![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Від москвофілів до українців
14/01/2015 04:28 pmТак вийшло і з Ольгою Дучимінською
( Read more... )
(no subject)
20/12/2014 02:46 pm( Read more... )
Мається на увазі Володимир Зенонович Гжицький, фотографії взяті з його книжки «Ніч і день», всім, хто ще її не читав, дуже раджу. Вона невеличка, читається на одному диханні.
Однак, так вже якось сталося, що не дісталася І взагалі, зовнішність в нього не імпозантна (як рекомпенсата за талант?).
Тим не менше, оточували його люди саме цікавого нам типу.
( Read more... )
Галичина, класичний період
09/04/2014 07:53 pmЗаписки з Боснії
Через два роки після виникнення газети «Діло», а саме в січні 1882 року, в житті його, можна сказати, співзасновника – Андрія Чайковського – трапилася чергова зміна. Неждано-негадано він дістав армійську повістку, притому не куди-небудь, а в Боснію. Чи, як тоді писали, в Босню.
Як писав М.Алданов в одному зі своїх історичних романів, в 19-у столітті кожна шанована імперія відчувала гостру потребу у власному бодай маленькому Кавказі. Тобто в місцевості, не надто віддаленій, але й не надто близькій до центру, екзотичній, небезпечній, але в міру. Щоб було куди спихати власних пасіонаріїв, тренувати війська і мати тему для газет. От таким Кавказом для Австро-Угорщини була Боснія.
( Read more... )
Галичина, класичний період
08/04/2014 08:37 pmДіло проти Слова, Франко проти москвофілів
От при таких буденних, навіть почасти забавних обставинах відбулася подія, яка фактично поклала край пануванню москвофілів у інтелектуальному західноукраїнському просторі. Як бачимо, обійшлося без генштабів та розвідок, газету з хуліганською назвою (Діло проти Слова) випускали богемні журналісти і студентська школота без гроша за душею.
Це стало серйозним ударом для москвофільського табору, але не першим. Ще до того вони здобули собі затятого і непримиренного ворога.
( Read more... )Отак виглядала персональна війна Франка проти москвофілів (схоже, що він і в інші способи не давав їм спокійно жити і вкушати плоди власті над умами). А припинилася вона щойно тоді, коли й самі москвофіли на власному досвіді відчули, яка то приємність — опинитися за гратами і спробувати себе в ролі підсудних.
Але це для нашої історії поки що в майбутньому. Для різноманітності ми, слідом за А.Чайковським, вирушимо в тодішню «гарячу точку» імперії, себто Боснію. Чи, як тоді писали, Босню.
Галичина, класичний період
04/04/2014 04:37 pmАндрій Чайковський і перші дні газети «Дѣло»
( Read more... )
Що ж було далі...
Володимир Барвінський помер від запалення легень у 1883 році. «Діло» перетворилося на найвпливовішу газету, фактичний офіціоз галицьких українців. Хто тільки там не працював – не редагував — з Франком включно.
Перша перерва у випуску газети трапилася під час 1 Світової війни. Російська окупаційна влада закрила «Діло», як і решту українських видань (польських не чіпали).
Тоді «Діло» виходило у Відні.
У 1915 році повернулося на батьківщину.
Вдруге випуск перевався в 1918 році, під час українсько-польської війни. Газету з редакторами арештували
Нормальну роботу "Діло" відновило щойно в 1923 році – і вже без перерв виходило до початку 2 світової війни.
Як запевняв У.Самчук, корінні львів’яни між собою називали його «ДілО». Можливо, для більшої інтимності.
Останній номер газети вийшов 6 вересня 1939 р.
Галичина, класичний період
02/04/2014 08:56 pm
Андрій Чайковський і перші дні газети «Дѣло»
Перший номер газети мав вийти на Новий рік за старим стилем, себто 14 січня 1880 року.
Шляхта буковинська чи галицька?
06/02/2014 07:20 pmАристократки
Страшенно хотілося б мені щось написати на буковинську чи закарпатську «шляхетську» тему, та ба! Досі я могла надолужувати брак знайомства з поважними студіями своїм інсайдерським досвідом, але він суто галицький. Можливо, з цієї причини мені здалося, що буковинська шляхта, бодай частково, — це гілка тої ж таки прикарпатської. Логічно подумавши, так могло бути, Галичина й Буковина не просто межують, а часто входили до складу тих самих державних утворень, тому ніщо не заважало переселенням з одної території на іншу. Особливо часто таке траплялося в 19 столітті, але й раніше теж перепон не було. А припущення про галицьке коріння певних буковинців випливає вже з їхніх прізвищ. Перший «буковинський соловій», Юрій Федькович, насправді звався Федьковичем-Гординським, а Федьковичі — один з придомків шляхетського роду Гординських з осідком в Гордині. А як щодо Кобилянських? Тих, яким ми зобов’язані Ольгою Юліанівною, а вже їй самій дякуємо за Царівну, Туркеню, Ніобу, Некультурну?
