tin_tina: (Default)
 Я сьогодні коротенько, бо насилу і ще не до кінця управилася з головним болем (магнітні бурі сьогодні чи що?). Отож до попереднього: з приводу "герцогського" походження Косачів знайшлася така маленька нотатка у листі Лесі Українки до матері й сестри від 19 березня 1902 року з Сан-Ремо (надрукований в 11 томі дванадцятитомника під № 206, ст.338)
Read more... )Щось я ще заскоро розбрикалася. Виключаюся, до завтра.
tin_tina: (ромашка)
      Уривки з цієї статті я колись планувала вставити в тему Лесі Українки , як ілюстрацію до сприймання української літератури в Західній Європі. Але, треба ж таке – не зуміла тоді її знайти (і нічого дивного, бо надрукована вона була у журналі «Всесвіт» за 1993 рік, №5-6, а дія відбувалася ще значно раніше – у 1971 році). Відшукався цей текст недавно, зовсім випадково, і видався мені досить цікавим. Отож, хоч давно вже я нічого не писала про «поетесу зламу століть» і долю її творчої спадщини, то все ж ризикну представити. Зарані попереджаю, що авторка не зовсім дотримувалася правил теперішньої політкоректності і була, ніде правди діти, потроху русофобкою. Але я намагатимусь не змінювати її слововжиток і не оминатиму навіть доволі дивних авторських концепцій, от хоча б про родовід Косачів.
Ольга Вітошинська «Історія мого докторату в Сорбонні».
Read more... )
tin_tina: (Прісцілла)

Гаразд, ось як виглядає віла в сербських історичних поемах, перекладених М.Старицьким:
             

Read more... )

tin_tina: (Прісцілла)

Колись давно, ще тільки починаючи весь «лесеукаїнківський» цикл, я обіцяла собі пороздумувати про найскладнішою, як на мене, поему «Віла-посестра». Але досі мені це так і не вдається. Тобто найзагальніші положення – про дитячу кличку Лесі «віла біла», про її походження з перекладів Михайлом Старицьким сербських історичних народних поем, де віла – істота хоч і не злобна, але по-свойому грізна, - я знаю. Зате на ключове питання твору: де є межа між слабкістю і зрадою і чи існує ця межа взагалі, чи є прощення необхідною складовою частиною милосердя, я відповісти так і не зможу. Думаю, що такої відповіді нема взагалі. Отож, на прощання залишу я собі трохи іншу тему
            Що було б далі?
           Тобто, що могла б написати Леся Українка, якби прожила довше (і, звичайно, якби історія, котра саме після її смерті вчинила різкий кульбіт, дала їй змогу реалізувати свої плани).  Адже, коли читаєш начерки її незавершених творів, перехоплює подих…
Read more... )

tin_tina: (Прісцілла)
Жертви всіх трагічних подій цього трагічного квітня...
Сумно, тихо і моторошно.
Може, щоб трохи відволіктися -

Леся Українка – що ще залишилося
Read more... )

tin_tina: (Прісцілла)

Її найхарактерніша риса визначається вже іменем – «скорботна», один з епітетів Богоматері, її колір чорний, а роль – тіньова: найбільш визначальні події в житті Долорес проходять поза нашими очима, тому  багато чого доведеться домислювати. Не знаю, наскільки це мені вдасться, на відміну від авторки п’єси, Долорес «не близька» моїй душі, ніякої інтуїції мені не вистачить, щоб зрозуміти, чому вона погубила своє життя заради людини, яка не тільки була цієї жертви недостойна: як по-справжньому, Дон Жуан і не потребував такої надлюдської офіри.
Хто ти, печальна маско? )


        Мене все-таки не полишає думка: таке послідовне самозречення (а також «нерелігійність» авторки) маскує справжню природу Долорес і справжній характер її життєвого шляху. А це шлях містичного пізнання і такого – не відразу розшифровуваного – наближення до Божественного. Не виключено, що Долорес, у власних очах  непростима грішниця, – простує шляхом святості.   

tin_tina: (Прісцілла)

