![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Від москвофілів до українців
14/01/2015 04:28 pmТак вийшло і з Ольгою Дучимінською
Я вийшла з кацапсько-польського дому, від яких тоді роїлося в нас. Польська мова переважала. Та я усе мала сентимент до усього народного, цебто українського. Але це все в мене було неясне, підсвідоме. Шевченка я читала (щоби ніхто в хаті не бачив) не раз при місяці і ховала під сінник. Зукраїнізував мене один студент філософії, ще як я була в семінарі, бо до цього часу я все-таки була ще неофіткою. Треба було багато чого визбутися, ще більше придбати.
Але я вийшла з ідейного кацапського дому. Слова «народ» і «служба» йому були заповітом в нашій хаті. Хоч, щоправда, я ніколи не могла зрозуміти, як можна було йти в народ з московською мовою. Пам’ятаю часті ревізії в нашій хаті за книжками і якісь процеси мойого батька, які нічим поважним не кінчалися, крім переслідувань влади.
Своєю кількалітньою рукою я підписувала протест проти впровадження фонетики. І була дуже горда, що підписалася проти «нищення» рідної мови.
Я вчилася російської мови і була вихована на російській літературі, але вона для мене ніколи не була «своя». Перший український дім, з яким я стрінулася, це був дім молодого священика-патріота. В нього була гарна бібліотека. Мене цікавили книжки, писані мовою, якою говорив нарід. Я їх там заздріла! Але я ще була мала і коли раз попросила панотця позичити мені книжку, він відповів, що для дітей не має книжок. Та я ухитрилася брати книжки сама. Я часто забігала до них, з етажерки забирала по одній книжці і читала. Відтак знов приносила та непомітно клала, а брала другу. В цей спосіб я дуже багато прочитала. Чи усе розуміла — це інша справа.
Відтак до нашого села приїхала Франкова з дітьми. Вони замешкали в порожньому домі і мене, «старшу» (може, одинадцяти-дванадцятилітню), запросили ночувати з ними. У нас вона харчувалася. На неділю приїздив до жінки сам Франко (одного разу приїхав Франко з др. Щуратом). Ніхто там зі мною не заходив в диспути. Та я нишком прислуховувалася до бесід, особливо в нас за обідом. І все-таки це знайомство мало на мене колосальний вплив.
Особливо любила я слухати, як Франкова з моїм батьком диспутували. Все чогось перечилися, розходилися в повній приязні на те тільки, щоби за пару годин знов зійтися і не погоджуватися. Я ходила з Франковою по селу нишпорити по стрихах за паперами та записувати різні слова, пісні. Страх як цікаве було он таке (на мою думку) байдикування. По вакаціях я післала Франкові збірку народних пісень. Взамін дістала від нього «Лиса Микиту» з дедикацією[1], чому я дуже раділа. Очевидно, я тоді не мала поняття, хто був Франко! От собі неелегантний пан зі Львова, який писав гарні вірші і любив ловити рибу. Загальна опінія[2] не дуже-то його щадила… Все-таки я вже трохи розуміла, що це не буденна людина.
Пізніше я знов підпала впливам польсько-кацапських кругів, та українство все-таки мене цікавило.
Коли я була в семінарі, почала писати вірші українською мовою. Принагодився мені один студент-філософ, який мною зацікавився, і ми заприязнилися. Він з місця взявся мене українізувати. Піддавав мені книжки, вчив мене літератури, а я була здібна учениця. Колосальний вплив мало на мене читання творів Жеромського під рукою «мого» філософа. Він помагав мені розуміти всю містику Жеромського і примінювати до рідних обставин.
Він перший познайомив мене з Ібсеном. Він мав усі твори Ібсена, і ми спільно читали їх та обговорювали. Були це малі книжечки у польському перекладі, та ми не вспіли всіх прочитати. Дивними дорогами ці книжечки по його смерті перейшли в мої руки (маю їх до сьогодні). Від нього я почула про Ніцше, з ідеями якого, а почасти і творами, я познакомилася теж завдяки «свойому» філософові. Очевидно, найближча тема для нас була наша рідна, українська.
Коли я почала вчителювати, я вже була здекларованою українкою, хоч ще багато мені хибувало.
