tin_tina: (Default)
 

Любов і смерть — це іноді те саме

або ж як обережно слід виносити вирок оригіналові, виходячи з перекладу

Я відношуся до палких і давніх шанувальниць творчості Андре Нортон. Не те, щоб я геть-усе написане нею перечитала (особливо ж останні твори, створені «у співробітництві»), а все ж не одна її книга є для мене важливою та любленою.

Тим неприємніше було побачити вкрай негативні відгуки про Андре Нортон, на які мені недавно звернули увагу. Там подібні до мене аматори обговорювали цю тему, спираючись на різні російські переклади (російською мовою і видані в Росії, у різні часи). За браком наразі перекладів українських, спробуймо і ми про них порозмовляти, конкретно про переклади першої книги циклу Witch World (Чаклунський світ чи Світ чаклунок чи навіть Світ відьом, наразі це не так істотно).

Є їх два, принаймні, я саме два знайшла, хоча перевидавалися вони кілька раз і з невеликими змінами. Перше — видавництва «Ексмо», перекладач Дм. Арсеньев. Друге — видавництва «Северо-Запад», перекладач С. Степанов. Оскільки компліментів ні тим, ні іншим я писати не планую, то нехай це буде переклад №1 і переклад №2. Та, відповідно, перекладач №1 і №2. Зазначу, що анонсувалися обидва переклади не як скорочений переказ і, тим паче, не як фанфік за мотивами. Крім того, це не самодіяльні вправи дилетантів, а цілком офіційні книги солідних видавництв, переклади авторки, що належить до чільних постатей світової фантастики (як наукової, так і фентезі)..

Read more... )

На прощання — найточнішим перекладом даної книги, який я знайшла в мережі, є польський (Aniela Tomaszek, Ewa Witecka). Ні, певні дрібні неточності трапляються і там, але їх усе-таки значно менше. Честь і хвала сумлінним перекладачкам.

 

 

tin_tina: (Default)
 Порція четверта
Точніше, перша половина третього розділу.
В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але бовтаються у струмку, їздять верхи на пониках, а врешті дістаються великого міста, де чекає їх чаклунка у шкарлатно-золотій сукні.

Хоча насправді жінок там більше, ніж здається, і обидва герої, хоч не здогадуються про це, зустріли жінку свого життя (кожен свою жінку :-) )
 

Прибравши вручну залишки дверей так, що можна було пройти, і розірвавши та розчистивши завісу із засохлих витких лоз, вибралися на схил пагорба, де яскравими латками росла нова весняна трава, а якісь дрібні жовті квіти цвіли, наче розсипані шматочки золота. Вони перебували на вершині скелі, яка з цього боку спадала до струмка. Не кажучи й слова, Саймон, спотикаючись, рушив униз, до води, яка обіцяла промити запилене горло, полегшити муки покритої сіллю шкіри.

 Нагадаю, що попередня,   третя частина тексту тут


 

 

 
tin_tina: (Default)
 

Чаклунський світ

Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними героями та й раптом хитнеться у бік простих щирих розповідей, де добро є добром, а його протилежність, відповідно, злом, і всі герої одержують згідно із заслугами (в житті такого не буває, але ж це література), то знову читатимуть Андре Нортон? А, може, і так читатимуть, адже твори цієї жінки з чоловічим псевдонімом, як-не-як, лягли у підвалини жанру?

Read more... )
tin_tina: (Default)
 

О, озеро – і як там далі?

У всі попередні відвідини Моршина я витрачала чимало грошей і часу на водні процедури, усілякі там підводні душі чи ванни, намагаючись сяк-так підрихтувати своє дещо проблемне ліве плече. Наша кримська приятелька, яка й приохотила нас до Моршина, ставилася до цього скептично:

— Походи на озеро, поплавай, значно більше користі.