«Камінний господар» - це не тільки історія найвідомішого спокусника всіх часів і народів, написана жінкою, але й історія, героїні якої рішуче відтіснили на задній план всіх чоловічих персонажів. В першу чергу це стосується Донни Анни. В первісному сюжеті вона була малозначущою особою, просто черговою спокушеною, яка випадково стала й останньою. Донна Анна Лесі Українки цілковито інша, як ми вже знаємо, всупереч навіть волі авторки, ця енергійна дама перемістилася в центр сюжету, змусивши всіх інших танцювати під власну музику. Її чари діють практично на всіх чоловіків (може, крім Сганареля), і то не тільки на колег по п’єсі, а й на читачів та критиків – одного з таких критиків Оксана Забужко навіть звинувачує у ревнуванні Анни до Командора. Що характерно, цілковито всі жіночі персонажі найменшої приязні до Анни не виявляють (окрім Долорес, але ж вона взагалі свята та і їй вчорашня подруга платить чорною невдячністю). Однак жінки-читачки, яким Донна Анна нічим не загрожує, охоче визнають, що вона наділена і всіма недоліками антигероїні (егоїстична, холодна, жорстока, амбітна), і всіма перевагами, властивими цьому типу (енергійна, розумна, дотепна, з характером, незрівнянна майстриня  маніпуляції, справжній кризовий менеджер, а притому ще й дуже реалістична і тверезомисляча).
О, Анно! )


         Частою помилкою жінок подібного типу є недооцінка інших жінок, багато цих розумниць вважає себе єдиними розумними представницями власної статі (і часто гірко за подібні ілюзії розплачуються). Однак Анна подібної помилки не робить (тому я й готова припустити, що в майбутньому вона таки переможе), і принаймні одну жінку рівною собі суперницею вважає. Хоча ця «суперниця» нібито ніяк не збирається з Анною боротися і взагалі явно належить до тих, «чиє царство не від цього світу». Мова про Долорес.

tin_tina: (Прісцілла)

Обставини дії
            «Камінний господар» - в жодному випадку не історично-побутова п’єса, вона є такою у далеко меншій мірі ніж, наприклад, ранньохристиянські драми, повні нібито й непомітних, але абсолютно точних деталей, які дозволяють встановити час дії з точністю до десятиліття. Іспанія драми – це не стільки реальна держава, скільки країна «класичного лицарського міфу», абстрагованого від дійсності так, як артурівський міф – від кельтських королівств ранньосередньовічної епохи чи Гомер від мікенської цивілізації. Тим не менше, певні «родимі ознаки» знайти можемо.
        Read more... )


      І на цьому поки що зупинимося.

tin_tina: (Прісцілла)

Обставини написання
           Кутаїсі, травень 1912 року – написано. Жовтень цього ж року – надруковано у «Літературно-науковому віснику».
           
Листи Лесі Українки )


          Оце такі першоджерела, на основі яких пізніші інтерпретатори робили найрізноманітніші висновки.  Були досить формальні уточнення – не Леся Українка, виявляється, була першою жінкою – автором драми на дон-Жуанівський сюжет, першою була маловідома скандинавська письменниця, твір якої пройшов цілковито непоміченим. Багато світових славістів вперто намагалися вивести «Камінного господаря» з пушкінського «Каменного гостя» і, звичайно, цілковито безуспішно, бо єдине, що об’єднує ці абсолютно різні інтерпретації інтернаціонального сюжету – обігрування назви, наполовину жарт, наполовину антитеза.  «Суміжними» мистецькими жанрами, які могли надихнути авторку, називали то живопис, то оперу (тим часом, за визначенням самої Лесі Українки, була то скульптура). Звичайно, проводилися феміністичні студії тексту – адже Донна Анна, центральний персонаж п’єси, може вважатися класичним прикладом типу «жінки, що вписується в чоловічу владну ієрархію». На жаль, не було ще – принаймні, я таких не бачила, - пошуків архетипу іншої героїні, Долорес, як ще одної представниці іспанської жіночої містики, варіантом Св. Терези, котра заради найвищої любові готова пожертвувати не те що життям, але й вічним спасінням.  Може, спробуємо?

tin_tina: (Прісцілла)

«Ізольда Білорука». Поема, що певним чином об’єднує «світ лісу» («Трістан блукав по лісі») і ще один, дуже важливий для Лесі Українки – лицарський. Світ королівни, закоханої в лицаря без спадку; панцира на серці; етикету, піднятого до рівня ритуального діяння; світ, що помістився в проміжку від Дон Кіхота до Дон Жуана. А виник він з міфу – артурівського, кельтського, бретонського. Чи могло це уникнути уваги Лесі Українки з її геніальним чуттям на міф?
        
