![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Розлучення мирні і немирні
06/06/2011 06:08 pm Немирне розстання
Писар гродський луцький Семен Іванович Хребтович-Богуринський у 1567 році одружився з Раїною Андріївною Русинівною Берестецькою. Невдовзі у подружжя народилася донька Марія, а тут ще й тесть, Андрій Русин, виклопотавши собі в 1571 р. єпископство Пінське і Туровське і від’їжджаючи до Пінська, залишив доньці й зятю у користування свою маєтність в Берестечку. Здавалося б, живи і Бога хвали, але вийшло інакше: з неясних причин подружжя смертельно розсварилося аж так, що Раїна, за заявами чоловіка, кілька раз намагалася його отруїти. Виходячи з деяких пізніших обставин, не виключено, що це була чиста фантазія параноїка, так, принаймні, вважав Раїнин батько, якому вона пожалілася. Думаю, звичаї тодішнього духовенства вже нікого не шокуватимуть: Андрій Русин прислав до Берестечка збройний загін зі своїм племінником, Павлом Коритенським, на чолі, наказавши йому маєток відібрати, зятя забити, а доньку привести до нього до Пінська. На щастя негідного зятя, його саме не виявилося вдома, тому завдання було виконане лише щодо першого і третього пункту.
Заставши пустий дім і розграбований маєток, Хребтович почав судову справу, звинувативши тестя у «кгвалтовному» наїзді на Берестецький двір, викраденні дружини і грабежі майна, вимагаючи ще й відшкодування йому коштів, «што он выложил на лекарство, кгды был с причини жоны своєє Раины по колько крот трут». Справу розбирали у Луцьку в березні 1572 року, головний звинувачений Андрій Русин на суд не з’явився, посилаючись на «боленье очью» - очну хворобу, через цю ж хворобу він належно не підписав пред’явлені свідчення, а тільки завірив їх печаткою Суд визнав таке завірення недостатнім і прийняв рішення на користь позивача, вимагаючи і повернення до нього дружини і відшкодування завданих збитків.
Але це був максимум, чого вдалося добитися потерпілому: згідно з поглядами епохи, пані Раїна не була бездушною річчю, щоб її отак з рішення суду комусь примусово передавали. Тому справа перейшла на розгляд мирового суду, що складався з вельми поважаних людей, наприклад, пана Богуша Корецького, який часто залучався до подібних процедур. Суд виробив для незгідного подружжя умови полюбовного розлучення, справедливо зміркувавши, що залишати їх разом не можна: потруяться або поріжуться. Пан Хребтович і пані Раїна мали б одне одного «доброволне з подружжя випустити» і оголосити про це перед гродським урядом, вписавши відповідну заяву в актові книги, та сповістити про своє рішення луцького владику Іону (доброго нашого знайомого Івана-Іону Борзобагатого Красенського). Придане Раїни переходило у власність її колишнього чоловіка, як сторони потерпілої, він, натомість, зобов’язувався припинити судову справу проти тестя і ніяк не переслідувати ні Раїну, ні її батька (підозрівається, що спроби такого переслідування вже були, а слово «переслідування» у 16 столітті розуміли буквально). На цьому обидві сторони і згодилися, подавши одне одному руки.
Сформульовані умови мирового договору були, як на мене, цілком розумними і прийнятними, але провести їх у життя не вдалося. Це конкретне подружжя відзначалося страшенно прикрим характером, а вже й чоловік то й особливо виявився зразком дріб’язкової, просто-таки бабської мстивості й злостивості. На додачу до вже обумовлених пунктів він почав вимагати від дружини ще й усного чи письмового визнання своїх гріхів перед ним, що вона і її батько розцінили, як очорнення її доброго імені - «доброї і почтивої слави». Суперечка так розгорілася, що закінчилася бійкою.
Невдовзі Андрій Русин помер, а пара мазохістів почала все спочатку: кілька раз вони з’їжджалися нібито для того, щоб нарешті визначитися, битися чи миритися, і знову роз’їжджалися з криком, сварками, погрозами «окалічити» ненависного партнера та биттям посуду і не прийнявши ніякого остаточного рішення. Така мила розвага закінчилася аж у 1576 році, коли Семен Іванович вдруге одружився з Катериною Андріївною Бабинською. Його колишня дружина повторно заміж не вийшла і до кінця життя підписувалася своїм «родовим» іменем – Раїна Русинівна Берестецька.
Писар гродський луцький Семен Іванович Хребтович-Богуринський у 1567 році одружився з Раїною Андріївною Русинівною Берестецькою. Невдовзі у подружжя народилася донька Марія, а тут ще й тесть, Андрій Русин, виклопотавши собі в 1571 р. єпископство Пінське і Туровське і від’їжджаючи до Пінська, залишив доньці й зятю у користування свою маєтність в Берестечку. Здавалося б, живи і Бога хвали, але вийшло інакше: з неясних причин подружжя смертельно розсварилося аж так, що Раїна, за заявами чоловіка, кілька раз намагалася його отруїти. Виходячи з деяких пізніших обставин, не виключено, що це була чиста фантазія параноїка, так, принаймні, вважав Раїнин батько, якому вона пожалілася. Думаю, звичаї тодішнього духовенства вже нікого не шокуватимуть: Андрій Русин прислав до Берестечка збройний загін зі своїм племінником, Павлом Коритенським, на чолі, наказавши йому маєток відібрати, зятя забити, а доньку привести до нього до Пінська. На щастя негідного зятя, його саме не виявилося вдома, тому завдання було виконане лише щодо першого і третього пункту.
