tin_tina: (ромашка)

Отож, до наступної нагоди рівноправного політичного й культурного зближення сходу й заходу довелося  чекати доволі довго. Аж до початку 17-го століття, коли, якщо хтось забув, сусідня з Річчю Посполитою Московська держава переживала чи не найтяжчий період у своїй історії – Сум’яття (Смуту). Намагаючись якось з неї вийти, московські бояри запропонували царську корону тодішньому королевичу, Владиславові Ваза.

В нашій дійсності з цієї ідеї нічого не вийшло. На заваді стала дурноверха поведінка Владиславового батька – короля Сигізмунда ІІІ. Він рішуче запротестував проти переходу сина в православ’я — що в даному випадку було умовою sine qua non, а на додачу став вимагати російської корони для себе самого. Це вже було рішуче неприйнятно, тому історія як Польщі, так і Росії, пішла іншим шляхом. Натомість в альтісторії, запропонованій Янушем Тазбіром , сталося інакше:

Що саме... )

Як би ми не сприймали вище приведену альтернативку, був там один аспект, а саме культурний, який хотілося б обговорити окремо. В наступному записі.

tin_tina: (ромашка)

Колись мені здавалося, що ці історії вже вичерпалися – ще б пак, адже про всілякі перипетії некоронованих королів Волині я розповідала ледь не рік.

Однак вони наче завзялися довести, що пригод, ініціаторами яких були самі чи до яких були причетні, вистачить ще на грубенький том. Одна з них видалася мені такою цікавою, що не можу нею не поділитися.

Read more... )

tin_tina: (17 століття)
Либонь, Гальшку Острозьку переслідує якийсь фатум. За життя їй довелося 12 років просидіти у вежі. Моя ж Гальшка прочекала на друк в ІП хоч істотно менше, але теж довго - майже півроку. Врешті з'явилася, хто в змозі - загляньте, що вийшло (і, якщо дозволяють моральні принципи, лайкніть :-).
Звичайно, довелося її підкоротити. Для порівняння - далі оригінальна Гальшка, ще й розбита на 2 частини.

Про найвідомішу представницю роду Острозьких, Гальшку Острозьку, вона ж:
Чорна князівна
Паршивий романтизм
В.Короткевич
Паршивий реалізм
Він же
 Перша частина )
tin_tina: (17 століття)


Весь рід Острозьких, некоронованих королів Волині, що вважали себе як не потомками, то продовжувачами традицій галицько-волинських правителів, ми переважно зв’язуємо з постаттю князя Василя-Костянтина. І справді, він належав до найвпливовіших, найповажаніших, найбагатших людей своєї епохи. Однак схил його життя був невеселим: не дочекався старий князь потіхи від дітей, надто ж від синів.

Достатньо боляче йому, ревному борцеві за православ’я (що би він під православ’ям не розумів), було бачити, що двоє з трьох його синів, Януш і Костянтин, змінили віровизнання і перейшли в католицтво. Молодший, Костянтин, помер молодим і не залишив потомства.

Але існувала й ще одна обставина, яка вже змушувала згадати трагічну і ніби давно забуту історію з-перед десятиліть і запідозрити: чи не є все, що тепер відбувалося з княжим домом, карою божою за кривду, задану колись нещасній Гальшці Острозькій, або ж помстою її матері Беати з-за гробу. Знову один Острозький став проти іншого! Тільки що в часи молодості князя Василя-Костянтина його затятим неприятелем була всього лишень вдова зведеного брата, а тут рідні брати, діти того ж батька і тієї ж матері, княжичі Януш та Олександер, люто ненавиділи один одного.