Read more... )


          Може, колись мені вдасться добратися і до «Віли-посестри», найзагадковішого, як на мене, твору Лесі Українки. Але спершу – давно вже обдумувана і відкладувана «на безвість» розправа про драму, яка мала б втілювати одвічний і невичерпний сюжет протистояння жіночого й чоловічого начал. Натомість вийшло інше – протистояння двох іпостатей жіночої натури, і трагічна напруженість цього протистояння цілковито затьмарила первісну пригодницьку фабулу. Мова, звичайно, про «Камінного господаря».

tin_tina: (Прісцілла)

Фінал
    

Read more... )


           У всякому випадку, невесело. Але хто нам обіцяв міф зі щасливим кінцем?

tin_tina: (Прісцілла)

Парсіфаль, Артур і "геній місця" у волинських лісах
        (Привітавши читачів з найважливішою сьогоднішньою датою, себто днем народження Лесі Українки, продовжимо).

Read more... )


tin_tina: (Прісцілла)
                Джерела та інтерпретації

            Почнемо з фольклору. Безпосередньо звідси – Русалка, “Той, що греблі рве”, Потерчата, Куць, Злидні, Водяник, але це, так би мовити, нижчі службові духи, статисти п’єси. Все ще схожі, але вже олітературені, віддаленіші від фольклорних зразків – Лісовик, Перелесник, Польова Русалка. Справжня фольклорна мавка чи нявка значно більше нагадує персонажів дяченківської “Відьомської доби” (куди вони втрапили з “Тіней забутих предків” Коцюбинського транзитом через фільм Параджанова), ніж героїню Лесі Українки. Можливо, найближчий прообраз Мавки – гуцульська “лісна”. Ця “лісна” розважається тим, що приворожує хлопців, прибравши облік коханої дівчини, виманює в ліс і там спокушає на еротичні втіхи. Хлопець через це сохне і може навіть померти, а врятуватися може розповідаючи спокусниці казки (допомагає також рослина з магічними властивостями – одолян). Але і цей прообраз, як бачимо, дуже й дуже несхожий на Мавку літературну, в якої не залишилося нічого демонічного.
Read more... )


               Тут можна б було прослідкувати за умовисновками Домонтовича: “от хто б досконало вписався в постмодерністський дискурс, якби дожив до нашого часу!”, “вправний ідеологічний жонглер”, “шулер, що грає крапленими картами”, найзагадковіша постать в українській культурі ХХ-го століття, але залишу його на більш-менш віддалене майбутнє. Все-таки, не треба навіть так, як Домонтович орієнтуватися в питаннях релігії, щоб впевнено визначити, хто з героїв п’єси цілком собі язичник, а хто проходить дещо неканонічний, але християнсько-мученицький шлях здобування душі через самопожертву. За твердженням Оксани Забужко, першими, хто звернув на це увагу, були критики феміністичного табору. І це могло стати доказом того, що подібний підхід спрацьовує навіть тоді, коли аналізований текст не є специфічно феміністичним. (А “Лісову пісню” важко назвати “прославленням жіночого” – на одну Мавку там припадають принаймні дві малоприємні особи жіночої статі: мати Лукаша й Килина).

tin_tina: (Прісцілла)

Обставини написання - "від автора".
Read more... )

tin_tina: (Прісцілла)

Архетипи "Кармен"
         Мається на увазі тореадор (вірніше, пікадор) Лукас, в оригінальному тексті Меріме – другорядний персонаж, натомість у пізніших, оперно-балетних та інших “попсових” трансформаціях сюжету  - герой-коханець першого плану, а закріплений за ним епізод – корида – зі скромного місця околиці дії повісті (так в Меріме) переміщається у самий її центр (так в трансформаціях). І це не даремно.

