tin_tina: (Default)

Про галицький політикум, феміністок та пані Рудницьку

Може видатися дивним, що, обговоривши різні аспекти тюремної біографії мемуариста включно зі списком прочитаних книжок, ми жодним словечком не згадали слідчого процесу. Чого вимагали від нього слідчі, які звинувачення висунули, які свідчення він давав?

Річ у тому, що це — найтуманніша частина всієї справи. Німчук приїхав до Москви зі Львова, не маючи жодної «статті» — і так жодної не сподобився. Слідчі йому дісталися не надто зацікавлені, а значну частину тих 595-ти днів взагалі не було жодного. Якийсь гнилий лібералізм панував на Луб’янці! Не думайте, звісно, що і за цього гнилого режиму не розстрілювали — от же наш знайомий монгол зі складним іменем таки, виявляється, не від голоду помер. Не думайте також, що слідчі не вміли витиснути з допитуваного потрібних їм відомостей, причому не вимушених самообмов типу роботи на грецьку розвідку за склянку кави, а цілком «речових» і змістовних. Прикладом цього є не раз уже згадувані свідчення Целевича, — той надто вже багато розповів, фактично, даючи радянським спецслужбам зброю проти УГКЦ. А от Німчука, якщо йому вірити, питали про усілякі дурниці, інколи про давно покійних людей, на що він давав відповіді загальними фразами, заодно запевняючи, що він у «Ділі» відповідав тільки за антипольські виступи, натомість антирадянськими займалися інші люди (насправді ж, як уже мені підкинули інформацію, областю діяльності Ів. Німчука була насамперед історично-культурна тематика, а ще він залагоджував усі технічні питання. Тих останніх було чимало — «Діло» насправді було не окремою газетою, а потужним видавничим підприємством, де, в числі інших, друкували навіть прокомуністичну газету, фінансовану радянським консульством у Львові).

Чи то спрацювала ця обставина, чи Німчук таки справді вмів талановито викручуватися, чи не все нам розповів — але вже те, що його, зрештою, звільнили, швидше свідчить на його користь. Себто, що він був визнаний нецікавим джерелом. Бо от Целевичу пощастило менше.

З того, про що розпитували Німчука, він згадав питання — хто є найавторитетнішою особою для українців Галичини (згідно з фактичною правдою передбачувано відповів, що митрополит Шептицький) і, чомусь, про жіночі західноукраїнські організації.

Read more... )

Даруйте за цей відступ, він ніби й не має прямого стосунку до розповіді, хоча сам по собі не позбавлений інтересу — як ілюстрація плутаності стосунків у міжвоєнній Галичині.



tin_tina: (Default)
Ганна Барвінок. Праправнучка баби Борця

— У нас чоловіка здержати? — вигукнула Горбоносиха. — І ні в світі, і в віки вічні! У його хоч учепись жінка, так він тільки ніс розіб’є, а що задумав, те зробить: таке горе! На нас таки Господь напуст напустив. Моя прабаба яка, а перед чоловіком зменшалась, корилась йому. А якби чоловік придавсь борцем, то вже б носа до неба дер би. Горді люде, і не приступи до його. Що як то вже святий Петро про нас, про жінок, турбувавсь, ходячи з Ісусом Христом по землі! Не вважали й на його, знехтували. Такі вони ті чоловіки.

Се мене вразило. Жіноцьке питання в простонародному розумі он як давно вже стоїть на ряду.

— Еге, я чула ще малою, сидячи в запічку коло вовнопряхи, що й тоді ще святий Петро благав Ісуса Христа, щоб на землі старшинувало жіноцтво.

— Що ж йому проти сього відказано?

— Не знаю, баринечко! Таки сказати правду, що не знаю. Мала була, байдуже мені було тоді, в кого більше в серці правди, чи в чоловіка, чи в жінки. От уже тепер, дак добре знаю, да що з того?

І важко здихнула праправнучка Баби Борця.

— Я вже і в попа допитувалась, чого воно так, що не той бере гору, в кого серце правіше? Не сказав мені нічого й піп...