Read more... )

А там, можливо, запанікувала б або ще якийсь нещасливий трафунок — втопилася і хто б вам оці байки розповідав?

tin_tina: (Default)
 

Моршинсько-стрийський анабазис

Для кращого пояснення моїх стрийських пригод треба знати дві обставини. Перша — вибралася я до цього славного міста саме в розпал дуже неприємного болю в шиї та потилиці. Друга, ще важливіша — маю я певний талант, не такий рідкісний, а все ж, якби існувала якась спортивна дисципліна, протилежна до орієнтування, я могла б претендувати на доволі високе місце у цій царині. Мої вичини у блуді (тільки прошу розуміти той блуд правильно!) перейшли в сімейні аннали, не стане місця всі їх списати. Скажімо, у перший день нашого першого приїзду до Моршина я вийшла з готелю до банкомату, котрий міститься акурат біля бювету, за 10 хвилин неквапливої ходи, а потім добру годину кружляла, описуючи кола і петлі, неспроможна знайти той самий готель. Коли побачила врешті його прикмету — барвисті прапори на флагштоках, — ледь не заплакала від радості.

Але цього разу я аж такого не сподівалася.
 

І даремно )

Мандрівка мандрівкою, але стрийські харчі були зустрінуті дуже теплим прийомом. Трохи отямившись і вилікувавши вередливу шию, я згадувала свої переміщення Стриєм не без задоволення. З більшим задоволенням згадую сьогодні хіба що моршинське озеро.


tin_tina: (Default)
 

Курортна хвороба

Зазвичай людина рідко думає про свій карк чи потилицю — бо й бачить їх вкрай рідко, хіба що у дуже просунутій перукарні. Але інколи ці частини тіла можуть про себе нагадати. Отак і мені трапилося — акурат посеред моршинського літа.

Read more... )

А все-таки, якби не ця дурна пригода, може, не трапилися б зі мною в Стрию ті пригоди, які мусили-таки припасти мені на долю?
 

tin_tina: (Default)
 

Про їжу

(далі все будуть теми суб’єктивні і делікатні, хто такого не любить, то й часу не гайте)

Read more... )
tin_tina: (Default)
 

Гості Моршина — 2

Закордонні російськомовці — далеко не найбільша екзотика Моршина. Інколи почуваєшся тут як десь на Півдні — стільки вештається довкола густо-чорнявих і темно-смаглявих чоловіків. Вони були б достеменно схожими на зображення воїнів із перських чи ассирійських барельєфів, якби у тих воїнів зголили бороди, а їхні розкішні обладунки замінили на короткі штани, майки та капці.

Read more... )

Тут я, мабуть, дісталася іншої цікавої теми — харчування. Чи, може, краще про утюг?
 

tin_tina: (Default)
 

Про одну неприємну пригоду — а, властиво, про мову

На жаль, інколи буває так, що загалом приємний період часу починається не дуже добре. От і мені таке трапилося цього моршинського літа (Нічого страшного, треба просто пам’ятати, що то був не початок сумного кінця, а, як казала Аня Ширлі, кінець сумного початку).

Read more... )


tin_tina: (Default)
 Панія Горленкова

Раз зайшла вже в нас мова про відьом, чарівниць та відьомські процеси, то от цікавий епізод, приведений у книзі Катерини Диси «Історія з відьмами» (ст. 174-175).

«У лютому 1715 року в місті Прилуки служницю дружини Андрія Горленка Оленку звинуватили у зачаруванні слуги офіцера Пятова, розквартированого у Горленків. Через пожильців господиня разом зі слугами жила не надто комфортно, скажімо, замість кухні вони мусили користуватися лазнею. Не дивно, що господарі і пожильці врешті-решт посварилися. Лакей Пятова Петро Карпінський обвинуватив Оленку у відьомстві: нібито вона під час сварки проклинала його, пообіцявши, що наступного ранку він бігатиме вулицею, гавкаючи, як собака, й лякати людей. У суді Пятов підтвердив розповідь свого слуги, Оленка ж наполягала, що все було не так. за її словами, Петро Карпінський одного разу побив її, коли вона ввечері прийшла по хліб, а вона у відповідь порадила йому йти на вулицю і там бити собак. Оленку змусили присягнути, що вона нічого не знає про чари, але їй  довелося якийсь час посидіти під арештом. Тоді пані Горленкова написала скаргу, де нагадувала, що вона і вся родина перебувають під захистом самого гетьмана, і вимагала звільнити Оленку.

