tin_tina: (Default)
Герої книги та їх прообрази

Це про двох персонажів - не головних, але я певна, що ніхто про них не забув, хоч раз прочитавши. Затятий акуратист-латиніст та хуліганка Міці.

Read more... )
В житті Володимир Копачук відзначався ще більшими дивацтвами, ніж професор Мірчук на сторінках роману. Ще не обтяжений роками, він був запеклим старим кавалером, який так і помер нежонатим. Хлопці з четвертої державної гімназії знущалися над ним, як хотіли, не відставали від них і дівчата. Марія Вікторівна Лопушанська згадує про ще одну, крім описаних в романі, витівку Марії Коляски:
 
«Професор Копачук мав звичку трохи припідніматися з свого стільця, звертаючись під час уроку до учнів. Одного разу, коли Міці Коляска відповідала йому біля дошки, йому забаглося запитати про щось когось з класу. Міці ж встигла покласти на сидіння стільця цвяшок гострим догори. Це була чергова нагода для Міціного батька зустрітися з директором Коралевичсм і вислухати його обурення поведінкою Міці».
 
Читач неодмінно виділить з гурту учениць п’ятого класу Міці (Міці — скорочене від Марія) Коляску — жваву, дотепну дівчину з характером, про який кажуть «живе срібло». Ось такою Дарка побачила її вперше: «пара чорних, довгастих очей під густою блискучою гривкою. Вона не має на своєму лиці нічого такого, що можна б окремо гарним назвати. Єдине, що приваблює і відра¬зу завойовує симпатію до неї, це зуби: бездоганно чисті, синювато-білі, молоді зуби». Бракує місця, щоб розповісти про всі пригоди Міці за час її навчання в гімназії, скажемо лише, що історія, яку вона розповідала товаришкам про свої, мовляв, дев’ятнадцять років, була її черговою витівкою. Марія Коляска народилася 10 березня 1907 року в Чернівцях в сім’ї податкового урядника і мала вона наприкінці п’ятого класу сімнадцять років, як і решта учениць. Не залишила вона гімназію після п’ятого класу, як обіцяла, але успішно матурувала в 1926 році, потім вийшла заміж і назавжди виїхала з Чернівців. Батько її, Іван Коляска, дослужився до посади директора при чернівецькому магістраті, в тридцятих роках обирався членом правління товариства «Народний дім», його портрет поміщено в ювілейній книзі цього товариства (1934). Мешкали Коляски на вулиці Домник в будинку № 13, а гробівець їх родини можна й нині побачити на Руському цвинтарі в Чернівцях поблизу пам’ятника Ю. Федьковичу.
 
Повний текст статті В.Старика "Ті, що були повнолітніми" можна прочитати тут
 


tin_tina: (ромашка)

Я чимала жирафа – всі сенсації та скандали, що про них розумні люди давно забули, доходять до мене з чималим запізненням. Так і тепер – я щойно сподобилася відкрити давним-давно скачану (і вже років 7, як видану) «Анти-Ахматову» (правда, раніше читала Могултаєві відгуки про цю книжку). Оскільки ж я, воленс-ноленс, більшість феноменів сприймаю через призму української культури, то десь зі сторінки 20-ї почали мені лізти в голову аналогії та асоціації з особою зовсім іншою. Але дуже схожою. Наче хто вирішив пожартувати і влаштував таку симетрію. Щоправда, одна писала виключно поезію, інша – виключно прозу, але співпали навіть такі орнаментальні деталі, як те, що обидві були куди відоміші під псевдонімами, ніж під власним іменем, і те, що в обох сини (в однієї – єдиний, в іншої – старший) зайнялися сходознавством, а також те, що обидві зв’язали своє життя з «великими містами обласної долі».. Вже, думаю, зрозуміло, що надалі відображенням – не дзеркальним, а все ж – Анни Андріївни Горенко буде Дарина Дмитрівна Полотнюк. Вона ж Ірина Вільде. Отож – А.А. і Д.Д.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)
Read more... )


Ага, і заодно попрошу про відгуки. Я дещо проапдейтила головну сторінку – гляньте, пліз, чи годиться? Як мені справедливо натякали, Новаківський вже дещо приївся, а його наступників я вибирала більше по кольоровій гамі, цього разу вона червона. Але знали б ви, як тяжко було підібрати відповідну картину, де б героїня дивилася не справа наліво, а навпаки! Моіс Кіслінг трапився мені занадто пізно.
tin_tina: (Default)
Здається, дещо прояснилася справа з тою версією арешту Євгена Полотнюка, яка стверджує, що став він заложником добровільно, замість неуточненої ближче жінки. Як розповіла Роману Гораку одна з приятельок письменниці, сама Ірина Вільде так описувала цю подію, а тією жінкою мала бути вона сама. Мовляв, німці приїхали саме за нею і саме її мали арештувати, але відданий чоловік не дав забрати дружину, біг за машиною, куди її посадили, і, зрештою, її з машини виштовхнули, а його забрали. Р.Горак делікатно характеризує цю розповідь як фантазію вже дуже змученої життям жінки про коханого мужчину (журнал «Дзвін», №3-4 за 2004 р. назва публікації «Кинути каменем»). Мабуть, так воно і було.
 
