Метелики над землею літающе

Українське

А чи є в цьому багатоколірному килимі Наталениної творчості бодай українська латка (як хто не знає, то письменницю часто сварили за слабке володіння суто родимим матеріалом)? Конкретно в еспано-арабському «Предку»?

Є! Рекомендую вашій увазі цікаву мовну стилізацію «під 16-й вік»  (не надто точну, можливо, але дух схоплено вірно і читається не без приємності).

Ну й власні рефлексії авторки на вічну тему: як самі українці володіють рідною мовою.

Португальська балада

Намагаючись сяк-так розібратися з історією інфантів Ля Серда, і хто там ким кому доводився, хто з ким воював і чи могла туди, бодай теоретично, вклинитися мавританська принцеса, — я цілком заплуталася. Наскільки я собі уявляю мусульманський світ і мавритансько-еспанські взаємини, кастільському королю легше було взяти за жону циганку (історичний факт), аніж високородну гранадянку. Навіть не здогадаюся, як би вони могли побачитися.

Ну й Господь з ним. Кілька коментарів, які далі стосуються Еспанії, але цього разу не мови, а пейзажу й історії. Звісно, еспанський пейзаж у Наталениному виконанні не має нічого спільного з цукерковими картинками, квітучими лимонами і тому подібним.

Природа й історія

Сама з себе дивуюся — але ці смутно-прекрасні осінні дні я не промарнувала: підготувала і виклала Наталениного «Предка». Бажаючі можуть читати або скачувати тут

Попередження: це дещо не та редакція, яку колись в нас видавали (в 1990 році, видавництво «Дніпро»). Не знаю, звідки вони брали свою версію, можливо, з першого галицького видання. Я ж, натомість — з пізнішого американського видання 1961 року. Від «Дніпрового» воно відрізняється не так основним текстом, як значно більшою кількістю приміток, от я й не встояла.

Здається, Расул Гамзатов порівнював передмови до книжок з кіноглядачем у високій папасі, що загороджує екран всім, хто має нещастя сидіти позад нього. Я, натомість, виродок в читацькій братії і, скільки себе пам’ятаю, любила передмови, післямови й примітки гарячою любов’ю. Траплялися книжки, в яких я тільки примітки й читала.

З цієї точки зору «Предок» Наталени — це для мене саме те, що треба. Авторські примітки становлять тут майже чверть загального тексту, вони несамовито цікаві і різнорідні. Часом стосуються правил вимови чи запису усіляких чужоземних виразів, часом розповідають про всілякі екзотичні звичаї і ще більш екзотичні племена, ще інколи авторка переповідає якийсь епізод зі своєї багатющої біографії (наскільки ми їй віримо, це вже інша справа), а ще додає додаткові пояснення, що стосуються її родини й походження. Як знають всі зацікавлені, і те, й інше — куди як нестандартні і зовсім не схожі на родовід «якоїсь маломістечкової гуски, що ніколи в житті не бачила нічого, крім найближчої «Рідної школи»» (Це так Наталена саркастично таврувала тих своїх критиків, які посміли сумніватися в істинності автобіографічних епізодів з її творів).

Отож, закінчивши з основним текстом, вибрала я ці самі примітки і тематично погрупувала, щоб навіть ті, кому ніколи читати всю повість, полапалися, про що в ній йдеться. А географія дії дуже розлога — починається в Іспанії, збочує трішки і в Португалію, тоді перекидається на Близький Схід, ще звідси – в Північне Причорномор’я, потім – у Волинь, а не без того, щоб не зачепити також Київщину, Чернігівщину і Закарпаття (зване в тексті Прикарпаттям).

З чого б почати? Давайте з племені, з яким Наталена, попри своє дуже ріжнонарідне походження, кревних зв’язків не мала. Зате були інші зв’язки — щира і взаємна симпатія. Бо таки ж Наталенині цигани й циганки мало нагадують Кармен чи Земфіру (а з острахом зауважу, що й звичних нам циганів — теж). Ну, бо це й давно діялося, багато чого помінялося.

Цигани

Quid est veritas або Євангеліє від Наталени

Ця книжка, за моєю внутрішньою класифікацією – весняна і великодня, тому найкраще її перечитувати саме зараз. Так воно вже у мене ввійшло в традицію з 1996 року, коли євангельський роман Наталени став, зрештою, доступним не лише діаспорним, а й материковим українським читачам. Наче з іронії долі, надрукував його журнал іноземної літератури «Всесвіт», а в 2007 році перевидало дрогобицьке «Відродження».

