Метелики над землею літающе

Інші Немиричі

Чи не найпізніша згадка про Немиричів, яку мені вдалося знайти – відомість про те, що їх будинок у польській столиці був зруйнований під час Варшавського повстання. Може, нас потішить те, що слава роду не пропала – завдяки прекрасному розбишаці Андруховича і, не в меншій мірі, гордості українського інтернету nemyrych  – у. І на цій радісні ноті я цю безконечну епопею закінчую, а в найближчому майбутньому планую трохи від історії відпочити, зайнявшись насущнішими питаннями :-).

Продовження - попередня частина була отут
           Наступні кілька років не тільки сколихнули весь без винятку регіон, а й змінили приналежні до нього країни до невпізнання. Нагадаю ще раз:
         “Прихід теплих днів обіцяє новий спалах війни, і мир доводиться вимірювати майже годинами” – і так тривало рік за роком.
          У виконанні ж Немирича ці роки – скажімо, 1650-55, виглядали так чудернацько, що, - можливо, через розрізненість відомостей, - часом видається, ніби маєш справу не з одною людиною, а з кількома, притому цілковито одна з одною не пов’язаними. Це враження підкріплюється ще й тим, що Немирич користає з давнього літературного звичаю вживати псевдоніми. Літературного, бо в нього, виявляється, знаходиться час на літературні заняття. В 1653 р. він випускає збірку протестантських молитов та гімнів.

Не він один. Але тут мені доведеться зробити невеликий відступ, темою якого буде шляхта у повстанні Хмельницького. Нічого такого особливо нового я ніби не знайшла, але декого з давніх знайомих зустрінемо.

Хмельниччину не раз називали селянською війною, і це загалом правильно, однак не суперечить тому факту, що і по цьому боці воювало чимало шляхти усілякого розбору з носіями князівських титулів включно.

І четвіркою присягну!
      Однак словесними деклараціями справа не обмежилася: повернувшись на батьківщину, Немирич “на чолі своєї хоругви бере участь у Смоленській війні з Московією”. При цьому знайомиться і з новообраним королем Владиславом Вазою, людиною поміркованою й толерантною. Ця королівська толерантність, однак, не змогла стримати нового наступу на свободу совісті – у 1638 році ухвалою сейму була закрита Раківська академія (начебто через акти блюзнірства по відношенню до розп’яття). Волинські протектори социніанства – Юрія Немирича серед них не забракло – негайно ж добилися перенесення своєї alma mater до Киселина на західній Волині. Але плани в нього були куди масштабніші: він намагався створити притулок для гнаних єдиновірців на українних землях Подніпров’я, які збирався колонізувати за прикладом могутніх Вишневецьких. Одним з етапів цього “наступу на схід” була для нього боротьба за посаду київського підкоморія у 1640 році. “На закид, що він, антитринітарій, не вірячи в догмат Святої Трійці, клястиметься нею, складаючи підкоморську присягу, Немирич прилюдно глузливо заявляє: “Не тылько в трыйку, але бы и в чвурку, былем свого допял, присегл был» (“Українська шляхта”).

Що стосується походження Немиричів (на всякий випадок приведу польське написання цього прізвища - Niemirycz), то тут дослідники до єдиної думки не дійшли: хто, як С.Махун, вважає їх потомками новгородських бояр, що емігрували до ВКЛ, хто, як Н.Яковенко, припускає тюркське коріння роду. Цитуючи неоціненну книжку “Українська шляхта з кінця 14 до початку 17 століття”:

“Першим, хто розширив родовий маєток на Овруччині, був Івашко Немирич. Служачи при дворі князя Івана Львовича Глинського, він не тільки не підтримав повстання Глинських 1508 року проти Зигмунта І Старого, а й, навпаки, доніс на змовників («И коли вже врозумел на них, иж они таковую зраду вмыслили…послал отца своего Немиру до гетмана нашого князя Константина Ивановича Острозского»). Джерелом побільшення його землеволодінь стали і господарські данини, що ними обдаровували спритного пана за вірність, і сприятливі шлюби”. Як посаг за другою дружиною з бояр Скобейків, до нього відійшов Черняхів – один з центрів володінь Немиричів і місце народження Юрія Немирича.

Прихід теплих днів обіцяє новий спалах війни, і мир доводиться вимірювати майже годинами.

Ю.Немирич

У цих дилетантських штудіях вже фігурували і православні, і католики, і уніати (нагадаю, що унію підтримували Корецькі). Однак майже не з’являлися – хіба в дуже епізодичних ролях – представники третьої сили у цій “суперечці двох релігій”: прихильники різних течій протестантизму. Не тому, щоб вони були настільки малочисельними і малозначущими, як часом люблять твердити, протиставляючи у цьому відношенні українські землі і білорусько-литовську територію ВКЛ чи власне польську Корони. І не тому, щоб серед них бракувало яскравих особистостей. А з причини доволі банальної: вони чомусь не викликали інтересу в історичних белетристів. Якщо де протестанти й з’являлися, то неодмінно як одягнені в чорне добродії з пісними мінами, звичайно, мудрі мужі, але запеклі вороги всяких життєвих приємностей і розваг.

Насправді вони були зовсім іншими.