tin_tina: (18 століття)

Цитований контракт шановний Полейовський розумно показав своєму покровителю й фундатору, а той вніс певні корективи. Полейовський згадав про це у листі, написаному через два роки, коли Миколая Потоцького вже не було в живих. Адресатами листа є ті самі почаївські отці.

«Святійший в Бозі Мосці Добродію.


Read more... )

Датовано в Почаєві дня 1 січня 1783 року Матвій Полейовський»

(Тернопільський державний архів. –Ф.258, оп.3, спр. 253. – Арк. 8-9)

tin_tina: (18 століття)

Небесне і тілесне

(або обіцяний контракт між сницарем М.Полейовським та Почаївським монастирем)

«Між Святійшим монастирем Почаївським Ч.С.В.В. з однієї сторони і Шановним Паном Матвієм Полейовським сницарем львівським з другої, зроблено цей нічим не замінений контракт, що нижче звучить:


Read more... )

Було це в Почаївському монастирі дня шостого вересня 1781 року».  (Тернопільський державний архів. –Ф.258, оп.3, спр. 253. – Арк. 5) 

tin_tina: (18 століття)

Залишилося б ще багато про що розповісти. Про сарматський стиль в мистецтві взагалі і «козацькі портрети» (не портрети козаків, а такий спосіб портретування) зокрема. Про портрети Потоцького, їх, само собою, є чимало, і вони належать саме до «козацьких». Про інших, крім Пінзеля, підопічних Канівського старости – Меретина, Полейовського, ближче нам невідомого «партача Дмитра», через якого Потоцький розсварився з малярською корпорацією Львова. Про все ще триваючі суперечки навколо того, чи був Потоцький фундатором відомих споруд його часу, наприклад, собору Св.Юра у Львові і наскільки реальною є пісенна історія Бондарівни (тут мені трапилася цікава стаття Ноймана за 1902 рік, якщо коротко, то він вважає цю пісню не історичною, а побутовою, місцем її створення і дії – не Подніпров’я, а Західне Поділля, можливо навіть Покуття, ну і в трактовці характеру героїні рішуче опонує Б.Познанському). Але доречнішою буде розповідь про долю створеного нашим героєм. А ця доля виявилася невеселою, хоч як він не погрожував у своєму заповіті «перед справедливим Богом» судитися з нищителями.


Read more... )

(Джерело - Возницький Б.Г., Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель, - Львів, “Центр Європи”, 2005).

Школа

03/06/2012 05:47 pm
tin_tina: (18 століття)

Ще раз нагадаю, що по цьому питанню я в стані хіба що послушно переказати висновки, зроблені Возницьким. А вони такі:

Read more... )

«Факту впливу європейської пластики на формування львівської школи ніхто в Європі не заперечує. Одначе, як стверджується, безпосередніх її джерел в Європі нема».

tin_tina: (18 століття)

Це тепер ми знаємо ім’я «шляхетного Іоана Георгія Пілзе, вівтарного скульптора», називаємо його українським Мікеланджело і дискутуємо, чи називати його іменем Львівський аеропорт. Однак на протязі довгого часу про нього забули дощенту, звідси й численні прогалини в його біографії. «Немає сумнівів – серед найвидатніших європейських майстрів XVIII ст. не залишилося скульптора загадковішого ніж Пінзель» Ми не знаємо його справжнього прізвища, часу й місця народження (український Мікеланджело – це сказано в широкому значенні слова,  хто вважає його уродженцем південної Німеччини, хто – Чехії, часом підозрюють і галицьке походження, припускаючи, що Потоцький помітив юний талант і відправив його вчитися за кордон, не бракує й екстравагантної гіпотези про те, що це колективний псевдонім цілої групи майстрів, а-ля Бурбакі). Не знаємо, яким вітром занесло його в глухий закуток Європи, східну околицю агонізуючої Речі Посполитої.

(Однак висувати гіпотези маємо право, хоча тут вже, схоже, перебрані і розібрані всеможливі комбінації. Що Пінзель, як ми тепер бай дефолт дружно вважаємо, артистичний псевдонім, що походить від слова «пензлик», яке є у майже всіх центральноєвропейських мовах. Що справжньою формою прізвища мало бути «Пильзен» і походить воно від міста Пльзень. Що Пінзель чи якесь схоже слово – це таки справжнє прізвище.

