tin_tina | Кінець історій про загородову шляхту (Reply)

Finale

От, наче, і все. Знавцям, звісно, я нічого нового не розповіла, а всім іншим може виявитися цікавою така не зовсім ординарна суспільна група. Заодно можуть дещо прояснитися певні моменти нашої історії. От, наприклад, така: що то за шляхту зібрав у 1615 році тодішній перемиський єпископ (пізніший київський і суперник Петра Могили) Ісая Копинський і на чолі цієї шляхти напав на Спасо-Лаврівський монастир, що необережно дав тоді притулок уніатському ієрарху Крупецькому. Або ж — ким були і звідки взялися всі ці Копинські, Копистенькі, Борецькі (не дивуймося, що вони з Перемищини чи Підляшшя — це той сам перемисько-самбірський кластер) і чому вони так легко знайшли спільну мову зі старшим над Військом Запорозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним (в Кульчицях, найімовірнішій батьківщині героя Хотину і досі мешкає чимало Кінашів, а, за твердженням А.Чайковського, в його часи один з кутків села навіть звався Конашівкою).

Чи взяти хоча б таке питання, яке неабияк інтригувало істориків: куди поділося «бутне галицьке боярство», що в княжі часи так зухвало собі починало, виганяючи й прикликаючи князів і втручаючись навіть у їхні сімейні справи? Невже-таки без сліду розчинилося серед пришельців з Заходу? І чи існував у Галичині якийсь відповідник «зоряного розсипу» волинських княжих родин? Як на мене, все логічно: і волинські князі, і галицька шляхта були потомками того самого лицарського стану, що мав захищати Галицько-Волинську державу на її східному і західному прикордонні.

Вже заради цього варто познайомитися з усіма цими Кульчицькими-Городиськими-Чайковськими. А не забудьмо також, наскільки вони прислужилися українській культурі (нічого дивного: група чимала, доволі мобільна, з традиціями солідарності, незначними, але все-таки привілеями, що давали змогу навіть у найскрутніші часи думати не лише про хліб насущний).

Не кажу вже про те, що, порившись у своєму родоводі, майже кожен знайде якогось Негребецького чи Білинську.
Тому, посміявшись трішки з певних шляхоцьких дивацтв, заодно їм і подякуємо.