Заставши пустий дім і розграбований маєток, Хребтович почав судову справу, звинувативши тестя у «кгвалтовному» наїзді на Берестецький двір, викраденні дружини і грабежі майна, вимагаючи ще й відшкодування йому коштів, «што он выложил на лекарство, кгды был с причини жоны своєє Раины по колько крот трут». Справу розбирали у Луцьку в березні 1572 року, головний звинувачений Андрій Русин на суд не з’явився, посилаючись на «боленье очью» - очну хворобу, через цю ж хворобу він належно не підписав пред’явлені свідчення, а тільки завірив їх печаткою Суд визнав таке завірення недостатнім і прийняв рішення на користь позивача, вимагаючи і повернення до нього дружини і відшкодування завданих збитків.
Але це був максимум, чого вдалося добитися потерпілому: згідно з поглядами епохи, пані Раїна не була бездушною річчю, щоб її отак з рішення суду комусь примусово передавали. Тому справа перейшла на розгляд мирового суду, що складався з вельми поважаних людей, наприклад, пана Богуша Корецького, який часто залучався до подібних процедур. Суд виробив для незгідного подружжя умови полюбовного розлучення, справедливо зміркувавши, що залишати їх разом не можна: потруяться або поріжуться. Пан Хребтович і пані Раїна мали б одне одного «доброволне з подружжя випустити» і оголосити про це перед гродським урядом, вписавши відповідну заяву в актові книги, та сповістити про своє рішення луцького владику Іону (доброго нашого знайомого Івана-Іону Борзобагатого Красенського). Придане Раїни переходило у власність її колишнього чоловіка, як сторони потерпілої, він, натомість, зобов’язувався припинити судову справу проти тестя і ніяк не переслідувати ні Раїну, ні її батька (підозрівається, що спроби такого переслідування вже були, а слово «переслідування» у 16 столітті розуміли буквально). На цьому обидві сторони і згодилися, подавши одне одному руки.
Сформульовані умови мирового договору були, як на мене, цілком розумними і прийнятними, але провести їх у життя не вдалося. Це конкретне подружжя відзначалося страшенно прикрим характером, а вже й чоловік то й особливо виявився зразком дріб’язкової, просто-таки бабської мстивості й злостивості. На додачу до вже обумовлених пунктів він почав вимагати від дружини ще й усного чи письмового визнання своїх гріхів перед ним, що вона і її батько розцінили, як очорнення її доброго імені - «доброї і почтивої слави». Суперечка так розгорілася, що закінчилася бійкою.
Невдовзі Андрій Русин помер, а пара мазохістів почала все спочатку: кілька раз вони з’їжджалися нібито для того, щоб нарешті визначитися, битися чи миритися, і знову роз’їжджалися з криком, сварками, погрозами «окалічити» ненависного партнера та биттям посуду і не прийнявши ніякого остаточного рішення. Така мила розвага закінчилася аж у 1576 році, коли Семен Іванович вдруге одружився з Катериною Андріївною Бабинською. Його колишня дружина повторно заміж не вийшла і до кінця життя підписувалася своїм «родовим» іменем – Раїна Русинівна Берестецька.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-06-06 03:31 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 03:40 pm (UTC)У світському суді справа начебто закінчилася, бо в жовтні 1573 року пані Раїна скаржилася на каптуровий суд, який нібито у змові з її чоловіком відсудив від неї її віно, чого каптуровий суд не міг би зробити, коли б розлучення формально не відбулося. А в духовному суді залишилися якісь незавершені справи, бо через рік луцький владика викликав до себе Раїну для відповіді на вручений їй позов.
Слабкістю процедури всіх цих розлучень була необхідність взаємної згоди подружжя. Якщо траплявся хоч один упертюх, то справа могла затягнутися, а якщо обоє були рябоє - то і взагалі до безконечності.
no subject
Date: 2011-06-06 03:53 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 03:58 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 03:48 pm (UTC)Правописний релікт. :)
До речі, в Раїниного батька ім'я Анрій-Русин?
no subject
Date: 2011-06-06 03:50 pm (UTC)Андрій Русин, в описуваний час - єпископ пінський і туровський. До того був луцьким підстаростою, це він завіряв документи про розлучення Маруші Борзобагатої Красенської і її першого чоловіка.
no subject
Date: 2011-06-06 04:07 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 04:09 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 04:12 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 03:58 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 04:13 pm (UTC)no subject
Date: 2011-06-06 04:27 pm (UTC)P.S. Таке саме фамільне ім'я, як і "Русин", просто від топоніма. Саме на такий випадок, здається, спеціального терміна не існує (якщо арабське нісба не враховувати :)).
no subject
Date: 2011-06-06 05:18 pm (UTC)В даній ситуації ще не дуже можна говорити про фамільну ім'я, бо всього покоління як пройшла прізвищева революція. Тому і в рідних братів могли бути різні прізвища, як у Марка Жоравницького і Михайла Свинюського.