tin_tina: (ромашка)

Шкільна наука в перехідні часи - Заболоття

Попри значне число знайомих, «рідна школа» (вона ж «стара буда») змінилася. Зникли вчителі-поляки: всі вони -  і добра Гелена Цімошко, і забавний Мар’ян Рихтер, і пасічник Юзеф Пизік – кудись виїхали і що з ними сталося, невідомо. Не стало й учнів-поляків, зате додалося кілька нових учнів-євреїв. Між ними особливо виділялася висока й струнка білявка Бела. Раніше вона навчалася в Ковельській гімназії, і, що рідкість для того часу, вивчала англійську мову. Але Денисюка, хлопця доволі товариськи несмілого, вона вразила тим, що перша до нього підійшла і сказала: «Я хочу з вами познайомитися!». Він так засоромився, що втік. «Ось яким я ще був дикуном! Дарма, що кілька місяців учився в мурах міської гімназії і хотів було сісти поруч найневродливішої учениці-єврейки, аби підучуватися від неї німецької мови».

Read more... )

Дуже б мені хотілося, щоб існував «тяг дальший» тих спогадів – про військові роки, про Львівський університет.. Але не знаю, чи є якесь продовження.

tin_tina: (ромашка)

Шкільна наука в перехідні часи - Брест

Приїхавши врешті до вже любленого міста, недійшлий гімназист здивовано виявив, що воно стрімко змінило свій характер. З твердині польськості на кресах всхудніх Брест ледь не водномить став всуціль російськомовним (хоча формально ввійшов до складу БРСР). Викладовою мовою гімназії теж зробилася російська – у «червоноцегляний» корпус перейшла давніша російська приватна гімназія і стала називатися «русской средней школой № 20». Натомість польська гімназія проводила свої заняття в тому ж корпусі, але в другу зміну. З цієї причини Денисюк, якому доводилося доїжджати на науку, не міг її відвідувати і змушений був вдатися до російської, хоча російської мови в той час не знав цілковито – його колеги по школі – росіяни навіть між собою і в приватній обстановці розмовляли виключно польською.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

В погоні за гімназією

Майже непомітно збігло кілька років – і наш Іван (вже не можна було називати його малим – найвищий в класі) постав перед питанням, що ж робити далі. Він саме закінчив шостий клас, з самими лиш відмінними оцінками, чого в заболотівській школі не траплялося вже давно. Хоча школа в Заболотті була семикласною, але, згідно з тодішньою освітньою системою, ті учні, які планували вищі науки, після шостого класу покидали рідну школу і переходили до гімназії (найближчими були ковельська та брестська). Звісно, можна було продовжувати навчання і в «тупиковому» сьомому класі та вступати до гімназії після його закінчення, але при цьому втрачався рік, тому переважно там залишалися учні, яким дальша освіта не світила.

Read more... )

Однак тягнуло хлопця до науки так сильно, що, коли пізно восени колега по заболотівській школі порадив йому їхати до Бреста на хибив-трапив, бо якісь навчальні заклади там начебто повідкривали, то він зважився... Це було з усіх точок зору нелегко, однак дасть нам можливість довідатися про характер шкільної освіти у перехідний період.

tin_tina: (ромашка)

Дисципліна і покарання

Фактично, в цьому сенсі з часів вчителювання Уляни Кравченко, небагато змінилося і ставлення до дітей залежало від доброї волі вчителя. Хто вважав некомільфо вдарити дитину, хто, як директор Геллєс, залюбки тягав учнів за вуха («Постійною жертвою пана директора був непосидющий паничик – поляк Янушек. Він більше клячав на колінах, ніж сидів за партою, а вуха мав такі великі, як у віслюка, бо Ян Геллєс, до речі хресний батько Янушека, щодень їх розтягав»), ставив на коліна, товк лобами об стіну, аж ті лоби покривалися мозолями. Що цікаво, подібні розправи він влаштовував на уроках арифметики, яку й сам не дуже-то знав, зате під час занятть з географії, свого улюбленого предмета, поводився як овечка.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Релігійна і національна політика

