tin_tina | Ще одна гординська байка (Reply)

Капели і різьбярі

Недаремно, мабуть, стільки шляхтичів пішло в мистецтво. Неодмінною ознакою «шляхетського» села вважалися не лише церква та школа (пізніше Просвіта з читальнею), а й наявність власної, сказати б, художньої школи. Неодмінно капела чи капелія (герой повені, рибалка Базьо, грав у шляхетській капелі на басі, Асафат — на решеті), власний маляр, а часом і скульптор. Оскільки мистецтво ще не остаточно асимілювалося від церкви, то переважно брало собі теми з релігії. Але не завжди так дуже побожні.

Далі йде уривок з «Олюньки», який я дуже люблю. Трапилося все під час тої незабутньої повені.

При дорозі, що вела з міста до Пишнівець, стояла у полі мурована каплиця, а в ній на підмурованім престолі лежав вироблений з дерева чорт, котрого бив святий Михайло. Чорт мав стать чоловічу, довгий, задертий угору хвіст, роги на голові і довгі кігті на руках і ногах. Він лежав плечима догори, лише голову повернув до святого Михайла та вишкірив до нього довгі зуби. На зображення цього ворога світу фантазія сільського артиста-різьбаря віддала всі свої сили, щоб його представити якнайбільш по-чортячому.
Чорт був справді страшний. Цілий помальований чорною фарбою, очі червоні, з білими білками, паща червона, а зуби білі, щербаті. В тій відкритій пащі, в тих вишкірених зубах, у тих страшних очах виявлялася така злість і завзятість, що не можна було спокійно на чорта глянути... Ще більшої грози додавали йому ті кігті, що запустились в мармурове підвищення, на котрім він лежав. Здавалося, що чортяка ось-ось вирветься з-під святого свого мучителя і кинеться в світ робити людям капості.
Святий Михайло, одягнений у панцир від колін до шиї й озброєний коротким римським мечем та списом, стояв одною ногою на спині чорта, а другою на підмурку і свій довгий спис застромив у розкриту чортячу пащу. На лиці святого вимальовувався небесний ангельський супокій і певність перемоги над нечистою силою.
Ті дві фігури яскраво випромінювались від задньої стіни каплиці, що внизу відтворила пекло, а вгорі — лагідні білі хмарки на синьому небі. Цілість, та ще з такою декорацією, уявлялася добре.
Люди, що їздили туди до міста, знімали перед каплицею шапки і хрестилися, та хоч лютилися на те, що й перед чортом мусять шапку знімати, мали великий острах перед тою каплицею, і ніхто ні за яку ціну не наблизився б вночі до неї.
Але повінь не була така боязлива й зайшла до каплиці. Святий Михайло, як фігура стояча, був прикріплений до задньої стіни залізним прутом і тому остався. Та чортові при допомозі води удалося вислизнути з-під ніг святого воїна і попливти світами.
Михась Ясів добрався й собі до хати і став робити порядки. Вигорнув болото з хати, застелив долівку соломою і став поратися коло печі. Засунув коцюбу досередини і наткнувся на щось тверде. Спочатку гадав, що жінка забула в печі горщик зі стравою, але то було щось не те. Він зачепив коцюбою та й став тягти... і витягнув на припічок чорта. Чорт вилазив з печі пащею наперед. Здавалося, що роззявив її просто на Михася, начеб хотів з'їсти. Михась настрашився, кинув коцюбу і вибіг як несамовитий надвір та став брести в болоті по обійстю, не в силі з переляку промовити слова.
Побачив його сусід.
— А що таке, панє Міхасє, танцюєте по болоті? Михась тепер отямився.
— Ой, сусіде, я ледве живий... Ходіть сюди й подивіться... я сам боюся до хати ввійти.
Зацікавлений сусід переліз через перелаз і зайшов до сіней Михася.
— Йдіть ви, бо я, бігме, боюся! — каже Михась.
Сусід не знав, що про те думати. Гадав, чи не гадина запливла до хати Михася. Для безпечності взяв у руку залізний рискаль, що стояв коло дверей у сінях.
Михась відчинив обережно хату. Сусід подивився уважно, переступив поріг, а далі підступив до печі, схопив чорта за руку й витягнув посеред хати.
— Ха-ха-ха! Та то, бігме, з-під святого Михайла з каплиці... Ха-ха! А то неборака з-під одного Михайла визволився, а другому до печі вліз... ха-ха-ха! І говорять, що чорт має бути дуже розумний... ха-ха-ха!
Сусід лишив Михася з чортом у хаті, а сам побіг розповідати сусідам новину, що Михасеві чорт до печі заліз.
Назбігалося багато людей. Оглядали диво на всі боки, бо поки чорт був у каплиці на своїм місці, ніхто не наважувався приглянутися до нього ближче. Але тепер лежав він немічний і вимазаний болотом. Шляхта перевертала чорта на всі боки, поки хтось не відломив йому хвіст.
— Що я з ним зроблю? — радився Михась людей.— Якась біда напосілася на мене!
— Занесіть його до двора до пана, бо то його каплиця, а він вас за труд певно винагородить.
— А де ж би я його ніс? Господи! — відпекувався Михась. — З мене би люди сміялися... Та то біда така велика, як телиця...
— То візьміть на фіру й завезіть, — радив інший. Другої днини Михась запріг коні, положив чорта на віз, прикрив соломою й повіз до двора.
Пан сміявся, аж за боки брався, угостив шляхтича в канцелярії й дав йому за те фіру сіна й ринського.