tin_tina: (ромашка)
Щасливого Різдва!
Утерлася вже традиція поміщати в дні цих свят якусь святочну оповідь. Вже я всякі диковинки вишукувала - і з ким тільки ми Різдво не святкували - і з гуцулами, і з сіккімцями, і з китайцями. Сьогоріч я вже й придумати нічого нового не могла, аж раптом вирішила - різдв"яні - це ж такі, дія яких відбувається під час Різдва, правда? А все інше - то вже вторинне.
Отож, от вам уривок з роману Юліана Опільського "Сумерк", я дуже ціную цього письменника і пропагую, як вмію :-). Чесно попереджу, що на зворушливу історію з кутею і бідними сирітками краще не розраховуйте, але поза тим розповідь цікава. Відбулася описана подія аж у 15-у столітті в час знаної Волинської війни.
(Ага, 4 роки тому, щойно обживаючись в ЖЖ, я вже цей уривок запощувала, але то давно було, раптом комусь виявиться новим)

Про певну різдвяну  пригоду та загалом про звичаї при дворі князя Жигимонта

(Князь Жигимонт - брат князя Вітовта, на час дії вже покійного, претендент на великокняжий Литовський престол)
Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Коли не було з нащада світу,
Тоді не було землі, ні неба...

Read more... )

Віншую на Новий Рік, хай буде кращий, ніж торік.
Даждь боже! - Дажбоже!

tin_tina: (я)
Поздоровляю всіх присутніх з цим оксюморонним Старим Новим роком, а ще з Василем, Маланкою і навіть Козою.


Read more... )

З Новим Роком, браття милі!
В новім щасті, в новій силі...
tin_tina: (Default)
Дякую всім, хто не пожалів святкового часу і залишив мені добре побажання. Рідко я плачу, а от цього Різдва кілька раз збиралася і ледь втрималася... і тоді, коли читала ваші відгуки, і коли в часі різдвяної відправи згадали про хворих і зневірених. Кажуть, люди найлегше вірять в те, чого найбільше бажають, і в те, чого найбільше бояться. Я виразно належу до нещасників другого типу, а все ж, якими доросло-скептичними не зробило нас життя, десь в глибині душі ще жива в нас та дитина, яка вперто вірить в чудо. Тим паче на Різдво.

Давайте з цього приводу продовжимо різдвяні читання. Для різноманітності, російські.

Read more... )
tin_tina: (Default)

Продовжуючи мою вже усталену традицію – чергове літературне різдво. Цього разу воно в нас буде українсько-далекосхідно. За Іваном Багряним і його найпопулярнішою книжкою «Тигролови». Нагадаю його сюжет: політв’язень, втікач зі страшного пекельного поїзда Григорій Мнгогрішний знайшов захист і притулок в родині далекосхідних українців – Сірків. Саме напередодні Різдва мали вони всі повертатися додому з полювання.

Різдво в пралісах

         


Read more... )

І я колядую і усіх віншую, і з великим празником всіх поздоровляю. А тільки й попрошу, щоб, хто може, помолився, а хто ні – просто побажає добре, бо мені вкрай потрібна сьогодні моральна підтримка. Будьмо дужі!