Учні заболотівської класи належали (чи ділилися) аж до 4 національностей – українці, поляки, євреї, росіяни (цих останніх було троє, серед них перша красуня класу і краща рисувальниця, Мура Потапова, вчителі звали її «Потапуфна»). Що стосується вчителів, то це були майже всуціль поляки, хіба що уроки релігії для православних вів місцевий священник (чому воно так було, треба б писати окреме пояснення, скажу лише, що представники національних меншин у міжвоєнній Польщі, хоч би з якими кваліфікаціями, якщо й одержували державну роботу, то хіба десь «на Мазурах», але не дома. Так воно було в Галичині, думаю, що і в Поліссі схоже). Тим не менше, якісь особливі міжнаціональні «тертя» не відчувалися, і, хоча державна політика полонізації кресів, безсумнівно, існувала й діяла в найліпше, то більшість вчителів її не похваляла, тим паче, активно нею не займалася.

Різні типи вчителів )

Впізнавано, правда? Дійсно, ніхто в цій сумній асиміляційній справі велосипеда не винаходив, «все вигадали до нас», а коли ще подумати, як воно все сумно закінчилося...

Але поки що про це не будемо, залишилося згадати хіба те, що українською мовою велися хіба уроки релігії для православних, і те, що всі уроки починалися й завершувалися молитвою, яку читали спершу польською, потім церковнослов’янською мовою і при якій мали стояти всі, навіть і євреї.

tin_tina: (ромашка)

Література чи літератури

Чи то такий цілющий вплив літ і споминів про втрачений та проминулий час – але про літературу й шкільну лектуру тодішні учні згадують з чималою приємністю. Навіть про таку шкільну плягу, як писання творів! Може, тому, що не було традиції їх списувати чи то з різного роду підручних засобів, чи то від старших учнів, які теж колись... і так до безконечності. «Польська школа вчила учнів писати твори, а не списувати. Теми були «з натури» або «з уяви», як і малювання». Найчастіше учні писали «образки» - чи опис якогось пейзажу, сценки, пригоду, чи твір з моральною настановою, хай і наївною. Іван Денисюк, наприклад, затямив, як писав твір на тему ощадливості – про вбогу селянську родину, яка завдяки старанням малих і старих своїх членів та невсипущій праці заощадила гроші на швейну машинку. Вчителька дуже його хвалила (хоч добре розуміла, що на чорницях і грибах багато не заощадиш).

Так само літературні витвори, що студіювалися на уроках, залишали по собі приємне враження. «У поемі «Пан Тадеуш» шуміли зелені пущі, як і ще не винищені наші бори. Третього травня – на польське державне свято – нас возили вузькоколійкою на 18-й кілометр під Шацьк, де сосновий ліс був не гірший, ніж у Білозерській пущі. З мелодійних, легких, грайливих віршів Богдана Залеського дихала духм’яна степова Україна. По неозорих степах гарцювали на буйних конях козаки. Марія Конопніцька плакала над хлопською недолею. Гарні були й щирі новели Конопніцької, як і її подруги – Елізи Ожешкової. Роман Болеслава Пруса «Форпост» читали у класі – частково вчителька, частково ми, учні».

Read more... )

tin_tina: (ромашка)
Зізнатися, трохи мене ті міжвоєнні й довоєнні письменниці втомили, я б охоче повернулася в давнішу епоху, хоч ненадовго. Як хто забув, то була така серія «Кресові українці», ганебно закинута в зв’язку з навалою інших справ. А йшлося там про поліщуків Ратнівщини, «чи не останнього нашого князівства».
Дуже порекомендую з цього приводу чудовий ЖЖ [livejournal.com profile] budiaczyszcze , а сама поки що повернуся до Денисюка. В його доволі великій статті (скільки я зрозуміла, це витяг з ще більшої книги) про Ратнівщину трапився мені один абзацик – може, не революційний, але цікавий.
Про куницю, сиріч красную дівицю )
tin_tina: (ромашка)

Ліси, полювання, бортництво

Як добре відомо – для людини домодерного і ранньомодерного часу ліс – не просто більш чи менш приємне місце відпочинку, але й притулок, захисник, годувальник і постачальник всеможливих благ. На жаль, люди рідко віддячували лісу добром...

