tin_tina | Князівна (Reply)

…В 1655 році помер шурин Роксанди, литовський гетьман Януш Радзивілл, ще через два роки – не стало її тестя. Подальші події з української історії добре відомі, але поки що мені не хотілося б братися за період Руїни. Займемося тим, що трапилося в Молдові – з цим краєм ми розлучилися тоді, коли козацькі загони залишили Сучавську фортецю. Отож
Надалі – Молдова

Вдруге прийшовши до влади, Георгій Стефан влаштував широкомасштабний терор, ув’язнюючи і страчуючи родичів та сторонників свого попередника. Двоє небожів Лупула, Олександр і Єнакій, після жорстоких тортур загинули на ешафоті, ще одного племінника, Георгія, вивезли до Трансільванії і там убили. Не краще велося й полоненій княгині Лупуловій з сином Штефаном – потримавши їх якийсь час у в’язниці, узурпатор, розважаючись, наказав посадити обох у човен і пустити по Бистриці, погрожуючи втопити. Однак потім якось вгамувався і повернув їх назад до тюрми.
Василь Лупул, дізнавшись про страждання близьких, у відчаї кидався де тільки міг, благаючи про допомогу. Однак – ніхто вже не хотів воювати за Молдову, Лупула вигнали з України, пізніше – з Криму. Він вирушив до Стамбулу, але вороги встигли його випередити – колишнього господаря замкнули в Едикуле.
Певні зміни на краще в долі Лупула і його рідних трапилися у 1658 році і спричинив їх перший з династії візирів Кепрюлю. Він відсторонив від влади жорстокого навіженця Георгія Стефана і посадив на молдавський престол свого давнього, ще з дитячих років, приятеля Георгія Гіку.
В румунській історіографії навіть існує з цього приводу притча – як то два убогі юнаки, родом з Македонії, один - турок, інший – албанець, вирушили до столиці шукати там щастя. Добралися вони в Стамбул з великими пригодами, не раз відбиваючись від розбійників і рятуючи життя один одному. Тоді ж вони начебто склали клятву: той з них, кому поталанить, допоможе другові. Кар’єра обох повелася, Кепрюлю добився поважного становища в імперській адміністрації, Гіка ж став ворником Нижньої Молдови. Але, виявляється, Кепрюлю не забув приятеля і тоді, коли його самого прикликали рятувати імперію, доведену попередніми правителями – шаленцями до крайнього становища.
Одним з перших кроків нового господаря було звільнення ще вцілілих сторонників Лупула, насамперед його дружини і сина. Обоє вони приїхали до Стамбула і там нарешті зустрілися з главою сім’ї, - Василя Лупула теж випустили з Едікуле і тримали під чимось на зразок домашнього арешту.
Як і треба було передбачати, Георгій Гіка теж на молдавському престолі не засидівся і в 1659 році у Лупула з’явився шанс повернути собі становище господаря. Однак, роздумавши, він вирішив не випробовувати долі ще раз: відступив Молдову синові Штефанові, а сам зостався в турецькій столиці як капукехає (одночасно і представник господаря, і заложник).
На 17-літнього зведеного брата Роксанди звалилася тяжка ноша. Всі сусіди не минули нагоди ще раз пошарпати бідну країну – і Константін Щербан, новий князь Мунтенії, наступник Матея Басараба, і татарський хан, і паша з Сілістри. На додачу, населення косила епідемія чуми, а через жорстокий голод люди були змушені їсти навіть коріння рогози. Тому безвинного Штефана навіть прозвали “господарем Рогозом”.
В 1661 році Василь Лупул помер, вдова і син перевезли його тіло до Ясс і поховали в храмі Трьох ієрархів. Тоді ж вони згадали про напівзабуту родичку –Роксанду - і запропонували їй повернутися на батьківщину. Стефан навіть відправив збройний загін, який мав би супроводжувати зведену сестру. Однак чи то Роксанду не відпустили з Рашкова, чи то вона, як наполягають молдавські джерела, сама відмовилася залишити землю, де був похований її чоловік і сини.
Всього через рік, в 1662-у, Роксанда втратила і зведеного брата: його вклала в домовину чума. Поховали Стефана поруч з батьком, всі оплакували передчасно згаслого правителя за його добре і благородне серце.
“А княгиня Катерина, напевне, подалася на свою батьківщину, до Грузії, або кудись інде, бо більше про неї нічого не відомо, зовсім загубився її слід”.