 
Загадалась праправнучка Баби Борця про свою боротьбу за правду.
tin_tina: (Default)

Яке майбутнє чекає «традиційно радянські свята» в оновленому світі? Зокрема, якою буде доля не надто любимого багатьма жінками 8-го березня? Не знаю, але хотілося б мені, щоб воно повернулося до свого первісного вигляду — саме як дня боротьби за жіночу рівноправність. До тої рівноправності, на жаль, ще доволі далеко, а якщо навіть настане, то довго ще залишиться проблема утискуваних меншостей, або, як у випадку з жінками, навіть більшостей. І — ще раз на жаль — далеко не завжди ця бажана рівноправність приходить просто і природно, як тепло навесні.

Хоча, коли зайнятися західноукраїнською історією (я її по-давньому люблю і воліла б про неї писати, а не читати воєнні новини), то могло б видатися, що галичанки здобули багато, швидко і без особливих зусиль. Ще б пак! — на початку 20-го сторіччя порядна панянка не могла з дому вийти без «призвоїтки» в особі старшої родички або служниці, всього через десять років така сама порядна панянка командує чоловіками-солдатами як бойовий офіцер і, попри гарячі суперечки, чи пасує жінці убивати, сам цей факт командування особливих заперечень не викликає. За це ж саме десятиліття жінки здобули право на вищу освіту, отож повоєнне надання виборчих прав вже стало констатацією доконаного факту. І, щоб пройти цей шлях, для якого передовим європейським державам знадобилося кілька десятиліть, галичанки ні вітрини не розбивали рогатками, ні творів мистецтва не нищили, ні не влаштовували тюремних голодувань.

Але це так тільки здається. За таким очевидним прогресом стояла як самовіддана боротьба жінок у тих країнах, де рогатки та голодування були у найширшому вжитку, так і самовіддана праця поколінь жінок. А їм було вкрай нелегко. Як це можна б зрозуміти з біографії першої офіційної української феміністки, Наталі Кобринської.

Read more... )

Хто б хотів прочитати трішки більше — то раджу статтю О.Дучимінської (молодшої приятельки пані Наталі) «Н.Кобринська як феміністка», а ще збірку її творів «Дух часу»

1846-1848

31/10/2013 02:04 pm
tin_tina: (ромашка)

Різуни – основа повсякденно-побутова

Отак виглядав лист панни Мані, звісно, чимало скорочений — але навряд чи панна Маня, коли б така існувала, звісно, стала виписувати довженні листи на десятки сторінок, описуючи навіть те, що її подруга й так добре знала. Однак, як не рахувати цієї обставини (літературна фікція, що поробиш!), то оповідання реалістичне в кожній деталі і дає змогу непогано познайомитися з тодішніми обставинами галицького життя.

Взяти хоча б таке, не найважливіше, але цікаве питання: якої національності були кальварійські паломники і духовенство, зокрема, герої Франкового твору? Чи, коли перекласти на зрозумілішу їхньому часові мову, до якого обряду належали?

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Не знаю, чи варті ми заздрості, чи співчуття – в той час, коли решта світу знемагає від спеки, в нас вже котрий день дощ і відчутно похолоднішало. Отож про улюблену липневу розвагу – сієсту «під річкою в затінку дерев» і не йдеться, спробую-но я повернутися до мережевого життя.

Read more... )

Ну гаразд, раз вже така говірка почалася, то спробую я представити наступну нашу героїню (попередня, якщо пам’ятайте, - та вдовиця-красуня, що по смерті коханого чоловіка пішла в феміністки) і спробуймо разом вирішити, чи можна її зарахувати – не до феміністок, це-то мабуть ні, бо ніколи вона активною учасницею жіночого руху не була, маючи огром інших занять, - а хоча б до числа жінок самостійних і прогресивних?

Read more... )


А на майбутнє традиційно запитаю, яку б тематику нам розвивати – мені писати, вам читати, бо ж дощ прогнозується аж до кінця наступного тижня... Так само традиційно в мене є три пропозиції.