От, загалом, і все, в сухому залишку маємо такі безперечні факти:
Read more... )
tin_tina: (Default)
Раз ми вже цей уривок згадали, то от як  викладено історію загибелі Євгена Полотнюка в нарисі «Через терни до зірок» авторства Наталки і Яреми Полотнюків, надрукованому у виданні: Ірина Вільде, Повісті в 2007 році. Відповідний уривок.
 
Read more... )
Відразу впадає в око розбіжність датування: 28 листопада 1943 року – 28 грудня 1943 року. Можливо, в одному з текстів просто якась помилка друку. Згадка про 12-градусний мороз швидше б свідчила про грудень, але листопад теж не виключений. З іншого боку, листопад краще в’яжеться з тим, що вбивство німецького солдата, у відповідь на яке стратили заложників, відбулося 26 листопада. Ну і, очевидно, версію про спробу ковпаківців відбити арештованих доведеться відхилити, оскільки вони вже в той час Карпати залишили.
tin_tina: (Default)
Давайте, я відразу ж відмічу, що попередній виклад – тільки одна з версій арешту Євгена Полотнюка. Зустрічалися й інші припущення. Зокрема, що Євген Полотнюк був заарештований під час відомої акції на виставі оперети «Шаріка» (Станіслав, 14 листопада 1943 року). За часом підходить. Арештовані глядачі «Шаріки» були розстріляні в Станіславі,  після відкритого суду, який відбувся 17 листопада, а це начебто не співпадає з обставинами страти Євгена Полотнюка, про яку ми знаємо з інших джерел.
 
 
Ще одна версія арешту – випадкове потрапляння до числа заложників, захоплених просто на вулиці (здається, таки в Станіславі), інколи з уточненням, що Євген Полотнюк пішов у заложники добровільно, замість не названої по імені родички чи то його самого, чи його дружини. Хто вона така, невідомо, називається лише як «молода жінка». Думаю, цю версію теж би варто перевірити, але зараз я навіть не знаю, де саме вона була викладена.
 
 
Поки що переходимо до продовження попереднього текту, де викладаються  обставини страти Євгена Полотнюка

 
Read more... )
tin_tina: (Default)
Частина 2
(Думаю, що з викладеного вже зрозуміло -людині з подібними сімейними колігаціями зробити кар’єру відомої письменниці та громадського діяча при Радянській владі було, м’яко кажучи, проблематично. Будь вона десять раз талановитою літераторкою і загальною улюбленицею. Щоб зрозуміти, як дійшло до такої дивовижі, доведеться повернутися до подій другої світової, точніше, саме того періоду, коли Євген Полотнюк отримав скерування на посаду надлісничого в село Микуличин Надвірянського району – страшенно глухій місцині, хоча й близько до курортного Яремча. Наскільки я зрозуміла це сталося влітку 1941 року, а місце було вибране недаремно. Це саме той епізод, який нас і цікавить, ще раз нагадаю, що всі оцінки і можливі припущення зроблені автором – Романом Гораком).
 
Read more... )
UPD - я нарешті виробила звичку шукати українську літературу на рутрекері. От і Повнолітні діти
http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3395979
tin_tina: (Default)
 
Частина 1
( Роман Горак, «Таємниці Ірини Вільде», надруковано у журналі «Дзвін», № 7-8 за 1995 рік)
 
(В якості невеликого вступного зауваження – автор цих записів був дуже близькою до Ірини Вільде людиною, її секретарем, довіреною особою, учнем і взагалі тим, що в давніші часи визначалося терміном «друг сім’ї». «Сім’я» підходить тим більше, що привів Горак в дім письменниці її син, Максим Полотнюк, - вони з Гораком були одногрупниками. Не те, щоб Ірина Вільде так-таки все про себе розповідала навіть такій людині, але багато чого він довідався і варто б це хоча б перевірити.
 
