Почати хотілося б так, як годиться в казці: жив собі король у своєму королівстві. Королівство було великим і могутнім, а король – надзвичайно багатим: на золоті їв, на золоті спав, у злототкані шати одягався, а мешкав у кришталевому палаці. Однак найбільшими його скарбами були красуня-дружина і дві прекрасні доньки: дружина була гарна, як зірка, старша донька – як місяць вповні, але всіх перевершувала вродою молодша донька, прекрасніша, ніж сонце.
І тут зупинимося і перейдемо з казки до дійсності.
Королівство, вірніше – князівство, не було ні великим, ні сильним (зате його оточували войовничі сусіди, які не раз влаштовували битви між собою, не дуже розрізняючи, де там своя територія, де ворожа, а де й того князівства, що про нього розповідає наш переказ). Навіть і особливо незалежним не було, а належало до тих держав, які, за висловом одного мудрого серба, “подвійний васалітет видавали за незалежність”. Та ще й не завжди цей фокус вдавався, тому королівський, чи, щоб бути точнішим, господарський престол продавався і купувався, саме таким робом здобув його батько нашої героїні, Василь (Васіле) Лупул (Лупу). В самій цій обставині нічого б дивного не було, дивнішим виглядало те, що Лупул втримався на господарському престолі рекордно довгий термін – майже 20 років. Це, мабуть, виявилося найбільшою його заслугою, а наступною стало підняття ролі румунської мови – нею, поряд з латинською, слов’янською та грецькою велося шкільне навчання. Ще цей господар любив будувати церкви, відкривав школи та друкарні, приймав гостей, особливо ж чужоземних мандрівників (маючи в цьому певний власний інтерес, звичайно).
З походження він начебто був албанцем, хоч і зв’язаним родинними узами з багатьма вельможами Молдавського князівства, до того, як стати господарем, жив у Стамбулі, звик там до неабиякої розкоші і саме такий, розкішний стиль життя запровадив і при молдовському дворі. Засоби для цього почасти бралися з торгівлі із сусідами, але ще більше – як воно було завжди і всюди – з податків, витиснених з мешканців небагатої країни.
А от все, що оповідала казка про королівських доньок – правда. В різних варіантах цієї історії не раз згадуються портрети князівен: старшої Марії й молодшої Роксанди. Однак чи то ці портрети десь загубилися серед бур і пожеж бурхливого їхнього століття, чи то я просто розшукати їх не зуміла – доведеться нам задовольнитися захопленими описами сучасників, чи то літописців, чи то чужоземних мандрівників. Вони розповіли, що, хоча господар, як люблячий батько, не жалів коштовностей для дочок, особливо ж для молодшої, своєї улюблениці, та найбільшою її прикрасою було пишне й довге волосся золотої барви. Можливо, колір волосся – такий рідкісний у її південній країні, - Роксанда успадкувала від матері – батько-албанець мав би бути темноволосим. На жаль, про матір Марії і Роксанди, першу дружину господаря Василя, нічого особливого не відомо, значно більше розповіли літописці про його другий шлюб з Катериною Черкаською (Черкаська тут, мабуть, означає уродженку Північного Кавказу). Справа в тому, що по дорозі до Молдови Катерина, ще будучи нареченою, втрапила в татарський полон, майбутньому чоловіку довелося заплатити за неї викуп. Попри такий грізний початок, шлюб виявився щасливим: Катерина зблизилася з пасербицями, яким швидше годилася в сестри, ніж в матері, народила чоловікові сина і спадкоємця Штефеніце і, що не менш важливо, своєю вродою надала блиску господарському двору, відродивши славу Молдови як Клондайку красунь – жінок не тільки високородних та вродливих, а й розумних, енергійних, освічених. Завдяки мандрівникам і купцям, що їх так гостинно приймав господар, слава про молдавських красунь розійшлася по світу і, вже влаштовуючи долю старшої, Марії, Лупул міг вибирати з багатьох вельможних кандидатів у зяті. Говорили навіть про сватання з боку московського царя, але врешті батько видав Марію за великого литовського гетьмана, Януша Радзивілла.
В 1645 році відбулося надзвичайно бучне весілля, на якому, крім вельмож молдавського двору – всіх незліченних пиркалабів, чашників, ворників, логофетів, постельничих, клучерів та служерів, були присутні посли від господаря сусідньої Мунтенії, князя Трансільванії та константинопольського патріарха, з Києва прибув сам митрополит Петро Могила, щоб обвінчати молодят, а жениха супроводжували потомки найвизначніших польських та литовських шляхетських родин.
Шлюб старшої доньки – найкраща нагода для виходу в світ молодшої. Господар Лупул сподівався на те, що врода Роксанди справить сильне враження на гостей, однак успіх перевершив найсміливіші його сподівання. Кілька вельмож – особливо ж представників Потоцьких і Вишневецьких, для яких молдавські шлюби не були новинкою, негайно – від власного імені чи імені своїх підопічних-юнаків, попросили в господаря права добиватися руки й серця його молодшої дочки. Та Лупулові не хотілося так рано розлучатися із своєю улюбленицею, він послався на юний вік п’ятнадцятилітньої Роксанди і запропонував сватачам почекати рік чи два. З тим вони і від’їхали...
Молдавська князівна і її казкова врода стали темою незліченних розмов у палацах вельмож Речі Посполитої. (У не раз згадуваній трилогії М.Старицького, вірніше – в першому її романі “Перед бурею”, є навіть епізод про те, як одну таку розмову випадково чує скромний козацький сотник, для якого запрошення від королівського канцлера Єжи Оссолінського вже було неабиякою честю.) Не в одного вельможного юнака загорялися очі при розповідях про далеку красуню, не один нетерпляче чекав, коли ж мине той заповіданий рік, щоб можна було вирушати до палацу її батька.
Однак сталося так, що всім сватачам довелося чекати довше, ніж один рік, а молдавський господар змушений був розлучитися з дочкою куди швидше, аніж він на це розраховував. Зв’язок турецького васала з литовським гетьманом неабияк занепокоїв Стамбул – ану ж Лупул забажає піти слідами своїх попередників-Могил! Щоб впевнитися в лояльності молдавського господаря, йому наказали прислати до столиці Порти заложника, причому не якогось там небожа чи й узагалі людину посторонню, а когось з найближчої рідні. Оскільки старша донька вже була замужем і саме відбувала шлюбну подорож до Венеції, а сину ледве виповнилося три роки, в рахунок йшла тільки Роксанда. Про якийсь опір не могло бути й мови: надто багато знайшлося б охочих посісти господарський престол. Довелося Роксанді, серед загального плачу всього народу, вирушити у трудну подорож до далекого Стамбулу...
Profile
tin_tina
Links
Page Summary
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Style Credit
- Style: Wild Thing for Snakes & Boxes by
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
pari
Expand Cut Tags
No cut tags
no subject
Date: 2009-10-20 08:56 am (UTC)no subject
Date: 2009-10-20 09:36 am (UTC)no subject
Date: 2009-10-21 08:42 am (UTC)no subject
Date: 2009-10-21 08:44 am (UTC)no subject
Date: 2011-08-09 01:19 pm (UTC)Василь Лупул міг бути албанцем за походженням, але македонцем за національністю, таких албанізованих чи напівалбанізованих болгар та македонців чимало, і біляві серед них - не рідкість.
no subject
Date: 2011-08-09 01:21 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-09 01:37 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-09 01:53 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-09 03:42 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-09 03:47 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-09 01:40 pm (UTC)