       Про кориду, тореадорів, биків та Лукаса )


              І на цьому місці я можу з чистим сумлінням залишити всю трійцю героїв “Кармен” їхній власній долі, попрощавшись заодно (хоч і не без жалю, мені ще страшенно подобається розділ про касію) зі статтею Марини Новикової, перебравшись, натомість, в іншу історію. Її героями є простодушний сільський хлопець, племінник Рибалки, та “лісова жінка”.
          Останнього коханого “лісової жінки” Кармен звали Лукасом. Коханого “лісової жінки” Мавки звали Лукашем. Ми шляхом доволі кружним (але ж подорожі в нашій культурній традиції – неодмінна складова освітнього процесу) опиняємося в світі найвідомішої драми Лесі Українки, “Лісової пісні”.

tin_tina: (Прісцілла)

 
             Ще в статті досить детально аналізується ритуал, який включає в себе розбивання посуду – цей ритуал несвідомо, але точно відтворює Кармен у їх з Хосе «шлюбну ніч»; аналізується з «символічної» точки зору одяг головної героїні, дія кориди, циганські звичаї та імена героїв. Оскільки імена незвичайні, рідкісні, давні, - взагалі моя слабість, то приведу відповідні уривки.
           Про Кармен
Read more... )


             От би і все про Кармен та Хосе (до речі, вкотре перечитуючи твір Меріме, ловлю себе на думці: Кармен не може бути традиційною циганкою, недаремно оповідач сумнівається у її «чистокровності», а за поведінкою то вона й взагалі більше схожа на вигнану з табору. Якщо взагалі була там колись своєю.). Але є в сюжеті ще один цікавий персонаж з іще цікавішим іменем, про якого наступним разом.

tin_tina: (Прісцілла)


            Знаю, знаю, “давно се діялось”, але давайте, повернемось до статті Марини Новикової про міфосвіт Кармен. Нагадаю, що з допомогою цієї статті мені страшенно хотілося б показати, що метод порівняльного літературознавства легко доводить глобальну схожість всього зі всім, зокрема, “Лісової пісні” з “Кармен”. (Ймовірні опоненти могли б заперечити: це тому, що обидва тексти використовують ту саму матричну схему, себто “Парсіфаля”). Правда, наступний уривок якраз з “Лісовою піснею” зв’язати тяжко, але я його поміщу, бо він цікавий сам собою і, сподіваюся, зацікавить одного мого ЖЖ-шного френда, праведного язичника. Отож – Марина
Новикова
            Міфосвіт “Кармен”: бик і бог
             Знайомство з Оповідачем
Read more... )


      Зустріч Кармен з Оповідачем стає ніби малим варіантом “надсюжету” новели: зустрічі з “несвоїм” і випробування цією зустріччю.

tin_tina: (Прісцілла)

Друга біографія Хосе
            “Сюжет Тангейзера” – архетип сюжету Хосе на двовірній, напів’-язичницькій- напівхристиянській мові, але з позицій радше язичницьких. “Сюжет Персеваля” – архетип цього ж сюжету, на тій же мові, але в ракурсі радше християнському. Підстав такої проекції у новелі більше ніж достатньо.
          Read more... )

tin_tina: (Прісцілла)



            А тепер, покинувши насичений грозовими розрядами  світ раннього християнства, перенесемося в простір найвідомішої драми Лесі Українки, “Лісової пісні”. На відміну від катакомбного циклу, де постійно треба вловлювати і розшифровувати натяки й аналогії та розпізнавати пропущені історичні подробиці, “Лісова пісня” видається простою, ледь не дитячою казкою. Простота ця, звичайно, оманлива, що й доводить Оксана Забужко: аналізуючи цю п’єсу, вона докопується до її джерел – а “Лісова пісня”, цілком безперечно, дуже закорінена у світі загальнокультурних літературних міфів, та знаходячи подібність з певними класичними сюжетами (“Парсіфалем, “Тангейзером”, навіть “Фаустом”). Однак, як висловився один мудрий чоловік з трохи іншого приводу, розкіш і злиденність сучасного літературознавства у тому й полягає, що воно знаходить всеможливі перегуки всього що завгодно з усім що завгодно, навіть між тим, що перегукуватися й не думає. От я, частково заради жарту, спробую знайти виразні перегуки між “Лісовою піснею” (принаймні у її спрепарованому внаслідок аналізу пані Оксани вигляді) і ще одним, надзвичайно відомим, можна сказати, культовим, знаковим і основоположним серед інших основоположень нашої культури сюжетом. Правда, сама це зробити не зумію, тому вдамся за допомогою до статті  Марини Новикової, поміщеної у номері 5-6 журналу “Всесвіт” за 2003 рік.  Додатковим бонусом є сама ця стаття, запевняю, дуже цікава.
             Отож –
             Міфосвіт “Кармен”: бик і бог
Read more... )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 21/10/2017 07:22 pm
Powered by Dreamwidth Studios