tin_tina | Ще трохи про Немирича

Перш, ніж я спроможуся зайнятися подальшими карколомними політичними еволюціями головного героя – декілька уточнень і доповнень до попереднього.

   Достовірно невідомо, чи першим аріанином серед Немиричів був дід Юрія Андрій, чи, ймовірніше, батько, Стефан Андрійович. Щодо Андрія Немирича (виховувався у православ’ї, помер бл. 1610), то тут маємо такі відомості: одружився з Марією Хрептович-Богумською, аріанкою з Литви. Її найближча родина сповідувала кальвінізм, отож схоже, що вона стала аріанкою в дорослому віці. Її вплив був вирішальним: діти були виховані у симпатії до польських братів, вона стала фундаторкою аріанської церкви у Черняхові.
   У 1603 р. син Марії й Андрія, Стефан Немирич разом з іншою аріанською молоддю здійснив освітню подорож до Західної Європи. Якийсь час вчився в Альтдорфській академії в Баварії, пізніше в Базельському університеті. Повернувшись до Польщі, офіційно перейшов у аріанство. Його сестра Олександра (п. 1639) вийшла за Романа Гойського, пізнішого київського воєводу, і під її впливом він теж змінив віровизнання. Сам Стефан одружився з ревною аріанкою, шляхтянкою з Підгір’я, Марією Войнаровською (п.1632). Стефан і Марія уфундували аріанський храм в Черняхові, де першим відомим пастором (у 1610-49) був відомий полеміст Петро Стоїнський. Пізніше вони відкрили аріанські осередки в інших своїх маєтках, Норинську і Шершнях. Стефан був учасником аріанських синодів.
     Стефан і Марія мали 3 дочок і 3 синів, всі – активні “польські брати”. Софія вийшла за римокатолика Стефана Тищкевича. Вона судилася з братами через маєтки тітки, Олександри Гойської. Гелена вперше вийшла за аріанина Миколая Любенецького (п. 1662), разом з яким перейшла в католицизм у 1660, коли аріани були вигнані з країни. Після смерті Любенецького вдруге вийшла за Павла Ришковського, воєводу мстиславського. Катерина (померла бл. 1646) вийшла за ревного аріанина Криштофа Сенюту (1589-1640). Після його смерті вдруге вийшла за кальвініста Андрія Лещинського, який терпимо ставився до її релігійних переконань. Вона була великою покровителькою аріан у своїх маєтках. Юрій Немирич був старшим сином. Молодші брати Владислав (1619-1653) і Стефан (п. бл. 1684 р.) теж були визначними аріанами.
       Ну, це такі сухі біографічні дані. Оживити їх можна такими деталями: начебто утопійно-комуністичні погляди, приписувані «польським братам», аж ніяк не завадили Немиричам назбирати чималий маєток. Юрій Немирич ще побільшив батьківську спадщину: «Завдяки придбанням та займанням його володіння включали 14 міст і 50 сіл з 7600 підданими». (Інколи в мене виникає цинічне припущення, що втілювати високі ідеали віротерпимості, просвітництва, рівноправ’я і чого там ще, званого словом «культура», вдавалося саме за рахунок праці тих 7600 підданих). Не краще було з декларованою і підкреслюваною миролюбністю, причому навіть у лоні власної сім’ї. «У 1640, після смерті тітки Олександри Гойської, Юрій і його брати наїхали і розграбували Гощу. В наступні роки він нападав на маєтки своїх двоюрідних братів, в 1650 – наїхав на рідного брата».
     З цим братом - Владиславом, правду кажучи, і справді було важко витримати, то була справжня чорна вівця у родині.
     «Владислав навчався у Раківській академії, а пізніше продовжив студії у Лейдені (1639) і Орлеані (1640). Повернувшись, осів у своїх маєтках і намагався запровадити аріанство тут. Андрій Вишоватий недовгий час був його душпастирем. Після того, як Вишоватий звинуватив свого патрона у нехристиянській поведінці, той його прогнав. Владислав був скандалістом і схильним до сварок. Він перебував у стані перманентної війни зі своїми кузенами, а пізніше розсварився через спадок з сестрою Софією і братом Юрієм. Ці вичини не обмежилися родиною. В 1650 році він наїхав на православний монастир. Кількома роками раніше був звинувачений у спробах навернути своїх підданих у аріанство.
     Найбільший розголос Владиславові принесли обставини, супроводжуючі його смерть. Незадовго до неї він під впливом єзуїтів перейшов у римокатолицтво. Сумніваючись у власному спасінні, він домагався письмових гарантій від свого сповідника і їх отримав. Помер 11 квітня. Кількома днями пізніше, перш ніж його тіло спочило у люблінському костьолі, у його руці було знайдено листок списаний покійним, який мав би підтверджувати правду вчителів-єзуїтів. Він був датований “16 квітня, долина покаяння”. Цю історію розповідали всі польські контрреформатори. Протестанти висміювали її, вказуючи, що католики потребували 5 днів для досягнення загробного життя».
    (Наскільки простіше було в моєму любому 16-у столітті, коли люди просто гризлися за маєтки, називали одне одного бенькартами чи собачими синами і хапалися за шаблю при лада нагоді, натомість обходилися без чудес такого штибу!)
     Найсимпатичнішим з братів-Немиричів був, як на мій смак, Стефан, про якого колись доведеться написати окремо хоч кілька слів.
      Повертаючись до Юрія – в його молоді роки перед ним відкривався ще один життєвий шлях, який при нагоді міг завести його на другий кінець світа – аж у Бразилію.
      «Навчаючись в Нідерландах, Юрій він зустрічався з Криштофом Арцішевським, молодим польським працівником у Данському відділі Вест-Індської компанії. Арцішевський ріс як аріанин, але приєднався до реформістської нідерландської церкви, зберігаючи за собою право на особливу думку щодо Св.Трійці. Він безуспішно намагався переконати Немирича та інших поляків заснувати аріанську колонію в Бразилії».
      Ну що ж, не поїхав Немирич до Південної Америки. Натомість, коли ми з ним розлучалися, займався політикою і домагався (безуспішно) обрання королем кандидата-протестанта, «кальвініста Сигізмунда з Трансільванії, оскільки сподівалися при ньому на більшу релігійну толерантність».
      В 1649 році повернувся до України і навіть приймав якусь там участь у війні з козаками, правда, швидше помірну. Тут-то, схоже, у його світогляді сталися перші рішучі зміни. По-перше, він переконався, що невчені простаки, незнайомі з писаннями давніх філософів та мудреців, прекрасно дають собі раду на полі битви, розбиваючи війська, очолювані абсольвентами найвідоміших європейських університетів. По-друге, зблизився з лідером «партії миру», дуже добре відомим Адамом Киселем. По-третє … не знаю, при яких обставинах, але, схоже, потрапив під магічний вплив людини, в якій відчув споріднену натуру, тільки що куди значнішого формату. Вчорашнього переслідуваного вигнанця, нинішнього непереможного бунтівника, Богдана Хмельницького.