Чаклунський світ

[tin_tina]

 

Чаклунський світ

Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними героями та й раптом хитнеться у бік простих щирих розповідей, де добро є добром, а його протилежність, відповідно, злом, і всі герої одержують згідно із заслугами (в житті такого не буває, але ж це література), то знову читатимуть Андре Нортон? А, може, і так читатимуть, адже твори цієї жінки з чоловічим псевдонімом, як-не-як, лягли у підвалини жанру?

Мабуть, різні читачі Андре Нортон, які люблять її книги, мають свої причини для цієї любові. Моя така: більшу частину книжкового часу герої проводять у різноманітних руїнах та вертепах, лазять по кручах, брьохаються у цілком диких водоймах (інших, здається, нема). Це саме про мене! Навряд чи я колись влізу в обладунок чи стану бодай наймізернішою учасницею будь-якої гри престолів. Зате чимало годин, особливо ж у першій половині життя, я провела, лазячи по вертепах і руїнах та брьохаючись у диких водоймах. Звичайно, мої вертепи та руїни були далеко не такими грізними, а все ж: ото не мала я приємнішого заняття, ніж злізти вниз крутосхилом, густо зарослим ожиною, реп’яхами, якоюсь плутаниною, попросту званою «диким огірком»  — і побрьохатися у кам’янистій річечці, що текла внизу. Або ж вилізти на напіврозвалену огорожу і походити по ній.

Тим часом, пропоную всім своїм сестрам і братам по способу мислення третю частину «Чаклунського світу». Вона тут. Це другий розділ повісті, де з’являється моя улюблена в цьому циклі героїня — Лойз Верленська. Здається, що я навіть зовні була колись дещо на неї схожа, така ж білобриса, тільки трохи вища.

Це той розділ, де «рупески», однак, крім рупесок, особливих архаїзмів немає. І взагалі стилізацій немає, я намагалася відтворити авторський текст настільки точно, наскільки зуміла.