( Схоже, що теж... )Шляхта міжвоєнна
05/02/2014 06:04 pmW Małopolsce Wschodniej
Перериваючи інтернет-матеріали, якось дотичні до історії дрібної прикарпатської шляхти, я з певним здивуванням виявила, що походження і генеалогія всіх цих незліченних і знайомих нам з дитинства Ортинських – Бачинських – Созанських – Татомирів будить живий інтерес і є предметом численних студій. Причому не тільки в нас, що видавалося б найприроднішим, але і в сусідніх країнах. Виявляється, ці мандрівні Кульчицькі-Білинські не лише залишили доволі помітний слід в історії, а й започаткували нові — російські, польські, не кажучи вже про великоукраїнські, — гілки своїх родин.
Студії, звісно, різного рівня. Як дилетантські (найчастіше з боку дійсних і гіпотетичних їх потомків), так і цілком серйозні наукові, що сягають щонайменше XIV століття, а то й ще давніших часів.
Публікуються і досліджуються не тільки «краєзнавчі легенди» типу: «Згідно з родинними переказами, Ільницькі прийшли до Галичини з Закарпаття», а й такі люблені мною документи: нобілітаційні, майнові, шлюбні, з розкішними іменами – і Марухни, і Машки (останнє ім’я чомусь чоловіче), словом, захотілося подумки повернутися в кохане 16-е століття..
Але боюся, що там я потону з головою, отож ще один цікавий мемуарний фрагмент, що стосується «загородової шляхти» у міжвоєнний період (авторства Казимира Жигульського, оригінал можна знайти тут )
( Read more... )Автор спогадів у свої молоді роки, що припали на міжвоєнний період, належав до табору прихильників маршалка Пілсудського, отож був, за тодішніми мірками, поміркованим. З огляду на загальну цікавість спогадів, думаю, можна йому пробачити пропагування концепції, яка на сьогодні видається застарілою та суперечливою, і яка твердить, що «малопольська шляхта» стала частиною українського народу внаслідок асиміляції, а не була такою частиною з самого початку свого існування. Натомість «армійські прийоми» могли викликати опір самих втягнутих осіб: вже те, що їх у примусовому порядку призивають до армії нарівні з іншими станами, видавалося шляхтичам порушенням їх прав.
Ще одна гординська байка
04/02/2014 07:35 pmКапели і різьбярі
Недаремно, мабуть, стільки шляхтичів пішло в мистецтво. Неодмінною ознакою «шляхетського» села вважалися не лише церква та школа (пізніше Просвіта з читальнею), а й наявність власної, сказати б, художньої школи. Неодмінно капела чи капелія (герой повені, рибалка Базьо, грав у шляхетській капелі на басі, Асафат — на решеті), власний маляр, а часом і скульптор. Оскільки мистецтво ще не остаточно асимілювалося від церкви, то переважно брало собі теми з релігії. Але не завжди так дуже побожні.
Далі йде уривок з «Олюньки», який я дуже люблю. Трапилося все під час тої незабутньої повені.
( Read more... )
Шляхта – епітафія і спроба апології
03/02/2014 05:21 pmЗдавалося б, що з Великою війною, яка поклала кінець довгому 19-у століттю, мали відійти в минуле шляхетські Закуття (звичне для Польщі чи й Білорусі слово «засцянок» в нас зі зрозумілих причин не вживалося). Як не без нотки суму писав А.Чайковський, його шляхетські повісті стали історичними на його очах. Ніхто вже не хотів ходити в капоті чи камізельці, шляхтичі перестали називати одне одного «панє-брацє», визначилися зі своєю етнічною приналежністю, а наймолодше покоління, особливо ж ті, хто перебрався до міст, переважно влившись до складу інтелігенції, перестали цікавитися предківськими паперами та гербами. Хіба для жарту могли згадати про Драго-Сасів, «макогони» і шляхетних злидарів типу Довбанюка чи пані Бачинської.
Тому якось утерлося вважати тодішню шляхту несолідним класом, у якого тільки й було за душею, що непомірні претензії, цілковито невідповідні реальному становищу і способу життя. Аж хочеться написати кілька слів на її захист!
( Read more... )
Шляхетнонароджені 1 Світової
02/02/2014 07:12 pmабо де Новіна фон дер Розлуцький
Тепер трішки стрибнемо вперед – до часів 1 Світової, вона ж Велика Війна (доки не почалася нова велика...) Та ми й так близько до неї добралися.
Тепер вже не Чайковський, а значно від нього молодший Роман Купчинський. Ми переважно знаємо його як автора стрілецьких пісень, але він писав доволі цікаву прозу. Саме з розряду тої, яка нам цікава: з масою цікавих і точних історичних деталей.
От, рекомендую, фрагмент з повісті «Заметіль». Початок війни, одна з стрілецьких військових частин, до якої приїхав в гості певний Лесь де Новіна Розлуцький (і прізвище справжнє, і особа реальна).
( Read more... )
Ще одна шляхетська історія або
01/02/2014 05:31 pmСтарозавітні і новозавітні
Ну що ж, раз я втрапила під означення «выдающаяся специалистка по этнотопонимике слова "жид"» (посилання не дам, запис під замком, я про нього довідалася випадково), то час вже писати і на «шляхетсько-єврейську» тему. Тим паче, що черга дійшла до третьої шляхетської повісті А.Чайковського, «Малолітній».
Ні, персонажі-євреї є і в попередніх повістях, але це традиційні шинкарі чи перекупники. У «Малолітньому» герої єврейського походження зовсім інші, мабуть, тому, що сама ця повість зовсім інша.
( Read more... )
