А от деякі відомості про мачуху Марії і Роксанди, другу дружину Василя Лупула, знайдені тут безцінним паном Олегом. Джерело – «Книга подорожей» Евлії Челебі, вже колись згадуваного колишнього пажа султана Амурата IV.
( Read more... )
З роману “Перед бурей” – першої частини трилогії “Богдан Хмельницький”. Дія епізоду відбувається в 1645 році, саме після весілля гетьмана Радзивілла і Марії Лупул (в Старицького вона названа Єленою). Спершу Богданові, який саме приїхав до Варшави, щоб зустрітися з королем і вельможами прокоролівської партії, розповідає про молдавське весілля єврей-господар заїзду, пояснюючи, чому це в нього так завізно
( Read more... )
( Read more... )
(з не раз згадуваної книжки Ельвіри Богдан «Князівна Руксандра», переклад з румунської Івана Кушнірика)
Сліди Роксанди зосталися, але вельми непевні. Згадувані романтично-сентиментальні оповіді наполягають, що решту життя вона провела як невтішна вдова, оплакуючи свою коротку любов. І це при тому, що шлюбних пропозицій їй не бракувало: серед сватачів була й така колоритна особистість, як небіж Михая Хороброго, мандрівний син князя Петрашка й княгині Акунци (звали його теж Михаєм).
І так воно закінчилося.
Може, подібно складалася доля у сучасниць Троянської війни. Тоді про Роксанду можна було б розповісти так:
Ця жінка відома була як перша красуня своєї доби – слава про її незрівнянну вроду ширилася світом з того часу, як їй сповнилося п’ятнадцять. Знамениті державні мужі, правителі і героїчні юнаки змагалися між собою в боротьбі за її руку й серце. Вона жила в бурхливі часи, коли в громі битв і вогні пожарищ гинув старий світ. З її іменем йшли на битву армії. Дісталася ж вона тому, хто найменше для цього годився, - і стала безвинною причиною його швидкої смерті.
А кінець її життя так і зостався невідомим. Швидше за все, вона відійшла в забуття разом із своїм світом жорстоких півбогів і приречених героїв.
…В 1655 році помер шурин Роксанди, литовський гетьман Януш Радзивілл, ще через два роки – не стало її тестя. Подальші події з української історії добре відомі, але поки що мені не хотілося б братися за період Руїни. Займемося тим, що трапилося в Молдові – з цим краєм ми розлучилися тоді, коли козацькі загони залишили Сучавську фортецю. Отож
Надалі – Молдова
Біда прийшла звідки не чекали і причиною її стали непомірні амбіції Василя Лупула. Молдавський господар давно вже плекав плани об’єднати під своїм скіпетром обидва князівства – Молдавське і Мунтенське (ще інша версія – до цього його теж намовляли новопридбані родичі, плануючи на майбутнє передати Молдавію Тимошу з Роксандою, а Лупул хай вже править Волощиною). Нагоду для цього начебто дала хвороба правителя Мунтенії, Матея Басараба, користаючи з якої Василь Лупул почав посилено інтригувати в Стамбулі. Але Матей Басараб несподівано видужав, а тим часом у Молдавському князівстві сформувалася партія змовників, дуже невдоволених і самим Лупулом, і його союзниками – а, виявляється, на чолі цієї партії був великий логофет Георгій Стефан, що його господар вважав своєю людиною і довіряв йому всі державні таємниці. Противники Лупула заручилися підтримкою Георгія Ракочі і “на початку квітня 1653 року війська Матея Басараба переправилися через ріку Мілков, а угорські полки Георгія Ракочі на чолі з Кемені подолали перевал Ойтуз-Тротуш і напали на Молдову”. Лупулове військо розгромили, сам він, разом з дружиною і сином, ледве встиг втекти до Кам’янця. Польські союзники чи не забажали, чи то не в змозі були йому допомогти, отож невдовзі Лупул дізнався, що війська Матея Басараба та Георгія Ракочі ввійшли до Ясс і посадили на молдавський престол Георгія Стефана. Тут уже в колишнього господаря не залишилося іншого виходу – він поспішив до Чигирина і попросив допомоги в зятя і свата.