Read more... )

Хоч як оцінюй поведінку пані Горленкової, а не можна її охарактеризувати іншими словами, як вищий прояв відваги, розуму і відданості близьким їй людям. Але, думаю, інформація про неї буде неповною, якщо не скажемо, що

звали її Марією Данилівною, була вона донькою гетьмана Данила Апостола

один з її синів, Яким, у чернецтві Йоасаф, став визначним церковним діячем і пізніше був канонізований

один з її внуків написав один з найкращих, як на мене, творів української літератури. Повість «Конотопська відьма».

tin_tina: (Default)
 Книжка більш-менш готова (даруйте, якщо знайдуться помилки розпізнавання, мені й так ледь очі на лоба не вилізли).
Читати і завантажувати можна тут

На всяк випадок - рік видання 1930, пізніше перевидавалася у "Літописі Червоної Калини", але не повністю та з іншою назвою, тож, думаю, жодного правопорушення немає.

Крім того, думаю, що на майбутнє оригінальний текст (Очерки народной жизни...) так чи сяк доведеться перекласти заново, а чому - поясню завтра. Наразі активно завантажуймо і читаймо.

tin_tina: (Default)
 Чергове оповідання, яке видалося мені цікавим і характерним:

XXXV. САНДЖАРІВСЬКІ ЧАРІВНИЦІ

Read more... )
 
tin_tina: (Default)
 Про зацную жону та представника сексменшин

Героїня подальшої кримінальної пригоди - поважна дама, у якої вже є принаймні один дорослий внук. Але як хто думає, що всієї розваги у подібних матрон було сидіти у вікні та спостерігати за чужим життям або ж лаятися з невістками чи сусідками, той помиляється. Ця акурат зацная жона любила в компанії інших зацних жон посидіти в корчмі, попиваючи медок. А якби так хтось скористався тим, що зацній жоні забракло грошей і зробити їй нескромну пропозиції, то міг дістати істиком. А це вам неабищо. Істик - це така палиця, якою чистять леміш плуга.

Стосовно ж героя, то можна його зарахувати до сексменшин, та радше, як припустила мудра Ірина Даневська, то був психічний розлад. Але вирішуйте самі.

XXIV. НЕВДАЛЕ ЗАЛИЦЯННЯ

Read more... )



 

tin_tina: (Default)
 Неякая Галька, ексцеси та к-ви

Чергове оповідання з циклу "По судах Гетьманщини" може бути використане як приклад розходжень між звичаєвим та церковним правом. Його героїня, "неякая Галька", щиро вважала себе порядною заміжньою жінкою, а з точки зору церкви вона була правопорушницею та двомужницею. Стосовно ж світської влади, то вона, схоже, довго мирилася з існуючим становищем і не втручалася в Гальчине особисте життя. Аж доки сама Галька не здійняла колотнечі, посварившись зі своєю мачухою.

Було воно так:
 

XII. ДВОМУЖНИЦЯ

Read more... )

 

Все тут прекрасне, а найпрекрасніша мова! Поєднання ексцесів з простонародним "тись, мовит, к...а" незрівнянне.
 

tin_tina: (Default)
Ранньомодерне суспільство та позашлюбний секс

Загалом, те, що я саме зайнялася вичитуванням дослідженням Ор. Левицького "По судах Гетьманщини", а у ФБ саме трапився черговий сплеск інтересу до традиційних цінностей, - це випадковий збіг. Однак завдяки цьому я маю тепер повнісінько аргументів у суперечках (в які встряю через лінивство). Аргументів на тему "хто його знає, що то за традиційні цінності, раптом традиції були зовсім іншими, ніж думають їхні теперішні прихильники і супротивники".
Особливо ж "традиційні сімейні цінності"...

