Гаразд, ось як виглядає віла в сербських історичних поемах, перекладених М.Старицьким:
Колись давно, ще тільки починаючи весь «лесеукаїнківський» цикл, я обіцяла собі пороздумувати про найскладнішою, як на мене, поему «Віла-посестра». Але досі мені це так і не вдається. Тобто найзагальніші положення – про дитячу кличку Лесі «віла біла», про її походження з перекладів Михайлом Старицьким сербських історичних народних поем, де віла – істота хоч і не злобна, але по-свойому грізна, - я знаю. Зате на ключове питання твору: де є межа між слабкістю і зрадою і чи існує ця межа взагалі, чи є прощення необхідною складовою частиною милосердя, я відповісти так і не зможу. Думаю, що такої відповіді нема взагалі. Отож, на прощання залишу я собі трохи іншу тему
Що було б далі?
Тобто, що могла б написати Леся Українка, якби прожила довше (і, звичайно, якби історія, котра саме після її смерті вчинила різкий кульбіт, дала їй змогу реалізувати свої плани). Адже, коли читаєш начерки її незавершених творів, перехоплює подих…
( Read more... )
Леся Українка – що ще залишилося
( Read more... )
Її найхарактерніша риса визначається вже іменем – «скорботна», один з епітетів Богоматері, її колір чорний, а роль – тіньова: найбільш визначальні події в житті Долорес проходять поза нашими очима, тому багато чого доведеться домислювати. Не знаю, наскільки це мені вдасться, на відміну від авторки п’єси, Долорес «не близька» моїй душі, ніякої інтуїції мені не вистачить, щоб зрозуміти, чому вона погубила своє життя заради людини, яка не тільки була цієї жертви недостойна: як по-справжньому, Дон Жуан і не потребував такої надлюдської офіри.
( Хто ти, печальна маско? )
Мене все-таки не полишає думка: таке послідовне самозречення (а також «нерелігійність» авторки) маскує справжню природу Долорес і справжній характер її життєвого шляху. А це шлях містичного пізнання і такого – не відразу розшифровуваного – наближення до Божественного. Не виключено, що Долорес, у власних очах непростима грішниця, – простує шляхом святості.
«Камінний господар» - це не тільки історія найвідомішого спокусника всіх часів і народів, написана жінкою, але й історія, героїні якої рішуче відтіснили на задній план всіх чоловічих персонажів. В першу чергу це стосується Донни Анни. В первісному сюжеті вона була малозначущою особою, просто черговою спокушеною, яка випадково стала й останньою. Донна Анна Лесі Українки цілковито інша, як ми вже знаємо, всупереч навіть волі авторки, ця енергійна дама перемістилася в центр сюжету, змусивши всіх інших танцювати під власну музику. Її чари діють практично на всіх чоловіків (може, крім Сганареля), і то не тільки на колег по п’єсі, а й на читачів та критиків – одного з таких критиків Оксана Забужко навіть звинувачує у ревнуванні Анни до Командора. Що характерно, цілковито всі жіночі персонажі найменшої приязні до Анни не виявляють (окрім Долорес, але ж вона взагалі свята та і їй вчорашня подруга платить чорною невдячністю). Однак жінки-читачки, яким Донна Анна нічим не загрожує, охоче визнають, що вона наділена і всіма недоліками антигероїні (егоїстична, холодна, жорстока, амбітна), і всіма перевагами, властивими цьому типу (енергійна, розумна, дотепна, з характером, незрівнянна майстриня маніпуляції, справжній кризовий менеджер, а притому ще й дуже реалістична і тверезомисляча).
( О, Анно! )
Обставини дії
«Камінний господар» - в жодному випадку не історично-побутова п’єса, вона є такою у далеко меншій мірі ніж, наприклад, ранньохристиянські драми, повні нібито й непомітних, але абсолютно точних деталей, які дозволяють встановити час дії з точністю до десятиліття. Іспанія драми – це не стільки реальна держава, скільки країна «класичного лицарського міфу», абстрагованого від дійсності так, як артурівський міф – від кельтських королівств ранньосередньовічної епохи чи Гомер від мікенської цивілізації. Тим не менше, певні «родимі ознаки» знайти можемо.
( Read more... )
І на цьому поки що зупинимося.
Обставини написання
Кутаїсі, травень 1912 року – написано. Жовтень цього ж року – надруковано у «Літературно-науковому віснику».
( Листи Лесі Українки )
«Ізольда Білорука». Поема, що певним чином об’єднує «світ лісу» («Трістан блукав по лісі») і ще один, дуже важливий для Лесі Українки – лицарський. Світ королівни, закоханої в лицаря без спадку; панцира на серці; етикету, піднятого до рівня ритуального діяння; світ, що помістився в проміжку від Дон Кіхота до Дон Жуана. А виник він з міфу – артурівського, кельтського, бретонського. Чи могло це уникнути уваги Лесі Українки з її геніальним чуттям на міф?