1.      Шаріка, яку я вже так давно пропоную. Аж див, що історія легендарної красуні, в яку було закохане ціле військо поетів та композиторів, ніяк не викликає бажання з нею познайомитися :-)
2.      Судові справи середини й другої половини 18-го століття, зізнаюся, доволі понурі. Кожна спроба якось доопрацювати книжку з їх оригіналами закінчується для мене головним болем. Але цікаво, якщо хто любить цей жанр, себто масакри і дуже шибеничний гумор.
3.      Ну й пригоди в готелі імені Кантора – себто одна дуже гарна математична теорія майже буквально на пальцях і без жодної формули. Так, як люблять гуманітарії :-)
Поки що ж до зустрічі і чекаю на присуд.

tin_tina: (ромашка)
Ще один уривок з "Далекого світу". От не знала, що в 90-х роках 19-го століття це все ще було актуальним. Мама оповідачки вибирається до Києва - має відвідати родичів.

Read more... )
Але сама оповідачка, хоч ніколи про жіночі права не чула, не хотіла перейти до порядку і змиритися зі станом речей. Куди там!

Мені від цього стає гаряче у мозок. Обурення на таку несправедливість, приниження жінки, а головне, на мамину сполегливість супроти цього, примиреність з тією своєю залежністю, другорядністю, скипає в мені. То це і зі мною має колись таке бути? О, ні! Я не питатиму, якогось там дурня, ніяких дозволів, — кричу запірена. — їздитиму, куди захочу без його посвідок.
tin_tina: (ромашка)
Точніше, таки про Галичину міжвоєнного періоду і "чим вона нам близька".

Не дасться заперечити, що тодішній галицький фемінізм - це фемінізм бідності, знайомий нам також з радянського варіанту. Особливих суперечок довкола майнових прав жінок не виникало, бо й майна було небагато, що там ділити. Жилося за зароблене, тому з економічних причин жінки в більшості працювали (себто поза домом, бо вдома працювали зажди), навіть якщо не дуже мали на це охоту. А, раз працювали, то мусили здобути відповідну освіту, та й суспільний тиск йшов саме в цьому напрямку. Словом, фемінізм першої хвилі!

Траплялося, однак, тодішнім володаркам громадської думки формулювати положення, до яких "фемінізм передового Заходу" добрався куди пізніше, у післявоєнні роки чи й ще далі... От є у м.ш.ф. [livejournal.com profile] maryxmas розвідка про те, хто така "чесна жінка" і чим жіноча честь відрізняється від звичайної. Я живо це згадала, перечитуючи певне оповідання Ірини Вільде.

Read more... )
tin_tina: (ромашка)
Пасувало б продовжити серію про життя і пригоди Чаликушу з Бібрки – з тим, щоб врешті зайнятися сайтом, безсоромно занедбаним. Тим не менше, на сьогодні я зроблю перерву і напишу про інше – давно мені хотілося це написати. Про 8 березня, звісно.


Законослухняні англійки або розбите вікно як ефективний політичний хід )

Отак воно насправді виглядало і спробуйте тепер когось переконати, що хоч якусь із світлих «мет, що мчать на небосклоні» вдалося осягнути мирними методами, вихованням та переконанням. Ніскільки – і доволі нав’язле в зубах весняне свято матусь, господинь, берегинь, подруг і т.п. насправді належить цим психопаткам, екстремісткам, вандалкам. Без нього, схоже, віз був би й далі там, де він застряв у вікторіанську епоху. Що, ще хтось чекає поздоровлень?


(Цікаво б було продовжити і пояснити, що трапилося з тими суфражистками, яким пощастило чи не пощастило, залежно від точки зору –не загинути  героїчно до 1 Світової війни, коли вчорашні бунтівниці перейшли на бік держави і стали частиною істеблішменту. В кого як. Сільвія скінчила життя в Ефіопії у статусі національної героїні цієї держави. Її матері через два роки після смерті поставили  пам'ятник, на відкритті були присутні найвищі посадовці Великобританії, в тому числі й той, на той час вже колишній, прем'єр-міністр, якого колись ледь не роздягнули розлючені суфражистки. Крістабель в 1936-у була нагороджена орденом Британської імперії, померла в Каліфорнії, всіма забута. Венероненависниця Мері Річардсон ледь не пристала до британських фашистів, але вчасно отямилася).