tin_tina: (Default)
 Приєднуючись до описаного отут  флешмобу - переглядаючи ю-туб на предмет різних обробок пісні «Їхав козак за Дунай», я виявила, що й такий нейтральний, здавалося б, сервіс, теж може бути полем затятих священних воєн на десятки сторінок з видаленням коментарів. Часто причиною сварки є незгода щодо того, який народ має монопольне право на певну пісню чи мелодію.
          За колядки та щедрівки переважно сваряться українці, росіяни та поляки, що характерно, всі чудово розуміють один одного без жодних перекладачів і ніхто не вимагає «общєпонятних» текстів. Цю останню традицію варто всіляко розвивати і підтримувати, але перекладачі все-таки займаються корисною справою. По відношенню до колядок теж.
          Далі зацитую я Максима Стріху (Максим Стріха, «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням», Київ, 2006, с.45-46):
       Read more... )
tin_tina: (Default)
            Схоже, святочні оповідання були улюбленим жанром Михайла Петровича. На цей раз я вибрала для представлення «Недоразумение. Необыкновенный случай», воно примітне подвійно. По-перше, має підзаголовок «из галицкой жизни», це при тому, що Старицький, щирий великоукраїнець, писав завжди про своє, а галичан в нього я щось і не згадаю. Однак підозріваю, що цей підзаголовок був доданий лише заради цензури, нічого специфічно галицького в оповіданні нема, зате фігурують копійки, поліцмейстери, участок, жандарм, самовар... схоже, це не той бік Збручу. Ну, і друге, ситуація, в яку втрапив герой оповідання, може видатися доволі злободенною саме нам і сьогодні: на наших очах люди, всіма шановані, раптом провели ці свята у супроводі обшуків, допитів та інших подібних приємностей.
   Read more... )
       Отак для героїв обох творів – і Яся з Сарою, і Андрія Степановича, все закінчилося якнайкраще. І нам всім цього ж бажаю. Як написав мшф [livejournal.com profile] alex_glbr 
         Хай Вам Бог здоров`я дасть
         Пережить донецьку власть!!!
tin_tina: (Default)
           От ще трохи святочно-новорічного, на цей раз – з іншої бочки, з іншими, сказати б, звичнішими для нас реаліями. Навіть і нудотно-звичними, хоча мова йде про події більш ніж столітньої давності: замість веселої морозної зими – «последние дни декабря, не снежные, не морозные, не сверкающие, а мокро-холодные, с бурым месивом снега, с грязью и пронзительным ветром, - дни, какими вообще богаты зимы южных губерний». Герої – не аристократія, не поміщики, навіть не заможні селяни, а богема з богем: сімейна пара акторів мандрівної «малоросійської трупи». Відповідно, різдвяний стіл у них зовсім не вгинається від напитків та наїдків – адже зарплати кілька місяців як не платили, і ледве перед святами вдалося вирвати хоч частину. Вони б і зовсім ніяких святок не влаштовували, якби не маленька донька Рона, не позбавляти ж дитину свята, яке наче придумане навмисне для дітей.
 
        А згадуване оповідання – це його «Копилка», типово святочний твір, де є і Різдво, і гіркі злидні, і благородна самопожертва (коли герої віддають всі свої заощадження колезі, що втрапила у відчайдушне становище і опинилася на грані самогубства), і щасливий кінець. Але це вже такі закони жанру, мене більше зацікавило, який саме святковий стіл зуміли приготувати в «південній губернії» в 1904 році за два рублі.
        «- Я вот и кофейку купил, и сосисок.
        - Что ты? – ужаснулась Зорина. – Забыл, что ли, какой великий день нынче? Да ведь в этот день не то скоромного, да и постного не едят до звезды! Я и Ронке не дам скорому, а до звезды и чаю пить мы не будем, не будем!
         Муж сконфузился: с голодухи ему давно снились сосиски и кофе, так он и забыл про кутью, а так же чтил всей душой этот праздник.
          - Да я-то сама как залежалась, - засуетилась Зорина, - а в конуре нашей сор и мотлох... Вот что: сбегай ты на базар, купи рыбки, маслин, грибков и прочего к борщу, да не забудь еще – рису и сухих фруктов... Сенца еще захвати горсть на базаре, а потом зайди в булочную и возьми постных пирожков десяток... Покупай на все! А я здесь приберу и начну варить борщ... Нет, сначала сварю узвар и кутью, а потом уже остальное... И у нас, милые, дорогие мои, будет свято!»
          І правда, що значить талановита жінка: справилася і приготувала!
          
         Більше того, коли благородне подружжя опустошило свою скарбничку, щоб врятувати подругу-актрису, там несподівано виявилося значно більше грошей, аніж вони розраховували знайти. Обоє вирішили, що це справжнє різдвяне чудо.
           «Среди монет нашлось два империала старого чекана, ценностью свыше тридцати рублей! Рука ли умершей Дуниной или чья-либо другая бросила тайком благостыню – все равно, это было чудо... и всех оно потрясло мистическим трепетом. Только спустя немного высокое настроение перешло в бурную радость».
           Чудо, признатися, вельми практичного характеру, але й використали його цілком практично: порятувавши подругу, «Зорина, одев потеплее деточку, бросилась по магазинам (ще працювали!) захватить нужное: фуфайку мужу, капор и платьице Ронке, да и за себя не забыла; кроме того, на целый рубль накупила картонажей и лакомств для крохотной елки».
 
tin_tina: (Default)
      Ну що ж – поздоровляю всіх з новоріччям, Різдвом та всіма іншими святами, а себе персонально – з поверненням у ЖЖ. Останні тижні я більше паразитувала на чужих записах, хоча і не так, щоб цілком дармувала. Колись розповім, як воно виглядало, але це в майбутньому. Поки що ж, щоб якось втягнутися в загальну атмосферу, спробую дещо новорічне. Можливо, найбільш екзотичне різдв’яно-новорічне, яке тільки траплялося в українській літературі, а записав його Ярослав Окуневський.
       Read more... )
    
