![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Частина 2
«Потім Виговський, слабуючи на неправду, почав хворіти своєю беззаконною зрадою, бо, схиляючись до Корони Польської, учинив був через своїх послів звідомлення королеві Янові-Казимиру про своє щасливе звитяжництво над Пушкарем і про подальший свій намір, а також прикликав із Криму більші від перших орди і, з’єднавши їх із своїми козацькими полками, що були обіруч Дніпра, знову рушив з Чигрина, а після Першої Пречистої пройшов повз Лубни і виявив відверту зраду своєму пресвітлому монархові, бо напав війною в його царську державу під порубіжне містечко Калильноє, чи Каменноє, де, мало що зашкодивши сільському людові, добував те містечко. Але нічого йому не зміг учинити і, покрутившись трохи коло Веприка й нічого корисного собі не справивши, рушив із ганьбою до Гадячого і став непооддаль. Сюди відразу ж прибули до нього, Виговського, прислані від Яна-Казимира посли й комісари — Беневський, за козацьким літописцем, чи Пнемевський, генерал, який був і раніше, при смерті Хмельницького і при постановленні гетьманом Виговського у Чигрині, що було вже викладено під 1657 роком. Той посол був управний і кучерявии у мові і з останніх чисел серпня до шостого вересня постановляв із Виговським та Запорозьким військом, що було на боці Виговського у Гадячому, комісію й пакти миру, які мали в собі таке, як свідчить Твардовський на 263 листі .
Гадяцькі пакти,
складені Виговським із польськими комісарами 6 вересня 1658 р., виписані з Твардовського: (…)»
«Гадяцький трактат, головним архітектором якого вважають Юрія Немирича, спирався на спробу перетворити Річ Посполиту у федерацію трьох держав – Польського королівства, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського, тобто козацької території у межах, що на той час склалися. Всі три частини федерації мали об’єднуватися особою спільно вибраного короля, спільним виборним сеймом і зобов’язанням погоджених військових дій проти зовнішнього ворога. Органом законодавчої влади на території Великого Князівства Руського оголошувалися Національні Збори, тобто виборний парламент, а виконавча влада мусила належати довічно обраному й затвердженому королем гетьманові. Князівству належала власна скарбниця, свій вищий судовий трибунал та підпорядкована гетьманові армія у складі 30-тисячного Війська Запорозького й 10-тисячного найманого війська. Православна церква урівнювалася у правах з Римо-католицькою тим, що в спільному сенаті Речі Посполитої постійні місця сенаторів отримували православний митрополит і п’ятеро владик, а унія на території Князівства мусила бути скасована. Окремим пунктом Гадяцької угоди оговорювалося існування двох університетів: Києво-Могилянської академії, урівняної у правах з Краківською, та новоствореної вищої школи зі статусом університету; по всій території держави дозволялося без обмежень засновувати колегії та гімназії з правом викладання по-латині. Врешті, проголошувалася повна свобода друку (у тому числі в питаннях, дотичних релігії), аби лиш друкована продукція не містила випадів проти особи короля.». (Н.Яковенко, там же)
Князівство Руське
поміж станами Корони Польської та Великого князівства Литовського, з одного, і поміж вельможним гетьманом та військом Запорозьким, з другого боку, через повноважних комісарів з сейму від найяснішого короля польського та Великого князівства Литовського Яна Казимира з вельможним Іваном Виговським, гетьманом, та всім Запорозьким військом в обозі під Гадячим, закінчена 16 вересня року 1658 ()
«В ім’я Господнє, амінь! На вічну пам’ять тепер і в потомні літа назавжди!
Комісія між станами Корони Польської та Великого князівства Литовського, з одного, а між вельможним гетьманом та Запорозьким військом, з другого боку, через уповноважених Станіслава Казимира Беневського, волинського, і Казимира Людовика Євлашевського, смоленського каштелянів, із сейму від найяснішого Яна Казимира, Божою милістю короля польського та великого князя литовського, руського, прусського, мазовецького, жмудського, інфлянського, смоленського, чернігівського, а шведського, готського та венденського наслідного короля і всіх станів коронних і Великого князівства Литовського визначених комісарів із вельможним Іваном Виговським, гетьманом, і всім військом Запорозьким, в обозі під Гадячим, дня 16 вересня, року 1658, завершена, яка, дай Боже, щасливо і вічно хай буде утримана!
(…)
Над те, аби загальна любов поширювалась у містах коронних та Великого князівства Литовського, де тільки є церкви обряду грецького, рівно міщани римської і грецької віри мають уживати спільних вольностей та свобод, і нікому віра грецька не має бути перепоною до магістрату.
Академію в Києві дозволяє його королівська величність воскресити, яка має бути в таких перевагах та вольностях, як академія Краківська, з тим, однак, додатком, щоб у тій академії жодних сект аріанської, кальвінської, лютерської професорів та вчителів і студентів не буде; над те, щоб між студентами і школярами не було жодного випадку для свари, всі інші школи, які було перед цим у Києві, його королівська величність повелить перенести в інші місця.
Другу також академію дозволяє його королівська величність, государ наш милостивий, і стани коронні та Великого князівства Литовського влаштувати там, де їй визначать придатне місце, і ця академія вживатиме таких же прав та вольностей, як і Київська, але з таким же, як у Києві, має бути поставлена придатком, щоб у ній секти аріанської, кальвінської, лютерської професорів, учителів та студентів не було, а де та академія постане, там жодні школи на вічні часи не будуть фундовані.
Гімназії, тобто учительні доми, колегії, школи та друкарні, скільки їх потрібно буде, вільно стане встановлювати без перепон та вільно науки відправляти і книги друкувати всілякі і з суперечками про віру, тільки без наруги і без урази королівському маєстатові.
А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом, відторгненим од Річі Посполитої, повертається по любові до його королівської величності, государя свого милостивого, та власної вітчизни, відступаючи від усіляких сторонніх протекцій, через те його королівська величність, государ наш милостивий, і всі стани коронні та Великого князівства Литовського, все, що Господь Бог наобидвабіч попустив, з огляду на загальні гріхи перед його святим маєстатом, покривають вічною амністією, тобто вічним забуттям із утвердженням усякого чину людей, від найменшого до найбільшого, нікого не виключаючи; як і з-поміж Запорозького війська, так і зі стану шляхетського, урядників і рядових людей, тим усім цілком, котрі в будь-який спосіб при вельможному гетьманові, померлому й теперішньому, лишаються, не будуть шукати жодної відомсти ні маєстат государський, ані сенат, ані вся Річ Посполита, нарешті, і ніхто із приватних супроти них і кожного зосібна, від найбільших до найменших, але всілякі незадоволення і те все, що тільки в час війни діялося багато з обох боків, доброю волею собі відпустивши серцем християнським під свідченням страшного Бога, ніякого один до одного, ані явного, ані таємного не мають замислювати відомщення та підступів, не зваблюватися жодними дозволами, коли б захотіли чинити секретні умисли, звільняючи від присяги.
(…)
Діялося, як вище згадано, в таборі під Гадячим, дня і року вищенайменованих.
Станіслав Казимир Беневський, каштелян волинський, богуславський староста його королівської величності і Річі Посполитої;
Людовик Казимир Євлашевський, каштелян смоленський, комісар його королівської величності і Річі Посполитої .
Іван Виговський, гетьман військ. Запорозьких, рукою власною і іменем усього війська»
