Метелики над землею літающе

Попри таку зловісну роль у фольклорі, Софії Корецькій в українській літературі не пощастило – її взагалі не помітили. Тим більше ніхто й словом не згадав про Марціану з Бобрика, та й сам Самійло Корецький-молодший з’явився хіба що в трилогії Старицького і то в ролі старезного діда.

Судовий процес як чорна скринька

Мар’яна Лігничанка, вона ж Марціана з Бобрка

Ще один Самійло Корецький

Як з нашої точки зору, так, тим паче, з тодішньої, Самійло-Карл (чи Самуель-Кароль, як кому більше подобається) – насамперед представник свого роду, як виявилося, останній. Може, з роду і почнімо.

Із записок Альбрехта Радзивіла, місяць червень 1645 року

Згадавши про смерть тітоньки своєї дружини, достойної каштелянової і гетьманової коронної Конєцпольської, з дому Любомирської, а також численні суперечки і непорозуміння, зв’язані з передачею в посесію Московській державі Трубецького замку, презацний мемуарист під 21 числом червня місяця пише таке:

Я думаю, нема жодного сумніву, що у позові і цих записках йдеться про ту саму подію: співпадають і час, і обставини, а навіть те, що подія така була досі в Польщі єдина і досі нечувана. Загалом є тільки одна незначна розбіжність: в позові зазначено, що монахи-францисканці намагалися вивезти півживого Гарбовського, сховавши його у труні, а княжі слуги догнали їх і добили страченця. Натомість у записках Радзивіла сам пан, тобто князь Корецький, розпорядився вивезти недобитого шляхтича і застрелити його по дорозі. Перша версія виглядає логічнішою, зрештою, автори позову, себто брат страченого і ті, хто йому допомагав, мали більше можливостей дізнатися про справжній перебіг подій, ніж Радзивіл, до якого оповідь дійшла вже значно прикрашена всякими фольклорними вставками типу веселої страчениці, привидів біля церкви і страшного сну пана – винуватця трагедії. 

Відразу в кількох ЖЖ-шних розважаннях зайшла було в нас мова про те, що українська історична література, принаймні у своєму «читуваному» вигляді, застряла на темі авантюрного роману – ну ще з батальними, соціальними чи там романтичними вкрапленнями. Та й герої в основному однотипні в сенсі соцпоходження: козаки, рідше селяни. Де ж історичні детективи типу «Чорного замку Ольшанського»? Де герої з вищих прошарків суспільства чи бодай середнього стану? (Один з винятків, який спадає на думку – «барочні» повісті Валерія Шевчука, наприклад, його «Срібне молоко» - насправді це близький до оригіналу переказ реальних судових справ періоду Гетьманщини, вперше викладених Ор.Левицьким, там і стосунки між людьми дуже далекі від утертих схем, і обставини їхнього життя незвичні, доволі вже урбаністичні)

Що тут скажеш – якщо воно й справді так, то не за браком сюжетів, їх-то було подостатком. Інша річ, що аристократичні герої цих останніх можуть в дійсності виглядати аж ніяк не згідно з лицарськими канонами. Воно й зрозуміло – і жили вони далеко не у вікторіанську епоху та, зрештою, і аристократичні герої Короткевича – ще та сволота (притому гірші від історичних Гольшанських, зауважу).

Але давайте поки що моральними засадами героїв не переймаймося. Поставимо собі іншу задачу – реконструкцію.

Все, що зуміла – виклала, то, може, перш ніж якийсь ентузіаст напише на цей сюжет криваву драмищу, ми у невимушеній обстановці спробуємо розібратися, що ж такого трапилося в Корецькому замку у літо Боже 1645-е?