Блейк Лондон

[tin_tina]

Плач маленьких сажотрусів

З сажотрусами практично всі зацікавлені особи впоралися вдало, я лише узагальню.

Як цілком резонно нагадав один із учасників тієї всесвітівської суперечки, сажотруси часів Блейка — це зовсім не дебелі вуйки у засмальцьованих спецівках, при зустрічі з якими городяни просять дозволу потриматися за їхній ґудзик — на щастя. Це зовсім малі діти. У сажотруси їх віддавали (а часто продавали) років у чотири. А герой іншого Блейкового вірша «Сажотрус» запевняє, що рідний батечко продав його, «як тільки його язик навчився вимовляти слово weep». Себто, ридання. Англійське sweep — чистити, прибирати, — звучить майже так само.

When my mother died I was very young,

And my father sold me while yet my tongue

Could scarcely cry ‘Weep! weep! weep! weep!'

So your chimneys I sweep, and in soot I sleep.

There’s little Tom Dacre, who cried when his head,

That curled like a lamb’s back, was shaved; so I said,

‘Hush, Tom! never mind it, for, when your head’s bare,

You know that the soot cannot spoil your white hair.'

And so he was quiet, and that very night,

As Tom was a-sleeping, he had such a sight!--

That thousands of sweepers, Dick, Joe, Ned, and Jack,

Were all of them locked up in coffins of black.

And by came an angel, who had a bright key,

And he opened the coffins, and set them all free;

Then down a green plain, leaping, laughing, they run

And wash in a river, and shine in the sun.

Then naked and white, all their bags left behind,

They rise upon clouds, and sport in the wind;

And the angel told Tom, if he’d be a good boy,

He’d have God for his father, and never want joy.

And so Tom awoke, and we rose in the dark,

And got with our bags and our brushes to work.

Though the morning was cold, Tom was happy and warm:

So, if all do their duty, they need not fear harm.

Причини такого раннього життєвого старту цілком прозаїчні — чим менший сажотрус, тим легше йому пролазити у тісні димарі. А щоб юні раби довше залишалися малими й худими, їх тримали в постійному голоді. Окрім економії, ще одна вигода — повільніше ростуть.

А дехто і не встигав вирости, бо робота була не лише важкою і брудною, а й небезпечною: можна було зірватися з висоти або задихнутися. Якщо ж діти боялися лізти в димар, то під ними запалювали солому — щоб швидше рухалися. На пам’ять про ті милі звичаї в англійській мові зосталася ідіома «light a fire under someone» — «to get someone to act quickly or forcefully, esp. someone who has not been doing enough before» — змушувати когось працювати швидко, особливо когось такого, що досі не працював достатньо енергійно.

Вже у Блейкові часи не бракувало людей, обурених знущанням з істот, котрих навіть за мірками часу, коли дорослішали рано, не можна було назвати інакше, як малими дітьми. Але остаточний край дитячому сажотрусінню поклали через півстоліття, у 1840 році, коли осіб, молодших 21 року, заборонили залучати до чищення димарів. Як же обійшлися без цих незамінних працівників? — дуже просто, їх таки замінили спеціальними щітками. Котрі, зрештою, давно вже винайшли, але вони коштували дорожче, ніж чотирилітня дитина.

Зрештою, все це можна прочитати в літературі, якої є сила-силенна (я б дуже рекомендувала книжки Катерини Коуті про «добру стару Англію» та «недобру стару Англію». Ми ж повертаємося до вихідного Блейкового вірша.

Отож, наш крикливий трудівник — таки сажотрус, а не каменяр, як в одному з перекладів. Він чи то плаче від болю, страху і голоду, чи то рекламує свої послуги, волаючи «sweep, sweep, sweep». Майже як «weep, weep, weep».

Залишається ще питання, до чого тут церква і чого вона чорна. Як на мене, найоригінальніше це питання розв’язав В.Кейс

Як крики сажотруса

Страшать зазолені святині,

Зазолені — себто й там чистили недавно димарі? Або ж ті димарі потребують чистки? Дві мухи одним махом!

Та й М.Зенкевич, схоже, теж вважає, що той гіпотетичний сажотрус виконує свій професійний обов’язок саме в церкві

Трубочиста вопль взнесен

Под церковный мрачный свод

Бо, як подумати, приміщення церкви теж потрібно опалювати, а потім і чистити димарі. Але я на цій версії не наполягаю. Поезія тим і поезія, що допускає численні тлумачення.