Прошу пробачення у всіх, хто зацікавився подальшими пригодами молдавської князівни, яку такий несподіваний виверт долі змусив стати невісткою гетьмана-бунтівника. З різних обставин довелося мені розповідь про домну Роксанду перервати. Частково з тої причини, що цей нещасний карантин я зужила на таку вельми поглинаючу річ як чергова серія ремонту, частково ж тому, що відомості про саму князівну, її родину, заміжжя, шлюбне життя і подальшу долю виявилися надто вже плутаними і суперечливими – я ніяк не могла звести їх до спільного знаменника.
( Read more... )
А висновок з цього такий – я не бачу причин, чому б не розповідати собі далі більш-менш казкову історію, звичайно, з невеликою корекцією. Нагадаю, що цю казкову версію пропагує саме рідна красуні румунська історіографія.
Отож, перемахнувши через півроку шлюбного життя Роксанди з Тимошем, опиняємося у великодній порі 1653 року, коли почався черговий епізод цієї історичної драми.
В кінці серпня 1652 року весільний почет Тимоша Хмельницького перетнув границі Молдови, його зустріла делегація поважних бояр на чолі з великим ворником Хомою Кантакузіном. Разом вони проминули Сороки, Бєльці і прибули до Ясс, де Василь Лупул нарешті зустрівся з таким нав’язливим майбутнім зятем.
( Здається, любов? Нарешті любов! )
Скінчився трагічний для Молдови 1650-й рік, настав ще неспокійніший 1651-й, потроху дійшов до своєї середини... Василь Лупул все ще возносив молитви до Бога, щоб той врятував його самого і його доню від такого небажаного союзу. І раптом видалося, що небо ті молитви вислухало! Почувши про поразку козацького війська під Берестечком, молдавський господар на радощах нагородив вісника-пиркалаба дорогим каптаном із золотої парчі, а сам разом з усім двором, боярами і капітанами війська вирушив до монастиря Голії, щоб подякувати за порятунок.
( Він трохи поспішив з подякою )
Отак воно тягнулося весь 1649 і наступний рік: війна тривала, господар у відповідь на численні повторні пропозиції шлюбу не відповідав ні “так”, ні “ні”, сподіваючись, що все якось влаштується само собою і самозваний претендент у свати скрутить собі карк на черговій авантюрі чи, принаймні, спрямує свою діяльність в інший бік – куди завгодно, лиш би не до Молдови!
( А що вийшло насправді )
На щастя, нічого особливо страшного в турецькій столиці з Роксандою не трапилося. Юність, врода і лагідні манери молоденької заложниці розчулили могутню валіде Кьозем, справжню правительку імперії. Вона взяла дівчину під свою опіку і навіть дозволила їй перебратися із султанських покоїв для високих чужоземних гостей до Богдан-палацу, стамбульської резиденції молдавських господарів. Навзамін Роксанда мала виконувати при Кьозем обов’язки придворної дами, але ця повинність не була надто обтяжливою і залишала господарівні багато вільного часу, який вона використовувала для навчання. Тодішній Стамбул, що в ньому чимало було вчених людей всіх релігій, надавав багато освітніх можливостей, а господар Лупул щедро платив вчителям доньки. Отож невдовзі вона здобула славу не тільки красуні, а й однієї з найосвіченіших жінок свого часу: вивчала в тому числі і мови - латинь, грецьку, французьку, турецьку.
( і що було далі )
Почати хотілося б так, як годиться в казці: жив собі король у своєму королівстві. Королівство було великим і могутнім, а король – надзвичайно багатим: на золоті їв, на золоті спав, у злототкані шати одягався, а мешкав у кришталевому палаці. Однак найбільшими його скарбами були красуня-дружина і дві прекрасні доньки: дружина була гарна, як зірка, старша донька – як місяць вповні, але всіх перевершувала вродою молодша донька, прекрасніша, ніж сонце.
І тут зупинимося і перейдемо з казки до дійсності.
( і що було насправді )
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pari