 
tin_tina: (Default)
Після двох дощових ночей ми починаємо приходити до себе - і природа, і люди. Трава встигла вибуяти, перепечені огірки віджили, бджоли літають... В мене саме перерва - проект таксономії я вже в спільноту виклала, тому, користаючись всіма попередніми обставинами, спішу поділитися фрагментом з планованих там матеріалів. Це "Райське яблуко" Дарії Віконської,  частина "Райської яблінки", за яку дякую шановній пані Надії.
Отак вони писали й мислили, феміністки міжвоєнного двадцятиліття.
Read more... )
tin_tina: (Default)
Не переймайтеся, це не черговий перепост на тему - загубилася людина, хто бачив? Це чергова історично-логічна задача. Шукаємо певну уродженку галицьких теренів. Орієнтири під катом.


Read more... )

Задача простенька, можна обійтися й без гугління, але, якщо вже необхідно, то гугліть. Коментарі скриняться.
UPD - звичайно, учасниць вчорашнього обговорення, які Н.Н і знайшли, попрошу тримати штаму :-) Я знаю, що вони знають :-)
UPD №2 - відгадати треба особу, до якої всі троє перелічених мали безпосередній стосунок - це були або її близькі родичі, або добрі приятелі. Сама вона була уродженкою наших країв, але більшу частину життя провела по різних загряницях.
Але можна і трьох причетних осіб розгадати, теж зарахується. Особу №1 вже й назвали.
tin_tina: (Default)


Дівчина на війні – Софія
Продовження спогадів Олени Степанів.


Read more... )

Зі смертю Софії завершується ця розповідь.





tin_tina: (Default)
Олена Степанів про Гандзю Дмитерко
(Спогад записаний 10 жовтня 1932 року, отож перепрошую за те, що доведеться забігти наперед)
Read more... )
tin_tina: (Default)
 Сепаратистка і мазепинка, або Олена в Російській імперії
    Як уже згадувалося, Олена в ролі військовополоненої неабияк заінтригувала російських журналістів. Кореспондент газети «Русское слово» Сергій Мамонтов помістив її фото з групою інших бранців, додавши супровідну статтю:
     «Барышня-офицер
      На переднем плане – пленная барышня-офицер, разделившая их участь. Она родом галичанка, слушательница высших курсов во Львове, по убеждениям «мазепинка», ненавистница России. Пошла в австрийскую армию добровольцем» (перепрошую за те, що я дозволила собі перейти на сучасний правопис, текст, звичайно, був з «ятями» і твердими знаками).
  Чарівне дівоче личко дивилося на нас із забороненого фото )
 