У перекладі на реалії Ратнівщини 16-го століття, це виглядало так:

Про всякі фіфлі )

tin_tina: (ромашка)

Села й селяни

Хоча, як не раз з певним здивуванням відмічали дослідники, рівень урбанізації в 16-у столітті перевищував відповідні показники для пізніших часів, то все-таки більшість населення мешкала в селах. Однак тоді і села були оригінальні і не зовсім відповідали традиційним уявленням про «темне й закріпачене середньовічне село». Це повною мірою стосується Полісся, спрацювали тут дві обставини:

- населення було взагалі небагато;
- під боком був ліс.

На практиці це виглядало так (далі цитую «Ратнівщину»)

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Де торгівля, там і конкуренція, а де конкуренція, там і торгові війни. Хоч ведуться вони (переважно) без використання зброї, але і в них діє правило: «всі засоби годяться, лиш би вели до мети». Не дивно, що учасники подібної боротьби часто вдавалися до, як модно було колись казати, «неекономічних прийомів». Себто всякого адміністративного тиску.

Волинська, зокрема поліська торгівля, теж часто бувала суб’єктом торгових воєн, притому, в силу відсутності державної опіки, частіше захищалася, ніж нападала.

Торговельні війни раннього модерну

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Місто в ранньомодерну епоху – це насамперед торговий центр. Але, перш ніж щось купити чи, тим паче, продати, треба було до того центру добратися. Отож – пункт другий «повсякденного життя»

Дороги і торгівля

Дороги в тому світі взагалі... а на Поліссі тим паче. Почну я цитатою зі роману «Сумерк» (я цей витвір Ю.Опільського ніжно люблю, завжди його рекомендую всім, хто хоче знайти «литовський» слід в нашій історії і охоче написала б до нього сиквел – автор урвав книжку задовго до кінця тих бурхливих подій, описом яких зайнявся. Все подальше ледве нашкіцував - навіть смерть князя Жигмонта від рук змовників тільки згадав мимохідь). А починається «Сумерк» коротким, але виразним описом дороги в понурий осінній день.

«Якраз повз дерева, на яких сиділи ворони, проходила дорога або щось, що треба було так назвати, хоч воно собою нагадувало швидше широкий загін чорної розмоклої оранини. По цій дорозі нога за ногою волоклася валка мандрівників.
Западаючи по осі у грузькому болоті, ледве-ледве їхав віз, а подорожні, видко, вибалакали усе дорогою, бо мовчанка панувала між ними. Аж ось доїхали до роздоріжжя, від якого відділювалася ліворуч ледве слідна доріжка.
- Ось туди, вбік, - крикнув малий чорний парубок.
Коні звернули вбік, та воно тільки здавалося, що на бічній доріжці немає грязюки. Як тільки віз виїхав з розмішаного колесами шляху, зразу ж запали коні до півколін у розмоклу глину, а віз, під’їхавши кілька кроків, застряг неподвижно у бакаях». (може, хтось знає, що таке ті бакаї?)

І то наші мандрівники не заїхали кудись в глуху пущу, а їдуть торованим купецьким гостинцем поблизу від волинської столиці – Луцька! Що вже казати про  глухе Полісся.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

В наших північно-східних сусідів є цікавий цикл історичних видань під назвою «Повседневная жизнь». Його читачі можуть довідатися, як «з дня на день» жили мешканці різних історичних епох – від мисливців на мамонтів до москвичів за Сталіна, причому не ті державні мужі, про яких згадується в підручниках, а цілком звичайні люди. Як вони облаштовували своє житло, їли-пили, одягалися, одружувалися, працювали і святкували.

Подібного матеріалу достатньо і в нашій історії, причому він може викликати неабиякий інтерес. Отож – переносимося в мою улюблену епоху 15-16 століть, місце дії – Волинь, зокрема Ратнівщина. Пункт перший.

Населення, його національна приналежність, імена, професії

Read more... )

.

tin_tina: (ромашка)

Що робить справжнє місто? – як нам відомо завдяки Т.Прохаську, мури і ратуша. Однак стіни можна замінити замком. Можна й ратушу замінити замком.

В Ратні свій замок був, ми навіть знаємо, чим він був укомплектований.

«У люстрації за 1512 рік знаходимо реєстр Ратнівського замку та всіх до нього належних дібр і всіх його доходів.