Називалися і обговорювалися кандидатури людей, які професійно займалися  мистецтвом чи то в Тиролі, чи в Чехії, чи ще десь, але з ближче незнаних нам причин могли б змінити ім’я і перебратися в Бучач до Потоцького. Що там казати – і тут наслідки пошуків невтішні. Жодного майстра такого рівня, котрий би безслідно щез з якогось мистецького європейського осередку, а не, скажімо, цілком законно упокоївся в Бозі, попросту нема)


Read more... )
tin_tina: (18 століття)

Оповідь про Потоцького і голку (котра, до речі, польською мовою не голка, а igła, отож сказати «маш голке» дійсно не можна) носить всі ознаки фольклорного сюжету. Подібно до інших популярних розповідей, вона існує в різних варіантах. Змінюється і місце дії – Тульчин, як у Стороженка, Бучач, Городенка, околиці Львова чи й Варшави, - так і особа другого її героя. Покривджений Потоцьким подорожній, який потім так славно відомстив магнату, використавши його ж власну науку, називається то вбогим шляхтичем, то офіцером, то студентом. Свавільний магнат вимагав показати йому такі необхідні в дорозі предмети, як голка, шило, дратва, а навіть шніцер для спускання крові.

Гаразд, фольклор фольклором, а що ж там було насправді? Тут навіть найревніші і найпильніші дослідники та біографи, яких у Потоцького не бракувало, можуть лише стенути плечима і ледь усміхнутися. «Може, щось таке і було». Верифікувати подібні оповіді зазвичай неможливо. Зате чудово піддаються верифікації інші важливі складові сюжету – начебто непомітні, тим не менше, характерні деталі.

Аналізуючи ці останні, ми можемо цілковито певно сказати, що оповідь Стороженка повна анахронізмів. Щоб далеко не ходити: наш Потоцький ніколи не був коронним гетьманом (і взагалі державній службі уділявся надзвичайно мало), не був і графом (Потоцькі, подібно до інших вельмож Речі Посполитої, стали графами чи баронами тільки після того, як ця держава припинила своє існування), Тульчин йому не належав. Є, однак, в оповіданні про голку інші подробиці, дуже виразні і такі, що стосуються саме нашого персонажа і нікого іншого більше. Це згадка про Почаївську Богоматір, ревним поклонником якої він був, та ще про портрет нещасливої пасії Потоцького, намальований майстром-влохом (італійцем). От з Почаївського Богородиці й почнемо.


Потоцький і Почаївська Богородиця )

Отак виглядала справа з іконою, але не забудьмо про художника-італійця і намальований ним портрет. Бо ця нібито й малозначуща подробиця привідкриває завісу над чи не найважливішою частиною життя Миколая Потоцького. Він, звичайно, не був єдиним меценатом 18-го століття, але можемо впевнено сказати: мало хто і в той, і у всі інші часи знався на справжньому мистецтві, вмів його оцінити і підтримати так, як шалений канівський староста. 

tin_tina: (18 століття)

Звичайно я літературними ілюстраціями закінчую серію чи, в крайньому випадку, втикаю їх десь посередині. Цього разу я такою ілюстрацією розпочну, а любих чительників попрошу висловитися, як би вони оцінили її героя.

Отож – Олекса Стороженко

Голка

(Ч.1)


Read more... )



(Д.Б.)

tin_tina: (ромашка)
Про епіграфи, бароко, Горленків та всяку всячину
«Володарка Понтиди» - повість наскрізь літературна: раз у раз ми зустрічаємо на її сторінках більш чи менш прозорі алюзії, цитати, натяки  на різні творіння чи то 18 століття, чи й ближчих за часом історичних витворів. То промайне перед нами трагічна пара – Манон Леско і кавалер де Гріє, то невидима рука розгорне томик «Вертера», тоді раптом пізнаємо фразу з Ларошфуко, а то й з «Небезпечних зв’язків». То пізнаємо світ «Записок» Казанови, то «Графа Монте-Крісто» чи шіллерівських «Розбійників», а найчастіше «Жіль Блаза» - «Володарка Понтиди» теж класичний роман дороги.
Всякі екскурси в бароко, богослів'я і навіть відьмування )