«Аврора» залишила гостинну Калькутту 14 січня і далі вирушила до Мадрасу, а звідти – до Цейлону.
tin_tina: (4)

Заглянвши на кашу за вікном - ну от, продовження від Докії Гуменної
Read more... )

tin_tina: (4)

Так щось мені здається: Новий Рік досить урбанізоване свято, а от Різдво ніяк не позбудеться пасторально-сільського обліку. Стаєнка, яселка, віл, сумний осел, пастушки... такі речі з містом в’яжуться слабо. Тому от вам на цей раз сільське Різдво, правда, без гуцульської суперекзотики. Класична центральна Україна, роман “Діти Чумацького шляху”, розділ “Різдво на хуторі”, автор – Докія Гуменна. Роман, правда, аж ніяк не ідилічний (от тему Атлантиди непогано б проілюстрував, Київ 20-х, пізніші чорні роки), навіть і під час Різдва й загального замирення родина вхитряється посваритися, але все одно – гарно. О.
Read more... )

tin_tina: (4)

Від Франка

Коли б мене запитали, у кого з українських класиків (я сучукрліту побоююся) найцікавіші новоріччя, я б поставила на Франка. Правда, пасторальних святочних історій в нього не дочекаєшся, але контроверсійних і нетрадиційних – будь ласка. Не кажучи вже про привітальний вступ до “Абу-Касимових капців”, то саме на Новий рік відбувається значна частина дії “Батьківщини” і “Сойчиного крила”. Ах, який фільм міг би вийти з “Сойчниного крила”... можна б його традиційно показувати 31 грудня. Я цю “несамовиту” повість дуже навіть люблю, при тім, що до головної героїні відчуваю стійку неприязнь, як до неприторенної дуріпи. Але нині не “Сойчине крило” вам буде, а вельми повчальне оповідання “Куди діваються старі роки” – цікаве, крім іншого, ще й тим, що там згадуються певні особи з нашої історії, про які ми інакше чи й пам’ятали б!
Read more... )

tin_tina: (4)
З новим роком, браття милі,
В новім щастю, в новій силі
Радісно вітаю вас
І бажаю, щоб в здоров"ю,
В мирі, з братньою любов"ю
Відтепер ішов вам час.

І бажаю, щоб трудяще
Те життя вам якнайкраще
Без біди минало всім,
Щоб думками ви міцніли,
Багатіли, не бідніли,
Щоб веселий був ваш дім.

І бажаю, щоб ми згідно,
Сміло, свІдомо, свобідно
Йшли до спільної мети:
В свОїй хаті жить по-свому,
Не кортится нікому,
Лад найкращий завести.

Сим бажанням вас витаю
І по давньому звичаю
Повну чарку догори!
Щирій праці Бог поможе.
Дай нам Боже все, що гоже!
Що не гоже - чорт бери!
tin_tina: (Default)

Тепер для тих, хто стомився і від колядок, і від колядників.

Не соромтеся, не вам першим таке притрафилося, таке і в старі добрі часи бувало. Але – майтеся на бачності, щоби не вийшло так, як з вітцем героя Франкового оповідання “БАтьківщина” - не плутати з БатьківщИною, в даному випадку це поняття включає і самого батька, і родину, і батьківський спадок, ну, але це краще уточнити в самого Франка. Моє ж діло маленьке – Різдво і пояснення, чому чесного ґазду Моримуху в селі прозвали Каганцем. Розповідає син постраждалого.

“ – Та чому ж? – нерадо мовив Опанас. – То колядники збиточники. Прийшли колядувати під наші вікна, а тато не мав дрібних.

 

Read more... )

- Ну, але вже колядники не дожидали того вівса. Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні. І ще тої самої ночі та нова колядка пішла скрізь по селу, і відтоді татуня прозвали Каганцем. Уже вони і до попа, і до війта на скаргу ходили, та що з того, ще їх наганьбили, а того, що їм приліпили злі язики, вже до смерті ніяка людська сила їм не відійме.

tin_tina: (Default)


Для тих, хто ще не стомився від колядування

Коляда господарю

 

Read more... )

 

 

Коляда господині

 

Read more... )

 

 

Коляда до дівчини

 

Read more... )

 

 

Коляда на розстанок

 

Read more... )

tin_tina: (4)
А тепер - загальне поздоровлення для всіх
Йа в лісі, в лісі та й на дуброві -
                             Ой дай, Боже!
Блудило блудців сімсот молодців,
Прибули в'ни до сеї хати.
"Ци спиш, чи чуєш? Пускай до хати.
Пускай до хати, пісьню співати.
Сам устань-устань, засвіти свічі.
Три світлі свічі, розмикай замки,
Розмикай замки, застели лавки,
Застели лавки, вбери си в шати,
Вбери доргі, пусти до хати.
Застели столи все тисовії,
Наклади на ні увсеї дари.
А сам віходи та й нас запроси,
Запроси в хату, будем співати,
Старі дідове все споминати.