( Read more... )
Парсіфаль, Артур і "геній місця" у волинських лісах
(Привітавши читачів з найважливішою сьогоднішньою датою, себто днем народження Лесі Українки, продовжимо).
Почнемо з фольклору. Безпосередньо звідси – Русалка, “Той, що греблі рве”, Потерчата, Куць, Злидні, Водяник, але це, так би мовити, нижчі службові духи, статисти п’єси. Все ще схожі, але вже олітературені, віддаленіші від фольклорних зразків – Лісовик, Перелесник, Польова Русалка. Справжня фольклорна мавка чи нявка значно більше нагадує персонажів дяченківської “Відьомської доби” (куди вони втрапили з “Тіней забутих предків” Коцюбинського транзитом через фільм Параджанова), ніж героїню Лесі Українки. Можливо, найближчий прообраз Мавки – гуцульська “лісна”. Ця “лісна” розважається тим, що приворожує хлопців, прибравши облік коханої дівчини, виманює в ліс і там спокушає на еротичні втіхи. Хлопець через це сохне і може навіть померти, а врятуватися може розповідаючи спокусниці казки (допомагає також рослина з магічними властивостями – одолян). Але і цей прообраз, як бачимо, дуже й дуже несхожий на Мавку літературну, в якої не залишилося нічого демонічного.
( Read more... )
Архетипи "Кармен"
Мається на увазі тореадор (вірніше, пікадор) Лукас, в оригінальному тексті Меріме – другорядний персонаж, натомість у пізніших, оперно-балетних та інших “попсових” трансформаціях сюжету - герой-коханець першого плану, а закріплений за ним епізод – корида – зі скромного місця околиці дії повісті (так в Меріме) переміщається у самий її центр (так в трансформаціях). І це не даремно.
( Про кориду, тореадорів, биків та Лукаса )
Ще в статті досить детально аналізується ритуал, який включає в себе розбивання посуду – цей ритуал несвідомо, але точно відтворює Кармен у їх з Хосе «шлюбну ніч»; аналізується з «символічної» точки зору одяг головної героїні, дія кориди, циганські звичаї та імена героїв. Оскільки імена незвичайні, рідкісні, давні, - взагалі моя слабість, то приведу відповідні уривки.
Про Кармен
( Read more... )
Знаю, знаю, “давно се діялось”, але давайте, повернемось до статті Марини Новикової про міфосвіт Кармен. Нагадаю, що з допомогою цієї статті мені страшенно хотілося б показати, що метод порівняльного літературознавства легко доводить глобальну схожість всього зі всім, зокрема, “Лісової пісні” з “Кармен”. (Ймовірні опоненти могли б заперечити: це тому, що обидва тексти використовують ту саму матричну схему, себто “Парсіфаля”). Правда, наступний уривок якраз з “Лісовою піснею” зв’язати тяжко, але я його поміщу, бо він цікавий сам собою і, сподіваюся, зацікавить одного мого ЖЖ-шного френда, праведного язичника. Отож – Марина Новикова
Міфосвіт “Кармен”: бик і бог
Знайомство з Оповідачем
( Read more... )
Друга біографія Хосе
“Сюжет Тангейзера” – архетип сюжету Хосе на двовірній, напів’-язичницькій- напівхристиянській мові, але з позицій радше язичницьких. “Сюжет Персеваля” – архетип цього ж сюжету, на тій же мові, але в ракурсі радше християнському. Підстав такої проекції у новелі більше ніж достатньо.
( Read more... )
А тепер, покинувши насичений грозовими розрядами світ раннього християнства, перенесемося в простір найвідомішої драми Лесі Українки, “Лісової пісні”. На відміну від катакомбного циклу, де постійно треба вловлювати і розшифровувати натяки й аналогії та розпізнавати пропущені історичні подробиці, “Лісова пісня” видається простою, ледь не дитячою казкою. Простота ця, звичайно, оманлива, що й доводить Оксана Забужко: аналізуючи цю п’єсу, вона докопується до її джерел – а “Лісова пісня”, цілком безперечно, дуже закорінена у світі загальнокультурних літературних міфів, та знаходячи подібність з певними класичними сюжетами (“Парсіфалем, “Тангейзером”, навіть “Фаустом”). Однак, як висловився один мудрий чоловік з трохи іншого приводу, розкіш і злиденність сучасного літературознавства у тому й полягає, що воно знаходить всеможливі перегуки всього що завгодно з усім що завгодно, навіть між тим, що перегукуватися й не думає. От я, частково заради жарту, спробую знайти виразні перегуки між “Лісовою піснею” (принаймні у її спрепарованому внаслідок аналізу пані Оксани вигляді) і ще одним, надзвичайно відомим, можна сказати, культовим, знаковим і основоположним серед інших основоположень нашої культури сюжетом. Правда, сама це зробити не зумію, тому вдамся за допомогою до статті Марини Новикової, поміщеної у номері 5-6 журналу “Всесвіт” за 2003 рік. Додатковим бонусом є сама ця стаття, запевняю, дуже цікава.
Отож –
Міфосвіт “Кармен”: бик і бог
( Read more... )
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pari