Не зумію з певністю визначити жанр «Quid est veritas». Історичний роман на євангельську тематику? Роман-апокриф? Роман-казка? (Зокрема, це ще й книжка дуже любимого мною розбору, де примітки ледь не цікавіші за основний текст). У всякому випадку, герої роману хоч і називаються так само, як євангельські персонажі, але не дуже на них схожі – такими є Марія Магдалина, її брат з сестрою і Понтій Пилат. Або ж це люди, які у всіх чотирьох священних книгах з’являються хіба що як епізодичні герої (Йосиф Ариматейський). Або ж особи і зовсім легендарні, хоч не обійдені увагою творців різного роду апокрифів – дружина й син Понтія Пилата, член фамілії Марії Магдалини Сара (ця остання неабияк сколихнула фантазію Дена Брауна з його «Кодом да Вінчі», але у Наталени Сара – довірена особа, і, як колись казали, наперсниця своєї пані).

Одне тільки в’яже мене з Пилатом: як і він, не люблю, щоб мене «виправляли»…Quod scripsi – scripsi».

Світи Наталени – гетери

Одною з цілей всієї моєї графоманії є опис «апокрифа за Наталеною» (євангелія від Наталени?) А цього не вдасться зробити, якщо раніше не пояснити, ким є головна героїня цього «євангелія» (думаю, зрозуміло, хто мається на увазі). Вона належить до небагаточисельної, але блискучої групи гетер найвищого розряду – певне уявлення про них мають всі читачі роману Ів.Єфремова «Таїс Афінська». В основному єфремовська і наталенина героїні схожі.

Героїні, бо в різних творах Королеви зображено навіть кілька персонажів цього типу. Почну, напевне, з Хризіс. У повісті «Сон тіні» вона не є головною дійовою особою, але зображена надзвичайно виразно.

Починала як танцівниця. Але ми застаємо її вже як гордість та окрасу Александрії – такою витонченою красунею не соромно похвалитися навіть перед почтом імператора Адріана, який саме відвідав Єгипет. Заодно ж Хризіс є дуже успішною діловою жінкою, а епізод її ділових переговорів з купцем Флегоном, як на мене, один з найкращих у всьому творі.

Недаремно ж, коли сусідка Ізі, головної героїні повісті, християнка-Афра, радить їй охреститися: «у нас ти могла б стати дияконісою», дівчина наївно перепитує

- А це ліпше, як бути гетерою?

Частина 5 – Наталена

Життєвий період, що відповідав цьому імені, був і справді відносно спокійним. Ми вже можемо прослідкувати за головними подіями цієї незвичайної долі, стрімких переміщень з Європи до Азії і навпаки теж вже не буде. Але світ і не думав заспокоюватися, так що Наталені довелося витримати чимало бур і потрясінь.

“Мовчання і самітність – це доля тих, хто надовго покинув “рідний дім”... “рідний край”... Але чому ж кожен, як Одиссей, прагне бодай у думках своїх, у згадках та у мріях повернутися до тієї своєї “Ітаки”? Навіть і добровільно покинутої?”

(Наталена Королева, “Quid est Veritas” –“Між двома блакитями”)

Як годували вихованок інституту

(Теж актуально. Не те, щоб я свідомо задавалася метою строго говіти, але чомусь останніми днями пообідати ніколи. Так що – близько :-) )

Старанні читачі ЖЖ, напевне, вже бачили пост схожої тематики

Але – чи то справа була у різниці часу – все-таки 20-е століття, чи ментальності, чи то просто географічної широти, однак київських панянок загалом голодом не морили.
          

На цій святочній ноті дозвольте закінчити. Заодно сповіщаю, що на час Великодніх свят дозволяю собі малу перерву. До зустрічі і всім всього найкращого!    

Ще деякі Наталенині знайомі, більше й менше відомі

В першу чергу, це, звичайно, Микола Віталійович Лисенко, за висловом Наталени, «елегантний, як завжди, з сивою головою й рожевим обличчям». Можливо, саме таким він виглядав на своєму відомому портреті.