Сама з себе дивуюся — але ці смутно-прекрасні осінні дні я не промарнувала: підготувала і виклала Наталениного «Предка».
Бажаючі можуть читати або скачувати тут
Попередження: це дещо не та редакція, яку колись в нас видавали (в 1990 році, видавництво «Дніпро»). Не знаю, звідки вони брали свою версію, можливо, з першого галицького видання. Я ж, натомість — з пізнішого американського видання 1961 року. Від «Дніпрового» воно відрізняється не так основним текстом, як значно більшою кількістю приміток, от я й не встояла.
Здається, Расул Гамзатов порівнював передмови до книжок з кіноглядачем у високій папасі, що загороджує екран всім, хто має нещастя сидіти позад нього. Я, натомість, виродок в читацькій братії і, скільки себе пам’ятаю, любила передмови, післямови й примітки гарячою любов’ю. Траплялися книжки, в яких я тільки примітки й читала.
З цієї точки зору «Предок» Наталени — це для мене саме те, що треба. Авторські примітки становлять тут майже чверть загального тексту, вони несамовито цікаві і різнорідні. Часом стосуються правил вимови чи запису усіляких чужоземних виразів, часом розповідають про всілякі екзотичні звичаї і ще більш екзотичні племена, ще інколи авторка переповідає якийсь епізод зі своєї багатющої біографії (наскільки ми їй віримо, це вже інша справа), а ще додає додаткові пояснення, що стосуються її родини й походження. Як знають всі зацікавлені, і те, й інше — куди як нестандартні і зовсім не схожі на родовід «якоїсь маломістечкової гуски, що ніколи в житті не бачила нічого, крім найближчої «Рідної школи»» (Це так Наталена саркастично таврувала тих своїх критиків, які посміли сумніватися в істинності автобіографічних епізодів з її творів).
Отож, закінчивши з основним текстом, вибрала я ці самі примітки і тематично погрупувала, щоб навіть ті, кому ніколи читати всю повість, полапалися, про що в ній йдеться. А географія дії дуже розлога — починається в Іспанії, збочує трішки і в Португалію, тоді перекидається на Близький Схід, ще звідси – в Північне Причорномор’я, потім – у Волинь, а не без того, щоб не зачепити також Київщину, Чернігівщину і Закарпаття (зване в тексті Прикарпаттям).
З чого б почати? Давайте з племені, з яким Наталена, попри своє дуже ріжнонарідне походження, кревних зв’язків не мала. Зате були інші зв’язки — щира і взаємна симпатія. Бо таки ж Наталенині цигани й циганки мало нагадують Кармен чи Земфіру (а з острахом зауважу, що й звичних нам циганів — теж). Ну, бо це й давно діялося, багато чого помінялося.
Цигани
( Професійне життя циган та морганатичні шлюби королів )