 

Останні Острозькі - жалосний кінець )

tin_tina: (iris)
В ины страны незнаемы пресели…
Герой наступного тексту – для різноманітності особистість дуже відома, один з тих, хто формував облік епохи. Ми знаємо його під іменем Івана Федорова.
Іван Федоров – це якраз ім’я. На білоруських і українських землях в 16-у столітті саме йшла прізвищева революція, а в якості прізвищ найчастіше виступали слова, похідні від місця проживання чи володіння, тим-то рідні брати могли одержати різні прізвища, як Марко Журавницький і Михайло Свинюський, по-різному могли називатися батько і син. На російських землях цей процес відбувся дещо пізніше. Варто би відмітити, що називали Івана Федорова також ФедорОвичем, суфікс –ич мав би свідчити про шляхетське походження, це підтверджувалося також тим, що він мав власний герб. З цієї та з інших причин виникла маса гіпотез про білоруське, сербське, чеське і не знаю, яке ще походження Федорова, герб його ідентифікували як герб роду Рагоз.
Read more... )
А от його автограф
tin_tina: (iris)
Зараз Степань і містом назвати важко, це навіть не райцентр, а так собі, с.м.т. Та колись вона була княжою столицею, а один час, можна сказати, навіть і політичним центром Русі – резиденцією великого князя.
Прапор Степані
tin_tina: (iris)
Вітаю всіх читачів не так з початком осені, як з тим, що закінчився нарешті цей гарячий серпень – якби не те, що це єдина можливість відпочити, викинути б його з календаря зовсім. А для тих, хто за теперішніми подіями знайшов час і для “бурхливих пригод Гальшки Острозької” (М.Грушевський) – промова на захист її матері, княгині Беати Острозької, з деякими поясненнями, доповненнями і реконструкціями. Надалі я намагатимуся дотримуватися юридичного погляду на цей казус, хоча дуже спокусливо було б викласти історію в гендерному або психологічному плані. Якщо випадково зірвуся, то вибачте, хоча тут просто тяжко втримати обурення: чому мужчини-історики звалили всю вину на жінку, яка діяла у строгій відповідності з юридичними нормами свого часу, та й теперішній суд не знайшов би в її діях складу злочину?
Read more... )
От, власне, і все, залишаю право рішення за панове-радою, а в доказ того, що випадок з Гальшкою був винятком і грубим порушенням букви і духу права, приведу, позичивши в Ор.Левицького, матеріали іншого процесу, віддалено схожого на справу Гальшку, де, однак, перемогла якщо й не любов, то добра воля.
Семашко проти Семашко
Вибираючи собі чоловіка, дівчина зобов’язана була до якоїсь міри рахуватися з волею батьків чи опікунів, щоб легковажним вибором не збезчестити свого роду, але ніхто не мав права нав’язувати їй чоловіка всупереч її волі та бажанню” – Орест Левицький.А от і наша Беата, якою люб"язно поділилася шановна [livejournal.com profile] gioconda 
tin_tina: (iris)

Про найвідомішу представницю роду Острозьких, Гальшку Острозьку, вона ж:

Чорна князівна

Паршивий романтизм

В.Короткевич

Паршивий реалізм

Він же


Ось так мала б виглядати Гальшка

tin_tina: (iris)

Кужіль і меч
 або ж історія про князів Слуцьких, Острозьких, Глинських, а також закінчення деяких попередніх сюжетів і зачин наступних, а заразом і мого любого 16-го століття.

- З чого те століття почалося?

- З 1481 року. Ану, який це рік?

В.Короткевич “Чорний замок Ольшанський”

Представлена оповідь – один з прикладів того, як “велика” історія впливає на малу, домашню й родинну. Я помічаю її 16-м століттям, хоча, строго кажучи, почалася вона раніше.

Що ж стосується інших героїв цієї нехитрої оповіді, то їх нащадкам судилося зустрітися у черговому хитросплетінні людських доль. Але це вже наступна історія.

tin_tina: (iris)

Гаразд, війна війною... Будемо вдавати, що її нема. Переходимо до вічного.
Відомий сучасний історик Наталя Яковенко (бажаючі можуть познайомитися з деякими її працями отут 
http://history.franko.lviv.ua/ і http://litopys.org.ua/yakovenko/yak.htm ) не раз дорікала своїм співвітчизникам за те, що слабо у вельми фрагментарно знають вони рідну історію. Щоб довести цей сумний факт вона в збірнику “Україна аристократична” пропонує невеличке опитування. Приведу його, тільки осмілившись замінити одне з питань як таке, що надто вже явно виходить за межі описуваного, тобто литовського, періоду:

1.      Хто найкривавіший герой оприччини?