На сєт вечір родив-сми си, на сєт-вечір хрестив-сми си. Пречиста Гіва на золотій крижмі мене держала, у змиєвім озері мене купала. Гей ви, тучі, бурі, чорнокнижники, градівники, шо град товчете! Мольфарі, планетники, лісні вовки, медведі, лиси - прошу вас на вечеру!

На цім бажаю всім всього найкращого в Новому Році! До зустрічі після празників!
tin_tina: (кухня)

А тепер побажання, які. сподіваюся, силам земним і небесним радісніше було виконувати, ніж «закривати хавку» сварливій Парасці.

 

 

Read more... )

tin_tina: (кухня)

Коли я часом задумуюся, чому то українські церкви, попри неоднократні декларації, ніяк не відважуються перейти на «новий» (нівроку, новий, скільки ж йому вже?) календарний стиль, то придумую, крім екуменічних і політологічних, ще й такий аргумент. Чи не бояться розумні люди, що ми, аби вже нікоторого святого не зобидити, почнемо відмічати празники двічі? І без того доводиться двічі зустрічати Новий рік: по-новому й по-старому, а також двічі готувати Вечерю – перед Різдвом і перед Водохрещам. Признатися, втомлює, так що після празників хотілося би ще кілька днів відпочити.

Звичайно, Різдвяні свята мають свої приємні сторони. От, хоча би, канікули: я після чотирьох місяців гарування на освітянській, як той казав, ниві (це на додачу до основних робіт, яких і так немало), дуже навіть в стані їх оцінити. Але й тіней не бракує – і кулінарні надмірності, і акустичні випробування петардами й феєрверками на межі витривалості: хлопчики від 6 до 60 і більше років ніколи таким не набавляться. А що зробиш, не нами почалося… Наші предки задовго до петард дуже любили на свята грянути собі з пістоля.

А як ще вони святкували? Як і ми: загадували бажання на новий рік. Звичайно, були ті жадання дуже різнопланові, але дві великі підгрупи можна би вичленувати. Ті, хто ще міг би тішитися свободою, благали всі сили земні й небесні чимшвидше післати їм пару, а ті, хто вже був «давно і моцно» одружений, не раз вдавалися до тих же сил з ревним благанням улагіднити супружника чи супружницю.

Якщо раптом хтось має подібні проблеми і хотів би скористатися оригінальними і випробуваними водночас рецептами, то рада служити уривками з гуцульських п’єс Хоткевича. На початок – саме заклинання другого роду, проголошене вже потроху знайомим нам Іваном. Це його дружина Парасочка живим і повсякденним власним прикладом спростовує поширену і хибну думку про брак в українській мові адекватних і автохтонних виразів для передачі сильних почуттів.

 

Иван (у хаті, в’яже ґудзи). Не ґудз в’єжу, а рит вийтови нашому, аби мене не кривдив та й не напастував за пусто-дурно. Не ґудз в’єжу, а ирти моїм ворогам, та панам, та гавкунам, та пльоткарям, аби не мали сили-моци мні нічьо шкодити єзиками. (В’яже величезний ґудз). Не ґудз в’єжу, не ґудз в’єжу, не ґудз в’єжу, а хавку мої жинці. Аби заткало їй видниці й довіку! Аби впхало їй вотаке в дєрлянку, аби вже раз блага була та сумирна та й аби цес рик нам сумирно пройшов, а не так пид хавков мої жинки. Та й їк цес ґудз пидо мнов мовчит, так аби моя жинка мовчала повсякчєс (Присідає ґудз моцно кілька разів). Отак…отак…отак…

 

Read more... )

Параска (з дверей). А тебе шо там дідьки мучют? Стрілив-єс, то йди т’хаті. Ше хату треба обкурювати, шоби фискавка не близила си та й ласиця не пхала си ид маржині. (До Василини). А ти чьо тут зуби вишкірєєш, ти? Мой, диви си, аби і ти не впала в біду сєгодне вид мене!

 

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/10/2017 05:35 am
Powered by Dreamwidth Studios