Примітки, передмови, післямови

[tin_tina]

Подальші примітки невеличкі: одна єврейська, одна близькосхідна.

Обидві теми саме в «Предку» розвиваються, але не так, щоб аж дуже. Не те, що у «Quid est veritas». Тому важко прийти до однозначного висновку, чи Наталена в той період була філосеміткою, чи нефілосеміткою. Не без того, щоб не поіронізувала з надмірних аматорів чистоти стилю.

Євреї

«Однак Адам не дуже був розрадуваний: найнятий архітект, коли отець Каєтан вертався з Києва, рішуче відмовився їхати «до папіжника».

Був бо він сочиніянин  і громада одновірців не дозволила йому «працювати для католика».

— Страшна річ, цей єретичний фанатизм! — обурювався Адам.

— У мене майнула була думка, — розповідав свої пригоди отець Каєтан, — що знайду в Бердичеві іншого, німчина, що ніби примандрував із жидами з Чехів. Тож я й вернувся до Бердичева. Та ж отці «від Святої Варвари»  повіли мені: що то — не німчин , а жидовин.

Адам підвів руки:

— Де ж би таки можна, щоб християнське житло з каплицею будував жидовин!

— Це ж був би явний гріх! — додала пані Теофіля».

Тодішні (початку 16-го століття) волинські євреї були втікачами чи вигнанцями – спершу з Іспанії, пізніше з Німеччини і Чехії, вони зберегли пам’ять про свої попередні місця проживання.

Історичний факт: були це жиди з Праги, які, власне, розбудували Бердичів, що своєю архітектурою вузьких вуличок сильно нагадує празьке «гетто» – жидівську частину міста Праги.

Схід

Інша справа – Близький Схід, його мешканці — і мусульмани, і християни, завжди й незмінно зображені з великою симпатією. От, може, хтось теж має проблеми зі схильністю до запалення очей, то от вам простий і добрий рецепт.

Антимоній – краска для підмалюваїніня очей і вій та брів. На Сході приписують цій красці ніби вона не тільки «робить гарнішими очі», але й охороняє їх від дуже розповсюдженого там – від гострого світла – запалення очей. На Сході мають дуже дивні – й дуже прості! – ліки. У деяких авторка переконалась на собі, що вони дійсно помагають. Так, від вічної праці при якій треба було приглядатись (як археологові) до дуже дрібних написів, узорців, то що (не говорючи вже від писання та читання), авторці дуже докучало те, що набрякали повіки, були червоні й палили. Европейські – тогочасні! – лікарі казали, що на те – єдина рада: не читати, не писати й кинути праці, при яких треба напружувати зір. А перський «хакім» (лікар) порадив: носити завжди, не скидаючи ані на ніч, дуже важкі сережки. Всеодно які – аби важкі. І що ранку та що вечора промивати очі трояндовою водою. Як нема її – то звичайною боровою водою. Неприємне запалення пройшло, й нині, – у 70 років, –  окуляри вживаю тільки при читанні чи письмі.

Сама б його спробувала, якби мала важкі сережки.