Метелики над землею літающе

Моршинсько-стрийський анабазис

Для кращого пояснення моїх стрийських пригод треба знати дві обставини. Перша — вибралася я до цього славного міста саме в розпал дуже неприємного болю в шиї та потилиці. Друга, ще важливіша — маю я певний талант, не такий рідкісний, а все ж, якби існувала якась спортивна дисципліна, протилежна до орієнтування, я могла б претендувати на доволі високе місце у цій царині. Мої вичини у блуді (тільки прошу розуміти той блуд правильно!) перейшли в сімейні аннали, не стане місця всі їх списати. Скажімо, у перший день нашого першого приїзду до Моршина я вийшла з готелю до банкомату, котрий міститься акурат біля бювету, за 10 хвилин неквапливої ходи, а потім добру годину кружляла, описуючи кола і петлі, неспроможна знайти той самий готель. Коли побачила врешті його прикмету — барвисті прапори на флагштоках, — ледь не заплакала від радості.

Але цього разу я аж такого не сподівалася.
 

Мандрівка мандрівкою, але стрийські харчі були зустрінуті дуже теплим прийомом. Трохи отямившись і вилікувавши вередливу шию, я згадувала свої переміщення Стриєм не без задоволення. З більшим задоволенням згадую сьогодні хіба що моршинське озеро.

Про їжу

(далі все будуть теми суб’єктивні і делікатні, хто такого не любить, то й часу не гайте)

Про одну неприємну пригоду — а, властиво, про мову

На жаль, інколи буває так, що загалом приємний період часу починається не дуже добре. От і мені таке трапилося цього моршинського літа (Нічого страшного, треба просто пам’ятати, що то був не початок сумного кінця, а, як казала Аня Ширлі, кінець сумного початку).