Заодно попереджу, що з технічних причин я процитую лише ті уривки, які безпосередньо стосуються відносин родини Полотнюків з Сидором Ковпаком. Мої власні «латки» виділені курсивом)
 Read more... )
tin_tina: (Default)
 Частина четверта – демаскування материнства
      Read more... )
tin_tina: (Default)

Частина третя – демаскування медового місяця

Read more... )

tin_tina: (Default)

Частина друга – «бісівські ігрища»
Традиційно нагадую... зрештою, як хочете :-) )


UPD – звичайно, це не єдиний літературний опис подібного роду розваг. Ось, будь ласка, фрагмент з книжки Яна Парандовського «Небо пломеніє», дія відбувається напередодні 1 світової війни.
Read more... )
Пропоную читачам самим оцінити різницю рецепції: те, що в чоловічому описі виглядає невинною забавою і вступом до романтичного кохання, в жіночому має цілком інший вигляд.
 

tin_tina: (Default)
 Всі свої форумні закупи я ще не описала, але я їх ще й не продивилася так, щоб щось зв’язне написати. Отож, тема поки що призупиняється, натомість повертаюся до Ірини Вільде, «повнолітніх дітей» і сюжету, який довго мене лякав: я не знала, як за нього братися і боялася цього. І все-таки
Фізіологія у викладі Ірини Вільде
Вступ
Read more... )
Попри найрізноманітніші зміни, які ми пережили останнім часом, я теж внутрішньо почасти залишаюся дитиною пуританської епохи, тому краще попереджу: все, далі написане, стосуватиметься насамперед жінок.
tin_tina: (Default)
 Кухня в ПД
І, нарешті, під аплодисменти і бій барабанів – давно обіцяна і довго відкладувана тема: кухня «Повнолітніх дітей» (де то моя найлюбіша читачка і замовниця теми? Люба, Річенько, якщо зможете, відгукніться, як би я хотіла, щоб все у Вас склалося якнайкраще).
Вступи, середина, а висновків нема )
tin_tina: (Default)

Гей, макогони з цілого світа!
          Зізнаюся, що вчора я майже весь день провела в Кульчицях на їхньому другому фесті, займалася високоінтелектуальними розвагами, такими як: оглядання музею, де саме відкрили скульптуру спільного знатного предка Юрія Кульчицького, пам’ятника другому спільному знатному предку Сагайдачному, бесідами з гаварецькими майстрами – вони мене запевнили, що все, що продається у Львові під фірмою гаварецькоюї кераміки – нужденна підробка, а за справжнім чорнодимним посудом треба їхати до них, порівнянням вишивок, які місцеві і заїжджі макогони й макогонки одягають не для того, щоб комусь щось довести, а просто показати, які вони гарні і як гарно вишивають (більше половини гостей і господарів були в найрізноманітніших вишиванках – білим по білому, блакитним по білому, класичних червоно-чорних, золотистих на чорному, я дуже жаліла, що не вдягла своєї), вислуховуванням місцевих талантів – вони щиро розважалися самі і бавили слухачів так, що хай сховається євробачення, витріщанням на яворівські іграшки, не бачені мною з дитячих років! Хто ще пам’ятає ці тріскавки, свистаки, гусей, що б’ють крилами, коників, запряжених у возик... Ну і звичайно, обгризанням смажених ребер, розпиванням спиртних напитків, особливо винятково смачної медовухи, голова від неї робиться ясна, а ноги невтомними, аж доки не почнуть заплітатися, а трапляється це тоді, коли треба судорожно доганяти останній транспорт, бо ще трохи – і ночуватимете в стодолі на сіні. Макогони дійсно зібралися зі всього світу, були гості навіть з Бразилії. А як хто ще не набавився вчора, то через тиждень в Нагірному влаштовують свою забаву лемки, вони носом землю ритимуть, щоб не відстати віл сусідів.
         Звичайно, після такого бурхливого дня я не мала сили навіть на моду й кухню «Повнолітніх дітей», тому для тих, хто ще не роздобув собі «Сестер Річинських» чи не має бажання перевертати товсту книжку – одна з мистецтвознавчих бесід доктора Гука. Почалося, як ми ще не забули, з корсету, у який ще мусила затягуватися пані Олена.

Read more... )

 

tin_tina: (Default)

Кіномани і кінодіви
         Аж ніяк не можна сказати, щоб у світі, зображеному Іриною Вільде, бракувало різного роду видовищ – як тепер би сказали, перфоменсів. Згадаймо численні музикування і аматорський спектакль (на жаль, не доведений до кінця) у «Повнолітніх дітях», виступ оперної знаменитості (в «Сестрах Річинських» він називається Мендинським, насправді ж це, звичайно, Модест Менцинський, згідно з сюжетом, один з численних поклонників тітки Клавди в її молоді роки, а ще нам з цього приводу розповідають унікальний косметичний рецепт, одним із складових частин якого є невмивання на протязі тривалого часу. Хоча схоже, що це Зоня розіграла своїх слухачів). А хоч би мистецтвознавчі бесіди доктора Гука – звідки б ми ще довідалися, що барокові художники любили одягати портретованих у берети, щоб візуально вкоротити силует і підкреслити міцну м’язисту фігуру, а, натомість, імператриця Жозефіна була вищим втіленням ідеалу стилю ампір.

