путивльського воєводи Семена Прозоровського із проханням прислати до нього для переговорів довірену людину, а він, мовляв, може розповісти багато цікавого про те, що «делаетца у гетьмана у Богдана Хмельницкого и иных государствах, а он де был во многих государствах». 14 червня Сидір Поневін привіз листа до Путивля. Прозоровський прочитав, що невідомий доброзичливець «никому не сказывается, кто я, от всем от чужих людей сердечную клеть замыкает, а ключ в твои руки отдает». Взагалі лист був складений дуже картинно і не без сантименту: «доки плачевного життя стане, орел літати не перестане, все над гніздом буде убиватися».
         

Не считайте меня за подьячего: я истинный князь Иван Шуйский! )

tin_tina: (17 століття)

Інструкцію по вилову самозванця, складену 30 травня 1650 р, привіз до Варшави спеціально посланий царський скороход Логін Огалін. Основним завданням братів-послів було укладення вічного миру, але це мало б стати можливим тільки тоді, як: «Однолично по такому крепкому утвержденью тово вора отдали вам без всякого оправданья». Вимога, зрештою, була цілком законною і опиралася на одній із статей міждержавної угоди 1645 року: «Будет которые воры учнут называтца Московского государства царевичами и учнут войско и собранье какое в Польше или Литве збирати, и таких всех королю и панам раде и всей Речи Посполитой за неприятелей и за разрушителей покою общего почитати и ратными своими людьми их воевати, а до государства Московского никакими мерами их не пропущати и всех таких сносити и не живити и казнити смертию безо всякого оправданья».
         що там довго писати - нічого у них не вийшло )


           Далі гонитву за самозванцем мав вести раніше згадуваний Петро Протасьев. Але, поки те та се, відбулася наступна дія Гри. Її епіцентром був вже потрохи нам знайомий Мгарський монастир.

tin_tina: (17 століття)

Думаю, з приведених уривків авторства Акундінова зрозуміло: був він людиною небуденною, достатньо розумним, освіченим, талановитим і чутливим до чужих емоцій. Тому і зумів придумати для себе легенду, яка гарантовано мала вплинути на Хмельницького: причиною його втечі, мовляв, є те, що: «Будто некоего забил великого человека, что у нево завладел маєтность якую».
         Чи з цієї причини, чи з іншої – прийняли його добре. За пізнішими словами Костки Конюхова: «А как приехал к гетману запорожскому и помощи себе просил, и Хмелницкий его у себя держал в чести и хотел ему помогать, и Выговский ему учинился друг большой и также ему помогал».
          і в чому це виявилося )


         Черговий тур Великої Гри розгорнувся у Варшаві, а головними дійовими особами стали московські посли в Польщі, брати Пушкіни.

tin_tina: (17 століття)

Звичайно, Московська держава, що пережила стільки потрясінь через самозванців (їх тільки у 17 ст. було 23, наш Тимофій дев’ятнадцятий по порядку, він вважається останнім самозванцем Смутного часу), вправі була вважати їх небезпечними і вживати заходи для захисту від них. Але ось приклади того, що страх московської влади перед самозванцями справді переходив межі раціонального.

всякі прозові і поетичні цитати, які можна пропустити )


        Добре, тих, кого такі ліричні відступи нудять, заспокою: далі буде чисто детективний сюжет.

tin_tina: (17 століття)
            Частина 1 

Самозванці, звісно, люди таємничі, російські тим паче. Про переважну більшість з них ми знаємо дуже мало, і справжні імена, і походження їх невідомі.  Не виключено навіть, що вони насправді були тими, за кого себе видавали (це я, насамперед, про базисного самозванця Лжедмитрія).
          

історія одного із самозванців )         
Як би там не було, але в кінці 1648 року царевич з невеликим почтом «пришли в Запороги к гетману Богдану Хмельницкому».

 



Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/10/2017 05:33 am
Powered by Dreamwidth Studios