tin_tina | Дівчина на війні (Reply)

Дівчина на війні – Софія
Продовження спогадів Олени Степанів.

«Рік 1917. Знову осінь, але золота, тепла.
Знову стрілецька кадра, тільки в Галичині – Пісочна.
Тут зустріла я хорунжу (Софію Галечко), з якою майже три роки не бачилася. Наслідок мого полону.
Мені цікаво і мило було побачити жінок-стрілкинь: Ґандзю Дмитерко, Галечко, поговорити з ними. Кожна ж них ішла іншим шляхом і інакше реагувала на зовнішні події.
Галечко здалась мені ще дрібнішою, лице ніби присіріло, тонкі довгі пальці були в безнастанному русі, курила надміру. Ціла поява говорила про сильне перевразливлення. Вона переживала щось дуже глибоко – може, що давнє, може, щось прикре нове. Жила самітно, окремо, навіть не харчувалася спільно з товаришами у старшинській їдальні. Відносини в коші не вдовольняли її. Її квартира – маленька хатина – стояла далеко від центру села. У вільних хвилинах я заходила до неї. Вона радо розказувала про своє життя на фронті в часі моєї неприсутності, і тоді її очі оживали. Любила рух, вічну переміну, вояцьке життя і дуже поважно ставилася до своїх старшинських завдань.

В її квартирі бачила я передусім військові підручники. Вона залюбки студіювала їх і розв’язувала різні тактичні завдання.
З часом її відносини до мене стали сердечніші. Я почала розуміти її. Самотність і одностайність кадрового життя були їй так осоружні, що вона усіма способами хотіла вирватись на фронт.
Навесні 1918 року відійшла з стрільцями на Україну.
Тим часом я подалася у Львів, щоб використати мою 3-місячну відпустку на продовження університетських студій.
Зайнята наукою, я відбилася від воєнних подій.
Несподівано дійшла до мене звістка, що жінок без подання причин звільнено з війська.
Причина була відома тільки мистцям інтриг, які уміло поробили заходи в тім напрямі.
Відчувалось, що війна зближається до кінця.
На мій протест я вже не дістала відповіді.
Одного дня несподівано з’явилась на моїй квартирі хорунжа.
Мене перестрашив її вигляд. Була хвора, бліда, вимізерована, з червоними повіками – мала дуже сильне запалення очей. Безпідставне звільнення жінок з війська було для неї незносним ударом.
- Що буду робити?! Не маю сил починати життя наново. Маю половину професорського іспиту. Треба знову братися до студій – але як? Очі страшенно болять, треба лікувати – за що? Батько допомогти не може... Для мене немає рятунку...
В часі розмови бігала по кімнаті, на мене не звертала уваги і раптом, поки я вспіла відповісти, тріснула дверми і вибігла на вулицю.
Більше я вже її не зустріла.
За тиждень прийшла вістка про її смерть».

Згідно з офіційною версією, Софія втонула, купаючись у ріці. На думку Олени Степанів, це не було нещасливим випадком. Невідомо тільки, чи прийняла вона це трагічне рішення в момент розпачу, чи після довгих і болісних роздумів. На її тодішню тяжку депресію склалося багато чинників: загибель нареченого (Куровця), розрив з пропольськи настроєною ріднею (її як українку виховала батькова сестра), хвороба... Але рішення про видалення жінок з війська, що викинуло її зі справи, яку вона вважала сенсом життя, остаточно її добило.

Зі смертю Софії завершується ця розповідь.