Кіномистецтво і його вплив на інші жанри )

 

tin_tina: (Default)

І трохи екскурсів у сучасність
          В ході вчорашнього волочіння по Трускавцю я майже стихійно купила халатик – дуже милий, канарково-жовтий і м’якенький. А при тому розгомонілася з продавчинею і якось ми відразу перейшли на інтернаціональні теми. За її словами, цього сезону в Трускавці значно менше німців, ніж звичайно – криза, чи що, зате несподівано багато арабів. Як вона підкреслила, не вихідців з Середньої Азії, а справжніх арабських арабів та справжніх арабських арабок (може, почувалися як в рідному кліматі?). І ці справжні арабські араби досить багато в неї купували (це магазинчик з обрусами, салфетками, ну й халатиками), притому потроху вони розмовляли по-англійськи, а більше – на мигах. На її велике здивування, араби купували салфетки з не зовсім скромними зображеннями оголених жінок. Коли вона вказала їм на цю обставину, то їй пояснили:  мусульманам на таке тільки на вулиці дивитися не можна, а вдома – чом би й ні (як вони це показали на мигах, навіть не здогадуюся). Аналогічно ж справжні арабські арабки під своїм «страшним чорним покривалом» приховували цілком сучасний одяг – чи то коротенькі спідниці, чи то джинси.
            На жаль, жодного араба я чомусь на трускавецьких вуличках не помітила. Люди, що говорили мовою, яку я ніяк не могла ідентифікувати як європейську, виглядали цілковито звично і аж ніяк не екзотично. Зате трапився мені приклад доволі кумедної мовної помилки: певний старший пан доволі голосно промовив «Родина колбас». Словосполучення заінтригувало, бо «Родина слонов» чи там електрики – річ звична, а на одноосібне звання ковбасної батьківщини ми поки що не претендували. Піднімаю очі – і бачу, що поруч магазинчик з мережі «Родинна ковбаска», це воно так...
           Отепер, відпочивши і з новими враженнями, можу продовжити тему моди в світі «Повнолітніх дітей». Правда, це швидше вийде «мода в міжвоєнний період», бо я не втрималася, щоб не використати «Сестер Річинських» і спогади Лариси Крушельницької.
        

від корсетів до міні-спідниць )

 

tin_tina: (Default)
Частина 1 - Вступ і те, про що пишуть рідко або не пишуть взагалі

Відразу ж попереджу: хоча йдеться про такий досі популярний бренд, як двадцяті роки, то Буковина (де проходить дія роману) і Галичина (де він писався) – це не Бродвей і не авангардистський салон. Це окраїни вже покійної імперії, які ще не зовсім оговталися після війни. Якщо колись раптом зніматиметься український блокбастер типу «Розвіяних вітром», то от епізод цілком в стилі Скарлетт О’Хара: за спогадами Лариси Крушельницької, коли її мати, піаністка Галина Левицька у 1918 році у Відні готувалася до першого прилюдного виступу, то концертне плаття їй зшили з мішка, в який була запакована допомога від якоїсь американської благодійної організації. І концерт і сукня виявилися цілком успішними. Пам’ятаєте:  у  перший гімназіяльний рік авторки роману від учениць ще не вимагалася шкільна форма, бо просто не всі сім’ї в стані були її справити своїм гімназистам. Парадні костюми, звані «анцугами» чи просто «вбрАннями» чоловіки зберігали ледь не з австрійських часів і дуже часто в цьому-таки костюмі власника і ховали.

Про все що завгодно - від державних діячів до жіночої білизни )

 

tin_tina: (Default)

Любий організм, ніби натякаючи, що відпустка, загалом, для того, щоб відпочивати, влаштував мені останніми днями такий концерт з феєрверками (добре, що боліло щоразу в іншому місці, зате вже конкретно), що я перейшла на майже рослинний спосіб життя. Зрештою, максима «добре їсти, довго спати – Бог здоров’я мусить дати» восторжествувала, але тема моди в ПД тимчасово відкладається. Давайте я наборзі закрию тему ідеології, а то може скластися (хибне) враження, що це роман страшенно політкоректний і вигладжений у всіх відношеннях.
       А це не зовсім так )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/10/2017 05:36 am
Powered by Dreamwidth Studios