Між іншим, родичем цієї мудрої і достойної панії, здається, що внуком, був добре відомий навіть школярам Григорій Квітка-Основ’яненко. Мав він таки з чого писати «Конотопську відьму»!
tin_tina: (Default)
      Ніяк не можу вирішити, чи був Яків Маркевич «моїм» героєм чи ні? Типовий мешканець країни бароко на грані переходу в рококо. Як на мірки свого часу, людина вельми освічена: знав кілька класичних і сучасних мов, в тому числі французьку і охоче читав, окрім іншого, твори французьких просвітителів. Зате мав доволі млисте уявлення про історію власної країни, повторюючи з цього приводу звичайні фантазми свого часу:
     «что козаки от рЂчки прозиваемой Козара назвались, первей козарами, а потом, з временем, прозвани козаками. 2, князи их козарстій обладали кіевскою и другими странами, а взимали дань от двора, по бЂлковой шкурЂ, а от плуга по шелягу. З, Гедим, вел. князь литовскій, подбил под свою область Кіев и другіе сторони и намЂстником там своим оставил князя Голшанского. 4, 1471 року, КазЂмир четвертій, король полскій, княженіе кіевское на воеводство перемЂнил. 5, 1516 року, за Жигмунта первого, короля полского, всЂ жители малороесійскіе стали козаками зватись».
 
Лілія білая розцвіла )
tin_tina: (Default)
      Щоб згадувані послідовниці міс Менкен, виконавиці ролі Мазепи, не залишилися безіменними – то от вони: Мод Форестер, Еліс Адамс, Зой Гептон і Фені Бакінгем. Але не менш цікавими, ніж їх сценічні й позасценічні образи, є «мазепинські п’єси» чи «Mazeppa drama». В деяких з них багатостраждальному герою довелося пройти чергову трансформацію, змінивши на цей раз расову приналежність.
  Read more... )
    Хоча з часу, коли була надрукована стаття Рудницького (це бородатий 1959 рік) про Мазепу було написано, а то й знято і те, і се, можемо й далі згодитися з висновком: «Постать Мазепи жде ще свого драматурга, бо для відтворення великої особистості треба великого митця».
tin_tina: (Default)
       Що б там не писали заздрісники про морально-етичні якості гри міс Менкен, вона все одно стала справжньою зіркою свого часу. І ця слава навіть не цілком проминула, принаймні, в мережі знайшлося чимало відомостей про неї. Правда, ці відомості доволі суперечливі, але це тому, що актриса у різний час розповідала про себе різні речі. Так і залишилося нез’ясованим її походження: чи то вона й справді була іспано-єврейкою, чи то, за іншими натяками, квартеронкою чи й метискою, а в іудаїзм перейшла перед одним зі шлюбів. Всього ж вона була замужем п’ять разів, причому провернула весь цей квест до 30 років, а потім, розчарувавшись у подружньому житті, обмежувалася вільними і тимчасовими зв’язками. а цих останніх не бракувало, бо перед чарами темпераментної красуні не встояло багато її знаменитих сучасників у різних країнах світу з тодішньою столицею слави й елегантності, Парижем включно.
 
