Метелики над землею літающе

У продовження теми про великодню бабу та чому вона так дивно називається (і чи не на якесь прадавнє канібальство натякає) - майже стихійно склалася собі думка, що спрацював тут відомий мовний механізм. Згідно з ним, фінн - людина, фінка - ніж, болгарин - людина, болгарка - пилка, іспанець - людина, іспанка - грип, волох - людина, волошка - квітка. Тому "баба" й баба мають стільки ж спільного, скільки колись модна, а нині майже забута "няня" (згадувана Гоголем у "Мертвих душах") та реальна няня. Як справедливо зауважив мудрий berendeishche, на вибір назви могли посередньо вплинути ті риси, які справжні мужчини цінують в справжніх жінках (а також святочних стравах). Себто: пишність, об'ємність, соковитість, а при тому легкість на підйом (в прямому сенсі слова). Але, як жіночих типажів є більше, так і відповідних їм святочних яств - теж. Отож, за люб'язними вказівками м.ш.ф. berendeishche, та menudo_culete була створена і пропонується на загальний огляд перша порівняльна галерея. Наразі скромна, але подальші пропозиції приймаються і вітаються. Отож:

Якщо залишилися ще в нас сторонники «пантюркізму» (в сенсі твердження про те, що серед предків українців переважали тюрки), то я б їм охоче підкинула ще один аргумент: не в такі ще далекі часи українці, подібно до мусульман, святкували в п’ятницю! Не вірите? Тоді от – цитата з «Дохристиянських вірувань українського народу» Огієнка:

Я не надто сумлінна господиня і, мабуть, засмутила б своїх предкинь – лінуюся влаштовувати грандіозні свята. До цих я й так насилу доповзла (хто вичитував піврічний курс за два місяці, той мене зрозуміє), отож навіть свого улюбленого сирника не в силах була зробити. Купила готовий – гаразд, що тепер того добра вистачає. Про паски-шинки і не кажу. Потішила себе тим, що, може (!) спечу-таки сирник на провідну неділю. А, зрештою, чи я перша? Бозна-відколи люди нарікають, що Великдень тепер далеко не такий, як за їхнього дитинства. А за їхнього дитинства те саме говорили.

Так воно, принаймні, виглядає у спогадах Олександра Надраги «Серед львівських парків», уривок з яких, точніше, з їх розділу «Великдень за наших молодих літ» я б хотіла представити любим чительникам. Перепрошую за кулінарний ухил. там є багато й інших цікавих аспектів, але мене саме цей привабив.

На жаль, патріарха роду Надраг, Олександра Антоновича, я вже не застала. Тим з більшою цікавістю перечитала видану в 2004 році книжку його споминів, яку і всім рекомендую. 

Звичайно, у такий тяжкий Страсний тиждень, коли і не доїш, і не виспишся, і роботи без кінця і краю, господині необхідний перепочинок. Підозріваю, саме тому прийнято у Страсну п’ятницю не робити нічого, окрім художньої праці – писати писанки. А в багатшому домі, де є кому зайнятися печеним-вареним, то писанкарка може посвятитися своїй творчості і на довше. Таке щастя трапилося головній героїні повісті «Камінна душа», Марусі (в недалекому майбутньому ця Маруся має стати героїнею найгучнішого і найскандальнішого роману на всі гори, але то в майбутньому, а поки що вона – «жінка-дитинка» криворівського попа, пестійка і улюблениця всіх парафіян без різниці віку, статі чи походження.
          

           З огляду на деякі особливості біографії автора, можемо вважати останню фразу безпросвітньо наївною… Одне потішає: попри косівські фабрики, гуцули ще є.

Минулий Страсний (чи хай там передсвятковий) тиждень дався мені нелегко. Коли за один і той же період доводиться і написати давно обдумуваний і якось відкладуваний на безвість бібліотечний облік (а що зробиш, коли вже найшло натхнення, то треба цей момент використовувати, інакше капризна муза вильне хвостом),  і займатися передсвятковими приготуваннями та ще й весняне прибирання зробити, то під кінець тижня таки без перебільшення темніє в очах… Але це дрібниця, я про прибирання. Всі ті, що перебувають на вістрі подій, знають, що значну його частку становить миття вікон, чим всі просунуті люди і були зайняті, найбільше в Чистий Четвер. Не одне й саркастичне зауваження падало, що то за потреба так ускладнювати собі життя і нащо взагалі так сакралізувати звичайну собі справу. Що на те сказати… Хоч би те, що жодна традиція не зв’язує Чистий Четвер саме з вікнами, це так в цьому році співпало, бо різко повесніло і так захотілося змити всі сліди довгої, фундаментальної, монументальної, континентальної і досить обридлої зими. А з ритуалізацією прибирання ще простіше, адже в основі всього сакрального лежать цілком буденні дії – купання, спільне споживання їжі, звичні, хоч і не дуже вже пам’ятні нам процедури сільськогосподарського року. І з прибиранням не інакше, традиція ця дуже давня, далеко-далеко дохристиянська, тож, думаю, немає сенсу відмовлятися від неї лише заради задоволення від бунту. От як це відбувалося в гуцулів добру сотню років тому (описав, звичайно, Хоткевич у «Камінній душі»)
( Read more... )