Метелики над землею літающе

     Що ж, думаю, викладено вже чимало матеріалу, можна собі дозволити певні підсумовування і припущення.
  ( Всякі приватні міркування )
    Залишилося хіба згадати, як складалося з розлученнями далі. На Гетьманщині, виходячи з тодішніх судових документів, вони збереглися, але «спустилися» рівнем нижче, реєструючись переважно у нижчих прошарках суспільства. Аж доки не стали цілковито недоступними майже для всіх, але то вже інші часи й інша історія.

     Оскільки я більш-менш справилася з усякими пильними і невідкладними справами, то повертаємося до ранньомодерних розлучень. Якщо пам’ятаєте, закінчили ми на тому, що ці розлучення, які все тодішнє українське суспільство з найвищими релігійними ієрархами включно вважали цілком природною і дозволеною справою, звичною від поколінь, насправді цілковито суперечили і канонічним правилам церкви (чи церков), і діючому державному праву (про те, що вони були унікальним для свого часу і для кількох майбутніх століть феноменом, і взагалі помовчу, про це доведеться писати окреме справоздання). Як же дивилися на подібну вольницю представники інших церков, овечки яких також впадали в спокусу під впливом сусідів? Звичайно, вкрай неприхильно. Продовжу цитування з Ор.Левицького, тільки, з дозволу читачів, перестану вдаватися до отого «западнорусского» маскування. Надалі писатиму «руське» як синонім теперішнього «українського», принаймні, доки якась добра душа не напоумить нас щодо аналогічної традиції у білорусів чи росіян.
   ( Read more... )
    А далі детально описується ще відоміше розлучення Василя Загоровського з Марушею Збаразькою і його другий шлюб, нагадаю, що там один ієрарх розлучав, інший влаштовував наступний шлюб, потім ті ж ієрархи вперто ігнорували «законні аргументи» Маруші Збаразької, яка після смерті нелюбого чоловіка, покинутого нею з її власної ініціативи, запрагнула стати його єдиною законною вдовою. Але тут ми ризикуємо застрянути у заплутаних і часом аж кумедних подробицях, а зараз в нас інша мета. Ми розбираємося з теорією і далі я спробую розповісти, як сприймали дослідники відкриття такого неординарного явища.

 Розлучення через тривалу відсутність одного з членів подружжя
    Навіть у епохи порівняно спокійні не так рідко трапляється, що один з членів подружжя надовго щезає безвісти, а об’являється щойно тоді, коли члени його родини вже вважають його покійним і, відповідно, укладають своє життя з врахуванням цієї обставини. До яких болісних колізій це може призвести, зрозуміло хоч би з оцієї статті  (дуже рекомендую також тому, що до складу публікації включені оригінальні документи кінця 18-го століття). Що вже казати про бурхливе 16-е століття з його татарськими (чи іншими) набігами і частими військовими походами при високій можливості потрапити в полон. Один такий епізод мені вже доводилося описувати  - мається на увазі історія подружжя Сенют. Це епізод надзвичайно драматичний, а його головна героїня, Марина Олехнівна Сенюта, як на мене, найблагородніша за вдачею з усіх жінок раннього модерну.
    Але, можливо, за цими драматичними обставинами дещо загубився юридичний аспект справи. Тому я спробую зосередитися саме на ньому, заодно нагадавши, як це все відбувалося. Максимально коротко, не відволікаючись на аналізи почуттів, описи чи історичні екскурси :-)
  ( Read more... )
    Як ясно з більш пізніх документів, коли відсутній довгий час член подружжя несподівано повертався і заставав другого члена подружжя у шлюбі з іншою особою, то він міг або вимагати відновлення своїх подружніх прав – і тоді новий шлюб розривався зі збереженням всіх громадянських прав за дітьми, в ньому народженими, або ж мирився з доконаним фактом і добровільно відмовлявся від подружніх прав і в такому випадку укладений за його відсутності шлюб назавжди залишався в силі. Такий порядок знаходив логічне оправдання в тому загальному принципі, що шлюб може бути розірваний не інакше, як з волі і за взаємної згоди обох членів подружжя»..

 Розлучення з релігійних причин
    Нагадаю, що такий люксус, як розлучення, дозволяла своїм вірним саме православна церква. Католицька ж не мала змоги припинити взаємні страждання безповоротно розсвареного подружжя навіть тоді, коли йшлося про такі кричущі випадки як з Гальшкою Острозькою чи Ганною Монтовт. На жаль, не дуже знаю, як у цьому відношенні справлялися іудеї. Хоча далі описаний випадок стосується саме такої пари.
    ( Read more... )
    Я ж продовжу, раз у нас з’явилася тема національних меншин, то от, слідом за євреями, ще й цигани.

 Розлучення з причини перелюбу
    Хоча сердечні пристрасті були дуже не чужі волинському 16 століттю, трагедій типу «Анни Кареніної» там трапитися не могло. Можливо, добрі волиняни і не зрозуміли б, чому ці люди колотяться, не даючи одне одному спокою, і не обтрусять прах обридлого подружжя зі своїх ніг, вступивши в нові й бажані зв’язки. І це при тому, що перелюб, згідно з ІІІ Литовським Статутом, вважався тяжким кримінальним злочином, за який загрожувала навіть смертна кара. Але на практиці до цього ніколи не доходило: коли розлючені члени вже майже колишнього подружжя починали одне одного в чомусь такому звинувачувати, їх усілякими методами змушували розстатися по-людськи, нікого не знеславлюючи (і не доводячи до самогубства).
  ( Read more... )

Перше розлучення

Найбільш ранній за часом і найбільш характерний за змістом розлучний акт знайдений у луцькій замковій книзі за 1564 рік. Зміст його такий: 7 червня цього року перед паном Андрієм Русином, підстаростою луцьким, постала Маруша (Марія) Іванівна Борзобагата Красенська, дочка тодішнього нареченого володимирського владики, а пізнішого луцького єпископа Івана Яцьковича Борзобагатого, і попросила внести у актові книги такий запис, попередивши його також відповідною усною заявою.

( Read more... )