       Літом 1917 року Олені за сприяння Червоного Хреста (вона особливо дякує графині Горн і полковнику Пішелі) вдалося повернутися додому. Про обставини її переїзду через Скандинавію і ентузіазм скандинавок по відношенні до неї, жінки-офіцера, мені вже доводилося писати.
      Що чекало її на батьківщині? І радість, і смуток. Для нас були б цікавими описи її зустрічей з іншими «дівчатами на війні».
tin_tina: (Default)
 Звіт воєнного кореспондента Франца Мольпара із Галицького фронту.
Східна Галичина, 13 серпня 1915 року
     (...)Одною з особливостей цих відділів (тобто січових стрільців) є те, що до складу їх входять одягнені в регулярні польові уніформи дівчата, які виконують польову службу під кожним оглядом нарівні з мужчинами. Вони носять кріси, вони склали вояцьку присягу, їх підносять у військових ступенях, вони одержують бойові відзначення. За міжнародним правом, вони є вояками так само, як і мужчини, ми також визнаємо за регулярних вояків тих російських жінок, що воюють у вояцьких уніформах. (Цікаво, хто це такі? Може, хтось знає?)
    Один погляд очей панни Софії відсуває літами збирані міщанські жарти чи дотепи. )
tin_tina: (Default)
 Осип Назарук про дівчат на війні
      Оскільки я складаю не хроніку Першої світової війни, хоча б у розрізі долі окремих осіб, то кілька подальших епізодів збуду якомога коротше. Повернувшись з відпустки, Олена здобула ранг хорунжого, згідно з тодішніми військовими порядками це зробило її фактичним командиром сотні. В цій ролі вона справилася якнайкраще, будучи одночасно і дуже вимогливою до підвладних і дуже дбаючою за них (Взагалі, як відмічала й сама Олена і її сестри по зброї, в них далеко краще укладалися стосунки з рядовими вояками, аніж з офіцерами. «Відношення сільських хлопців, тобто звичайних рядовиків було куди краще, як товаришів-інтелігентів. Селянські хлопці були перш за все справедливі. Вони знали, що ми на свій старшинський ступінь заслужили, й вони не робили різниці в своїм відношенні до нас чи старшин-мужчин. Тоді коли в інтелігентів відігравали вже ролю амбіції і ми, жінки, зустрічалися у відношенні до себе навіть з об’явом браку карності»). Відзначилася в боях за Маківку і була нагороджена військовою відзнакою – одночасно з Софією Галечко. А невдовзі, в ході битв за Болехів, потрапила в російський полон.
      Така незвична полонена вельми здивувала і російських військовиків, і, ще більше, - журналістів, які поспішили розтрубити сенсацію ледь не на всю Росію. Звичайно, насамперед їх цікавили причини, що змусили молоду і вродливу дівчину до такого незвичного заняття. Не забракло й «шпигунської» версії (такої ідіотської, що кожен міг би впевнитися: розвідка країн-учасниць війни даремно їла хліб, займаючись переважно окозамилюванням і переповіданням пліток). Але основним поясненням, як легко здогадатися, стало таке: не обійшлося тут без любовної історії! Вже щасливої чи нещасливої – інша річ.
      В свою чергу, земляків Олени, особливо тих, хто знав її особисто, така версія могла хіба що насмішити. Але чи були розумнішими їхні власні «психологічні реконструкції»? А взявся тут за справу, можна сказати, професіонал: майбутній відомий журналіст, майбутній автор знаного й нам хоч би завдяки однойменному фільму роману «Роксоляна», себто Осип Назарук. Правда, на той час він ще не знав Олени особисто, однак часто зустрічався з її товаришами по службі і розпитував про те, якою вони її запам’ятали та що саме, на їх думку, штовхнуло цю «подільську квітку в кров, грязь і болото війни» . І, зрештою, вирішив таке.
    репрезентовання новочасних домагань жіноцтва в сей спосіб )
     Звичайно, в цих міркуваннях чимало наївного, а чимало і якогось вже малозрозумілого почуття власної «чоловічої» вищості, бо, як випливає з певних спостережень того ж Назарука, і Олена, і Софія не мали особливих причин вважати своїх товаришів по зброї якимись вищими істотами, котрим треба дорівнятися за всяку ціну. Тим не менше – запам’ятаймо.
tin_tina: (Default)
    Кадет Олег Степанів 
     Уривки з інтерв’ю, яке Олена дала співробітнику часопису «Ноєс Вінер Тагблятт» (у січні 1915 року, у Відні, де вона опинилася під час різдвяної відпустки, сподіваючись розшукати батьків).
 Я не мала найменших полегш, ні привілеїв в порівнянні з рештою товаришів )
tin_tina: (Default)
 Від вересня до грудня
Із записок старшого десятника Олени Степанівної (хроніка сотні Барана Михайла від виїзду з Горонди дня 29 вересня 1914 року)
Read more... )
    На цьому публікація уривається. Воістину, війна – то тяжка й виснажлива робота.
tin_tina: (Default)
Софія
    Починаючи з цього епізоду, в нас з’являється нова героїня. На відміну від інших стрілкинь, вона не була львівською студенткою. Навіть не народилася в Східній Галичині, а в Новому Санчі. Як ми далі побачимо, була доволі стриманою, навіть замкнутою особою, тому про неї писали куди менше, ніж про яскраву екстравертну Олену. А жаль.
    Ось так вона виглядала в описі Олени (нарис «Перша зустріч»):

   такого лиця, як у Галечко, я не зустрічала вдруге )
    Ми не стали близькими приятельками, ні сердечними друзями. Вона залишилася мені нерозгаданою, як загадкою було її непорушне обличчя і сині, замрячені, закриті важкими повіками очі.

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/10/2017 05:34 am
Powered by Dreamwidth Studios