![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Релігія
Якщо б так спитати, нащо римський імператор Костянтин зробив християнство державною релігію, то, поминуши версію Господнього чуда, відповідь буде зрозумілою: щоб забезпечити єдність імперії, нащо ж іще! Держава, складена з безлічі народів та країн від Британії до Євфрату й Африки, конче потребувала такого скріплювача.
Можливо, що такі плани і справді були. А як виявилося насправді?
Поминувши вже той аспект, що навряд чи тісне зближення влади духовної і влади світської йде на користь їм обом, відзначимо таку обставину. У дохристиянську епоху суперечки, а то й війни, які раз-у-раз стрясали імперією, мали своїми причинами владолюбство чи жадібність правителів або автономічні пориви численних провінцій. Але чого-чого, а лютих запеклих суперечок через місцевих богів, тим паче — того самого Бога, тим паче Його епітетів та способів ушанування — такого язичники не практикували. Тим часом, тільки-но християнство здобуло собі панівне становище в Римі, як одразу ж виявилося: це держава мусить шукати способи залагодження глибоких внутрішніх суперечок і розколів, а вони були притаманні християнству ледь не з самого його початку. Поминувши вже єресь (що грецькою мовою означало просто «думка») монтаністів, до якої схилявся один із отців Церкви, Тертуліан, згадаємо донатистів і особливо аріан. Суперечка між аріанами та їхніми противниками тривала впродовж усього IV-го сторіччя — і складно було вгадати, хто переможе. Єпископи та вірні розділилися, одні імператори підтримували одних, інші — інших. А всієї різниці тільки й було — одна літера в грецькому слові. Якщо ж перекласти це слово нашою мовою, то вийде таке: ким був Ісус Христос за своєю природою? Єдиносущним з Богом-Отцем чи подібносущним? Чи був Він Сином Божим (рожденним), чи Його творінням (сотворенним)?
Навіть ті з наших сучасників, хто про аріан і гадки не мають, а в церкві бувають раз на рік, усе-таки, сподіваюся, чули текст християнського «Вірую» і згадають слова. «…рожденного, не сотворенного, єдиносущного з Отцем…». Півтори тисячі років пройшло, а ми й досі згадуємо ту давню суперечку, промовляючи «нікейський символ віри» (себто ухвалений на Нікейському соборі).
З особливою затятістю суперечка велася на Сході імперії, — провінції з давньою культурою, які послуговувалися дуже придатною для вираження усіляких теологічно-філософських тонкощів грецькою мовою, добре розуміли сенс суперечки. На латинському Заході вплив аріанізму був слабшим (хоча й не те, щоб зовсім відсутнім), також і тому, що менше освічені місцеві християни не надто розуміли, про що йдеться.
Якщо представники різних течій усередині християнства в чомусь і згоджувалися, то це в ненависті до вже нібито добитого, але, як видається, ще живого поганства. Переможна релігія саме здобула можливість понищити всі сліди давніших вірувань, а було тих слідів чимало: храми, статуї, зрештою, усілякі організації та громадські свята, бодай формально пов’язані з пошануванням якихсь старих богів. Храми переважно перетворювали на церкви, статуї, якщо вдалося, потрощили… Наприкінці IV-го століття згасли Олімпійські ігри — символічне, але яке ж яскраве втілення духу античності, припинили свою діяльність академії, мусейони, часто й бібліотеки. Яке виразне і сумне свідоцтво того, що безповоротно мінялася епоха.
Повернувшись же до протистояння між аріанами та ортодоксами — наприкінці IV століття стало очевидним, що перемога хилиться таки до прибічників нікейського символу віри. Але через певний виверт історії трапилося так, що сусіди імперії, варвари, прийняли християнство саме в аріанському варіанті.
