Немирич в художній літературі

[tin_tina]

 Запевняючи, що українські історичні белетристи майже не цікавилися протестантами, я дещо перебільшила. Протестанти протестантами, а от Немиричем конкретно – займалися. Зокрема, він фігурує в останній частині трилогії Старицького «Богдан Хмельницький». Правда, всього один з хвостиком епізод, але показовий.
  Дія відбувається в 1649 році, козацьке військо здобуло ряд блискучих перемог, у Варшаві вибирають короля, Богдан Хмельницький посилено обдумує питання, що ж робити далі. Тут йому і сповіщають, що до козацького табору приїхав «вельможный подкоморий киевский Юрий Немирич со своим отрядом и просит позволения сейчас же видеться со славным гетманом.

 

- Немирич? Немирич? Наш шляхтич, честный дессидент (так тоді писали), разумная голова? – заволновался, обрадовавшись и оживившись Богдан. –О, проси его, проси, друже, сейчас ко мне, он мне всегда дорогой гость!
    Через минуту вошел и сам нежданный гость, Юрий Немирич.
    Это был среднего роста шляхтич. Высокий, открытый лоб с отброшенными назад слегка волнистыми волосами и мягкий проницательный взгляд глубоких, темных глаз свидетельствовали о его недюжинном уме; небольшая бородка с острым клинышком обрамляла его приятное симпатичное лицо, в выражении которого не было и тени надменности, а лежал лишь отпечаток спокойствия и сознания собственного достоинства. Худенькую фигуру шляхтича облекала темная одежда, единственным украшением которой был большой белый воротник. (Цікаво, чи існував якийсь портрет Немирича, я згадки про такий не знайшла. Можливо, Старицький вважав, що прихильник такої сухотілої релігії мусить і сам бути сухоребрим).
    - Приветствую тебя, великий борец за свободу! – произнес по-латыни вошедший.
    - Простой запорожский казак, славный подкоморие киевский, - отвечал также по-латыни Богдан, двинувшись быстро навстречу Немиричу и протягивая ему радостно руку, - не мне носить такое высокое имя, а вельможному пану, потрудившемуся за свободу народов в чужих краях (Старицький чомусь вважав, що Немирич був учасником голландської революції).
      - Не станем спорить об имени, гетмане: я пришел просить тебя, чтоб ты принял меня под свое славное знамя. Предки мои были русской веры, я сам душою и телом ваш брат и хочу послужить для свободы родного народа!»
       (Звичайний для Старицького анахронізм: Немирич відкрито перейшов на козацький  бік значно пізніше, аж у 1657 р. Поки що ж міг відбутися хіба перший контакт).
       Поговоривши трохи на загальнофілософські теми, Немирич пояснює мету свого приїзду: він, виявляється, виступає в ролі посла не кого іншого, як тоді ще королевича і претендента на престол, а пізніше короля Яна-Казимира. І навіть привіз з собою лист «від його королівської мосці».
       «Богдан разломал печать неверною рукой, сорвал конверт и принялся за чтение. Королевич просил его прежде всего удержаться подальше от разорения края, напоминая о том, что Речь Посполитая вскормила их всех, что отчизна не виновата ничем, если дети ее подняли междуусобие, умолял его пощадить их общую мать, упреждая, что дальнейшие его шаги погубят и Польшу, и Украйну, а, между тем, пока еще не утрачено время, можно водворить мир, равно дорогой для обеих сторон. В случае своего воцарения, королевич обещал утвердить все требования казаков и просил Богдана не противиться, а способствовать ему в водворении порядка и справедливости во всей стране.
          К письму был приложен и набросок вольностей и привилей казачьих, которые они получат по восшествии на престол Казимира: гетман будет облечен полной властью в Украйне, кроме права сноситься с иностранными дворами; уния будет устранена, обещалась полная свобода веры; все должности в Украйне должны быть заняты лишь православными; иезуиты лишены будут права жить во всей Русской земле; коронные войска не будут больше там расквартировываться; об одном лишь простом народе ничего не упоминалось, хотя польским панам и возбранено было пребывание в Киевщине и Волынщине».
        (Загалом це конспект політичного аспекту Гадяцького миру.  «польским панам и возбранено было пребывание» - нічого надзвичайного, так було і в часи ВКЛ. Цікаво, а чи не було в часи Хмельниччини якоїсь політичної сили чи хоча б окремої людини, яка б пропонувала «відіграти Люблінську унію назад» і перейти з Корони до Князівства?)
         Хмельницький, однак, висловлює законні сумеіви в тому чи забажають сейм і «королята» затвердити, а, головне, виконувати такі благі побажання, і, в порядку гіпотези, висловлює також думку, що його значно краще почують, коли козацьке військо в кількості кількох сотень тисяч стоятиме не на окраїнах Речі Посполитої, а в центрі Польщі. Почувши таке, Немирич жахається:
         «Ты не сделаешь этого, - воскликнул он, хватая гетмана за руку, - ты на такое святотатство, на такое варварство не способен (Хмельницький і правда не збирається чинити так радикально, але не з побожних міркувань, а через стратегічні і тактичні причини – чужа країна, неприхильне населення, відрив від своїх баз постачання і мобілізації) Ведь эти двести тысяч обратят в руину и кладбище страну! Ведь ты до Варшавы проложишь пустыню! Ты погубишь невозвратно отчизну, от жизни которой зависит и ваша судьба! Ведь на эту руину набросятся хищные соседи, расшарпают и разорвут на куски все наследие и поглотят вместе с ним и вас … поглотят, богом клянусь (і четвіркою поклянуся, але міркуванням Немирича не відмовиш у логіці, хоча, звичайно, постфактум всі ми розумні), и твои задавленные обессиленные правнуки не посмеют даже подумать о какой-либо борьбе, а потонут в пучине насилия».
     Далі Немирич викладає власне бачення ситуації і концепцію дій.
   «- Да, верь, - говорил Немирич пламенно Богдану, - тебе нужно не разрушить Польшу, а укрепить в законе и власти, что и можно сделать, поддержав короля.
    - Иезуита, - вставил Богдан.
   - Хотя бы и иезуита. Генрих сказал, что Париж стоит обедни, и переменил исповедование, а Казимиру польская корона дороже кардинальской шапки; он к ней и ко власти стремиться всеми силами души, для них он признает и libertas constienciae (себто свободу віросповідування, або, якщо хочемо, pacta conventa. Ну, Генріх з Казимиром – самі по собі, але Немирич і справді міг вже обдумувати, чи справді вартує «Париж» зміни віросповідання). Да, Польша или, лучше сказать, Речь Посполитая нужна тебе, как крыша, как храмина, под которой ты будешь устраивать благополучие своей страны (…) Польша сейчас необходима для целости и бытия самой Украйны, она из всех союзников – самый безопасный, нужно поддержать ее временно, чтобы воспользоваться ее покровом для внутреннего устройства страны, на которое и следует обратить все свои силы. Панский строй Польши непременно приведет ее к гибели и распадению, так нужно, чтобы Украйна к тому моменту переросла свою опекуншу и смогла зажить полной жизнью. Самые недостатки и пороки теперешней угнетательницы должны служит указаниями, как устроить и уладить хатние дела в родной стране, и уж, конечно, не на польско-панский манер. Должны быть вызваны к жизни великие народные силы, и они здесь дадут поразительные плоды… Немирич стал рисовать перед гетманом яркими красками дивные картины будущего: академии, школы должны покрыть всю страну (в майбутньому Немирич намагатиметься застерегти це в умовах того ж Гадяцького миру), призванные из чужих стран мастера и художники научат население новым формам производства, естественные блага и плодородие обогатят страну. Право за правом переходило бы неизбежно, силою течения вещей, в руки гетмана».
     Епізод художньо виразний, але наскільки історично достовірний? Щось мені слабо віриться, щоб Ян-Казимир вдався до посередництва саме Юрія Немирича, сторонника його конкурента в боротьбі за корону. Хоча міг бути ще один посередник – брат Юрія і приятель Яна Казимира, Стефан Немирич.
            Ще один варіант – Немирич міг супроводжувати якесь посольство від партії миру, що до неї входив також Адам Кисіль. Що цікаво, Киселя, цю «хитру лисицю, в якої руські кості обросли польським м’ясом» Старицький виразно не любить, а Немирича зображає з чималою прихильністю. Видно, що «традиція беззастережної глорифікації цієї суперечливої постаті» почалася не з Липинського, а раніше.

 

Comments

[klim-ov-ich.livejournal.com]

О! В мене вдома тритомник стоїть... Треба якось перечитати, коли буде час...

[tin-tina.livejournal.com]

Старицького? Це "Богдан Хмельницький" мається на увазі? Обов"язково перечитайте, тільки, як на мій смак, Старицький про найцікавіші речі ледве натякає. Не те, щоб свідомо замовчував, але так виклався при описі 1648-51 років, що на все інше не вистачило сили і часу. А, може, видавці не дозволили написати ще 3 томи :-)

[klim-ov-ich.livejournal.com]

Цікаво, може десь існує авторський варіант, як у випадку з гоголевським Бульбою... Коли-небудь і у нас з*явиться на папері.

[tin-tina.livejournal.com]

Я б не особливо на це покладалася, саме через об"єм твору. Написати ще одну "підпільну" версію, при тому ще займаючись театральною діяльністю і маючи на утриманні велику сім"ю, схоже, фізично неможливо.
Зрештою, він мав змогу надрукувати другу версію, якби така існувала, хоч би у Львові.