Наталена Королева

[tin_tina]

Для тих, хто цікавиться Наталеною Королевою - до сайту жіночої прози додана стаття Олександри Копач.

Як на мене, найпримітнішою її рисою є те, що, окрім вже знайомої нам шаленої аристократки з небосяжним походженням і численними мегапроектами, учасницею яких вона себе називала, бачимо врешті й історичну Наталену. Немолоду жінку, яка майже самотньо доживає віку у затишному будиночку в тихенькому містечку серед лагідної центральноєвропейської природи.

Все-таки не зовсім одиноко: в товаристві прибраної родини і вірного кота.

У домику залишилась Наталена Королева зовсім сама, бо жадних кревняків не має. Та хто любить людей — від них не відходить. Тож письменниця взяла до хати хлопчика — сироту, якого ще Василь Королів дуже любив, — помогла йому вчитись і стати інженером. Войтєх — бо так саме він називається — одружився з Марженкою і дальше живе вже тепер з двома дітьми — Юрком та Ленкою (Наталенкою) у домі Наталени Королевої.

Всі вони називають нашу письменницю «бабусею». Отож «прибрана родина» допомагає у садку, чи біля хати, як треба щонебудь направити. Але остаточно кожний має своє власне життя. І письменниця здебільша живе сама, серед книжок своїх, письменницької праці, доглядання квітів… у товаристві свого улюбленого сірого котика «Пінокія»… Самотність — вірний друг письменниці. Мабуть сповнилось бажання з давніх, молодечих років, коли у віці 19 років зложила пісню, а в ній слова:


«Як ти у траві — хочу бути забутою
Щастя, якого бажаю — це жити самотою.»