2.      Хто очолював руське військо в битві на Куликовому полі?

3.      Хто визволив Свидригайла з Кременецької вежі?

4.      Чим прославився Фридерик з Острогу?

5.      Скільки князів загинуло в нещасливій битві на ріці Швентій (ще цю нещасливу ріку називають Свентою або Святою, а битву – ще й битвою під Вилкомиром)?

Як запевняє авторка, відповідь на перші два питання труднощів не спричиняла, а на всі наступні їй відповідали “кого-кого?”, “хто-хто?” і “де-де?”

І от яку сумну картину малює Наталя Яковенко, намагаючись відтворити рецепцію історії у свідомості сучасників: заскрипіли Батиєві вози під Києвом, після чого наступає чорна діра, потім нізвідки з’являються козаки з Косинським і Наливайком – і, нарешті, історія рушає з місця. Між тим, в проміжку пройшло триста з чимось років, на протязі яких суспільство, державний устрій і культура встигли змінитися до невпізнанності.

Ну що ж. Не те, щоб я дуже любила описувати всеможливі війни й революції (я й не вмію цього робити), але певні борги віддавати треба, тобто, сяк-так відповісти на ті трудні три питання Наталі Яковенко. Тим більше, що до тих подій мають найпряміший стосунок наші давні знайомі Острозькі, а, крім того, я, при всій колосальній повазі до Наталі Яковенко, знайшла у її відповідях на ці питання деякі неточності. Отож –
Бунтівники Європи
Вітовт
Вітовт )




Про князя Острозького і гуситські війни

 

Федір Федорович Острозький, луцький воєводич.

А.Сапковський

 

Федір Острозький )

 

Волинська і подальші війни та князі Острозькі

“Луцьк стоїть відкритий для королівських послів!”
“Острозький торгується, як Анзельмус за реліквії”
Ю.Опільський

    Волинська та інші війни і князі Острозькі )

tin_tina: (iris)

Сумерки історії

Про цю жінку ми не знаємо майже нічого. Достеменно відомо, що вона була однією з останніх представників династії Романовичів. Зі значною дозою вірогідності вважається, що звали її Агриппіною (чи Агрофіною). Дослідники не прийшли до єдиної думки, хто саме був її батьком – хтось із братів-князів Андрій Юрійович або Лев Юрійович чи, може, їх сестрінник Юрій-Болеслав Тройденович. Нічого такого незвичайного чи хоч би пам’ятного вона не звершила і ми могли б цілком нею не перейматися.

Якби не одна обставина, одна-єдина, але надзвичайна. Ця обставина визначила долю кількох народів на багато поколінь вперед, можливо, аж дотепер. Коли б Агриппіна зіграла відведену їй роль, весь наш світ міг би виглядати зовсім не таким, як ми його знаємо.

Вона могла зіграти таку доленосну роль.

Але не зіграла.

Нам же залишається гадати: як би воно все було, коли б відбулися ті події, що їх не було у нашій реальності? Коли б у Юрія-Болеслава вистарчило часу провести свої реформи і він став би державцем на міру своїх попередників? Коли б його спадкоємцями стали діти Любарта і Агриппіни, які мали б незаперечні династичні права? Коли б і сам Любарт зумів об’єднати під своєю владою все Галицько-Волинське князівство і мудро ним правити?

Можливо, тоді б здійснилася ідея, яка не дає спокою багатьом альтісторикам, - виникнення і зміцнення “Russia minor”, своєрідного спадкоємця відразу і Києва, і Галича. У гіршому ж випадку, Галичина стала б частиною Великого Князівства Литовського і була б на кілька десятиліть, а то й довше, вбережена від того постійного колоніального тиску, який їй довелося пережити насправді.

(Але хто знає, можливо, без цього тиску не сформувалося б те важкоокреслюване явище, що його можна би умовно назвати “галицьким каталізатором загальноукраїнських реакцій”?).

Одне певно – все було б інакше...


До цього - картинки і лінк


 

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/10/2017 05:37 am
Powered by Dreamwidth Studios