гевари, рошкопи, мишки і квашена капуста )

Ху, трохи передихнувши, від перенабору (нагадаю, що це уривки з дослідження «Ратнівщина» авторства І. та В. Денисюків), зауважу – несумлінні опікуни луцького та володимирського замків могли б виправдовуватися тим, що замки так і сяк втрачали оборонне значення (і ще не стали засобом принади туристів), натомість ратнівському замку не допоміг найстаранніший догляд – він, разом з насипним курганом, на якому був зведений, запався. Хоча на думку спадають романтичні історії про обложених світезянок та Кітеж-град, тут все було простіше і пояснювалося болотистими поліськими ґрунтами, де часто западалися навіть ділянки лісу, так що з землі виступали хіба верхівки дерев. (Зрештою, хто зна, може, так було і на Світязях-Кітежах, а все інше придумали потім). Як зрозуміло, трапилася ця сумна подія після 1565 року. Потім замок намагалися відбудувати, але «вже в наступному сторіччі серед запалих валів стирчало лише старе дерев’яне домище»

tin_tina: (ромашка)

1. Привілей Владислава, короля Польського та Угорського, виданий у Буді в четвер дня св.Михайла року 1440, «яким це місто з права польського, руського та будь-якого іншого переводиться на право тевтонське магдебурзьке». Згідно з цим правом мешканці міста забезпечуються охороною особи надійнішою, ніж дотепер. З метою збагачення Ратна впроваджується в ньому «річний ярмарок або торги на всі свята Вознесіння Пріснодіви Марії, а тижневий ярмарок лише по вівторках». Усім купцям і людям будь-якого стану і становища, кожному, хто приходить на згадані ярмарки, гарантується право купівлі-продажу, «щоб кожен міг робити безпечно».

А також інші привілеї, всього числом 11 )

tin_tina: (ромашка)

Те, що нам видається швидше недоліком географії – глушина і віддаленість – в певні історичні періоди могло видатися чималою перевагою певного краю. Тому й на Ратнівщині ще до боротьби за галицько-волинський спадок, коли вона вперше й засвітилася, відбувалося чимало. Тут «ходило військо дівоцькеє», залишаючи на своєму шляху таємничі поховання жінок-войовниць, які й на той світ брали з собою зброю. В тамтешніх лісах, десь в центрі величезної пущі, панували дивні божества – Тур і Красная Панна, закохана пара, яка й досі згадується на місцевих весіллях.  А ще жила тут якась таємнича королева, осіддям її, як легко здогадатися, був замок, з якого йшли ще більш таємничі підземні ходи.

 Пізніше, вже в історичніші часи, Ратнівщина бачила князя Романа і сина його, Данила Галицького, на коні, «диву подібному» і на позолоченому сідлі. Хтось з них, чи не Роман, заклав фортецю, етимологія назви напрочуд прозора (хоч, може, й хибна) – від слова «рать», «ратник». Місцеві варіанти цієї назви – Ратень, Ратнів, Ратне.

Однак княжі часи проминемо для ясності, а перенесемося просто в ранньомодерний період.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Зізнаюся, що вираз «кресові українці» - не мій винахід, я його підчепила колись давним-давно, «в королівстві на краю землі», себто в передмові до збірника поезій Євгена Плужника, де згадувався певний його приятель, теж поет, Дмитро Фальківський і пояснювалося, що їх об’єднувало, - поезія, хвороба, кресовість.

Себто, слова «креси, кресов’як» я, звичайно, знала, але вважала, що це щось суто й питомо польське. Хоча, як подумати, жителі всіх погранич мають щось спільне між собою – якийсь невловимий слід воно на своїх уродженців накладає, хоч би той уродженець ще в ранньому дитинстві перебрався в інші, центральніші краї.

Треба, однак, відмітити, що мало який край так характеристично промарковує, як Полісся. Автор «Галілея» міг народитися і в Києві, і у Львові (може, навіть радше у Львові), автори «Очерет мені був за колиску» чи «Для нас у ріднім краю навіть дим...» - безперечно, полісяни.

Read more... )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/10/2017 05:35 am
Powered by Dreamwidth Studios