Про певні особливості укладення шлюбів та розлучень я вже колись писала, цього разу черга дійшла до позашлюбного сексу, засудження якого, безперечно, є традиційним. Гетьманщина - зовсім не виняток, проміскуїтет тут не заохочувався, а інколи судочинство пхалося навіть туди, де не слід (наприклад, переслідуючи людей, які охоче узаконили б свої стосунки, але не могли цього зробити з суто формальних причин - для когось із них це був би четвертий шлюб, заборонений церквою, хоча цілком дозволений світським законодавством). Але переважно ставлення до подібних делікатних справ було цілком раціональним і перелюбників карали за кривду, яку їхня поведінка справляла другому члену подружжя, "невинній стороні". Якщо ж ця "невинна сторона" була доволі великодушною, щоб простити, можливо, мимовільний переступ, то і суд нікого не судив.

Хто думає, що прощати змушені були таки "невинні жінки", той помиляється - принаймні, стосовно далі приведеного випадку.

XIV. СУДОВА ІДИЛІЯ

Read more... )
tin_tina: (Default)
 В рамках (і напередодні) обіцяного представлення світової жіночої фентезі:
польський оригінал
український переклад

Мирослава Сендзіковська

Світязянки

Read more... )


 

tin_tina: (давня історія)
 

Аецій та франконська королівна

Ось і завершився мій найбільший дотепер проект — переклад роману Т. Парницького «Аецій, останній римлянин» («Aecjusz, ostatni Rzymianin»). Спонука взятися за нього була радше егоїстичною: кілька місяців тому я умовляла певне видавництво зацікавитися повістю «Тільки Беатріче» цього ж письменника, пропонуючи себе в ролі перекладачки. А тоді й задумалася: якби так що до чого, то чи зумію я впоратися з оцим Парницьким? Письменник дуже-дуже нелегкий, «темний», так глибоко занурений у зображувані епохи, що й не випірнеш. Коли йому радили писати хоч трохи простіше, щоб читачі не перевтомлювалися, відповідав так: «Пишучи свої книги, я прикладаю стільки зусиль, що маю право вимагати від читача бодай десятої їх частки!».

Втім, «Аеція» це менше стосується, він порівняно простий. Хоча і так певні аспекти можуть сучасного читача здивувати… ото презентую останній розділ. Як майже все в Парницького, основа цього епізоду цілком історична: десь у сорокових роках п’ятого століття франки вибралися у грабіжницький похід на римські володіння і такими певними безпеки чулися, що, повертаючись, стали перепочити у певному Селищі Єлени (теперішній Ланс) і навіть зіграти весілля — нареченою була дівчина королівського роду. Тут на них звалився Аецій і добряче полатав боки. Франки панічно втекли. Чи захопили римляни в полон франкських жінок і що з ними зробили — про це історія мовчить, автор, натомість, дофантазовує.

Фантазія це якась.. ніцшеанського чи що плану. Згідно з нею, хоробрим героям можна бити чи ґвалтувати жінок, а вони, ці жінки, повинні аж пищати від задоволення. Здається, сама-одна перша дружина Аеція посміла почуватися глибоко нещасливою після подібної подружньої сцени. Враховуючи кількість подібних епізодів у романі, можна припустити, що то або тренд епохи, або нереалізовані (ні-ні, справді нереалізовані!) фантазії автора. Зрештою, самі оцініть.

 

 

Read more... )


 

 

 


Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 21/10/2017 07:08 pm
Powered by Dreamwidth Studios