Read more... )
tin_tina: (Default)
     Писати чи ні? Колись же той ЖЖ нормально запрацює, хоча передчуття не найліпші... Ну, гаразд.
    Продовжуючи – Іван Степанович Мазепа як за життя, так і ще більше після смерті був об’єктом затятих суперечок. В одній такій мені довелося прочитати: безперечною перевагою гетьмана над іншими співчленами історичного трикутника, тобто Петром І і Карлом ХІІ, була його безсумнівна гетеросексуальність і взагалі правильна орієнтація в цьому плані (з умінням зачаровувати жінок включно). Але це стосується тільки реального Мазепи – не єдиної і навіть не основної частини Мазепи – літературного образу. Бо Мазепі сценічному довелося стати транссексуалом. Трапилося це за таких обставин.
    Read more... )
tin_tina: (Default)
     Можна сказати, що проминулий тиждень видався не найгіршим: я благополучно перейшла через процедуру атестації (неприємно, але не смертельно), зуміла більш-менш зробити все заплановане і, основне, почула в суботу авторитетне лікарське запевнення, що все зі мною гаразд (а були деякі підстави побоюватися...) і на найближчі років 10 принаймні за це можна не боятися. Тому я зі спокійною совістю повертаюся до свого Мазепи, нагадаю, що не стільки історичного, скільки літературно-театрального, а потрібний він мені для ілюстрації доволі бородатої теорії. А саме: того, що коли не вся українська культура, то принаймні численні її елементи – мелодії, літературні образи, сюжети й постаті були органічною складовою частиною загальноєвропейської, притому на всіх рівнях, від найвищого, бетховенівського, до низової (правда, не зовсім ясно, чи на правах екзотичного доповнення, чи то як не зовсім звичне, і все-таки впізнаване). Живучість образу Мазепи, імхо, не в останню чергу пояснюється тим, що його проекція втрапила саме в цю низову, прикладом якої і є «Mazeppa drama».
    У цієї драми є дещо спільне з «Собакою на сіні», правда, є й відмінності: головна (точніше титульна) героїня твору Лопе де Вега на сцені, як відомо з дитячого анекдоту, так і не з’являється, натомість головний персонаж (герой, мабуть, не пасує) мазепинської драми зобов’язаний зіграти свою преважливу роль. Повертаюся я до статті Леоніда Рудницького.
 Read more... )
    Ця мелодрама була дуже популярна в Англії та Північній Америці у 1830-х роках. Її виставляли у всіх головних містах Америки при допомозі так добре натренованого й лагідного коня, що навіть керівникові театру, де цю п’єсу грали, принагідно вдавалося заступати головного актора і виконувати роль Мазепи. Але тільки тридцять років згодом «Мазепа» стає інтернаціонально відомим твором».
    Трапилося це завдяки новій концепції твору і цілком несподіваному підбору виконавця ролі Мазепи. Це само по собі так цікаво, що я його викладу наступного разу.
tin_tina: (Default)
    Read more... )
    (І думаєте, що це все? Попереду найцікавіше – хто головний персонаж п’єси /це не Мазепа/ і хто був виконавцем ролі Мазепи).
tin_tina: (Default)
    Раз вже у нас зайшла мова про Мазепу як про улюблений романтичний образ 19-го сторіччя, то от, будь ласка, уривки ще з однієї «всесвітської» статті : Леонід Рудницький, «Мазепа на американській сцені» (не лякайтеся, не тільки на сцені і не тільки на американській), Всесвіт за 1994 рік, №9.
Read more... )
    (Поки що все, далі буде, бо стаття справді цікава. А з приводу останнього припущення – траплялося мені і таке, що й славнозвісна історія з Мотренькою Кочубеївною теж була тільки романтичним прикриття цілком реальної політичної боротьби за владу, бо після тієї нещасливої закоханості і ще до початку активних бойових дій між подружжям Кочубеїв та старим гетьманом Мотря встигла благополучно вийти заміж, а Мазепа ще й був присутнім на її шлюбі).
tin_tina: (Default)

Ну що ж, спека майже закінчилася (цілу добу температура нижча за +25!), своє ООП я розписала майже до кінця 1 семестру, можна на кілька хвилин повернутися в країну Бароко, продовживши тему тамтешніх імен. Оскільки я вже й не знаю, кого називати автором далі приведеного фрагменту, то скажу лиш, що знайшла його в раніше згадуваній статті І.Фаріон.
               Кирило, Транквіліон чи Ставровецький?
Read more... )

tin_tina: (Default)

Ні-ні, ні Міш, ні Ліз сьогодні не буде, і взагалі мова йде не про наших сучасників, а про мешканців країни бароко. Випадково знайшовши статтю, уривок з якої приведений далі, я згадала: це ж [livejournal.com profile] blacklack  припускав, що в імені Климентія Зіновіїва друга частина, ймовірно, відповідає теперішньому «по батькові». На думку Ірини  Фаріон, навіть не «ймовірно», а цілком безперечно:
               Фаріон Ірина
              Як еволюціонували українські прізвища

            Read more... )

tin_tina: (Default)

     Схоже, що життя в епоху Бароко було вже доволі спеціалізованим у професійному сенсі. От який довгий перелік всеможливих ремесел значиться у Климентія Зіновіїва .

 

Read more... )

 


Виробництво мила брат Климентій не вельми схвалював

Ω ми́лника(х), що ми́ла роблятъ ба(р)скіε добрыε: и простыε по(д)лыε
Read more... )


Але сподіваймося, що наші предки не вельми тим переймалися і таки вмивалися з милом.

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/10/2017 05:35 am
Powered by Dreamwidth Studios