tin_tina | Роксанда – літературна ілюстрація

(з не раз згадуваної книжки Ельвіри Богдан «Князівна Руксандра», переклад з румунської Івана Кушнірика)

«Коли князівні Руксандрі не було ще й п’ятнадцяти, як свідчать літописці й ті, хто мав щастя її знати, вона стала просто прекрасною: «Навіть на сонце можна було дивитися, а на неї – ні!».
Дівчина здавалася казковою феєю, яка прийшла з інших світів на радість і зачудування всіх, хто дивився на неї і не міг надивитися, вражений дивовижною вродою.
І коли князівна Руксандра з’являлася в княжому з дорогої парчі вбранні, оздобленому самоцвітами, вона сяяла як сонячний промінь.
А на шиї й голові – чудові окраси, перлові намиста й рідкісні діадеми, всіяні коштовним камінням, якого у князя, її батька, були повні скрині.
І хоч молдавський князь пишався дорогими, рідкісними самоцвітами, за які віддав чимало гаманів з дукатами, - ще більше гордився він молодшою дочкою, князівною Руксандрою. «З-поміж усіх коштовностей, - хвалився він, - найкоштовніший мій скарб – донечка, я бережу її, як зіницю ока…»
Щиру правду казав молдавський князь про свою найулюбленішу і вельми пещену дочку. Бо й справді князівна Руксандра була ніжна, мов весняна троянда, висока й струнка, наче лілія… Кучерями спадали на плечі її біляво-золотисті коси, такі довгі, що аж до п’ят сягали. Коли дівчина розпускала їх, то ніби наряджалася в блискучу, світлу мантію.
Як оповідають літописи, волосся князівни Руксандри було ще білішим і блискучішим, аніж у казкової Іляни Косинзяни. Сама ж вона здавалася уламком сонця!
Щічки в неї були повняві, рум’янці – немов пелюстки троянди на світанні, а обличчя біліше, ніж у Снігуроньки. І шкіра на ньому ніжна та тонка, торкни волосиною – і розріжеш.
Князівна Руксандра мала високе й випукле чоло, гарні, трохи вигнуті брови, а з-під довгих шовковистих вій визирали прекрасні, як небесна блакить, очі, глибокі й мрійливі, чисті, немов вода у гірських потоках…
Ступала вона легко й плавно, ніби й не торкалася землі, пливла в повітрі, наче якась казкова істота, по неземному тендітна й ніжна…
Коли князівна Руксандра промовляла своїм мелодійним голосом, слова її були мов самоцвіти, а як починала співати, то здавалося, що то линуть чарівні трелі солов’я чи звуки арфи…
Крім усіх цих принад, дівчина мала від народження й щиру душу – наче всі добрі феї зійшлися біля її колиски і сповна наділили щедрими дарами й ласками, які рідко випадають одній людині, а ще рідше князівні, дочці господаря!..
До всього цього князівна Руксандра мала веселу й пустотливу вдачу, була лагідна, душевна, співчувала вбогим людям.
Отож Василь Лупул цілком міг пишатися своєю меншою дочкою…
Слава про князівну Руксандру розійшлася по всьому світу!..
Їй ще не сповнилося й п’ятнадцяти, а до княжого двору господаря Молдови почали прибувати женихи з найвіддаленіших країн, щоб висватати прекрасну й ніжну князівну. Тут були юнаки із знатних родин: графи, князі, бояри, навіть королевичі! Але Василь Лупул поки що не хотів віддавати заміж свою кохану дочку і відмовляв геть усім.
Тож женихи чи їх старости як поспішно прибували з незліченними коштовними дарунками для жаданої нареченої та її батька, так само поспішно й від’їздили, засмучені і розгнівані відмовою князя. Вони обіцяли повернутися через кілька років, коли князівна Руксандра стане на виданні, і ще раз спробувати щастя.
Сваталися женихи й до князівни Марії, старшої Руксандриної сестри. Вона теж була дуже гарна».
Ну, от такий опис, стиль його, звичайно, «східний» - дещо солодкавий і, мабуть, як кажуть брати-росіяни, «выспренний». Можна порівняти його із люб’язно наданим паном Олегом портретом Роксанди. Цікаво, чи це справжній портрет, чи тільки така фантазія художника.