tin_tina: (давня історія)
Обережно, тригери!
Або ж цитата з "Аеція...", як цей державний муж відучував свою дружину-аріанку від єресі.
 

— Ти знову була у церкві Агати?

Read more... )
 
Певне зауваження до цього: самому Аецієві, такому, як він зображений у романі, цілком байдуже до релігійних суперечок. Натомість він, як патрикій імперії, не може мати дружини-єретички.

Зауваження друге: звичайно, вся ця сцена - домисел автора, та, думаю, як не у п"ятому, то в двадцятому столітті таке цілком могло відбуватися, а Парницький, мешканець міжвоєнного Львова чув про багато мішаних подруж, де релігійні суперечки вирішувалися вище приведеним способом. (Нагадаю бодай цитату, що етнічний та конфесійних кордон у міжвоєнній Галичині проходив уздовж подружнього ложа). Однак заради історичної правди зазначмо, що жінки далеко не завжди бували переможеними. Як по правді, то радше навпаки.
tin_tina: (давня історія)
Фрагмент з "Коментарів до роману "Меч Арея"", які я саме клепаю -  стосується він життєпису не згаданої в романі, але насправді дуже важливої для історії дійової особи. Августи Галли Плацидії, сестри імператорів Аркадія та Гонорія, дружини імператора Констанція, матері імператора Валентиніана ІІІ.

Read more... )
Раннє дитинство Плацидії пройшло в Константинополі, її дбайливою опікункою, фактично, матір’ю, була нянька Ельпідія, що до кінця життя зберігала чималий вплив на вихованку. Пізніше вона жила навпереміну то в одній, то в іншій столиці, але рішуче воліла Рим, куди, врешті, й перебралася на довше. Причиною такого рішення могли стати взаємини з братом Аркадієм, який, можливо, переніс на сестру неприязнь до її матері. Може, напружена обстановка при царському дворі — в Константинополі саме йшло змагання між надзвичайно популярним єпископом Іоанном Златоустом та світською владою, змагання закінчилося засланням Іоанна, з цієї причини двір у Равенні розсварився з константинопольським. Але були інші причини, — був певний державний діяч, який радо бачив молоденьку царівну саме на заході імперії, в’яжучи з її особою дуже амбітні та далекосяжні плани. Це вже згадуваний Стилигон-Стиліхон. Хоч варвар з походження, досяг надзвичайно високого становища.
 
В літо 401 е
Прийшов на Рим візіготський конунг Аларіх, який уже володів частиною Всхідньої імперії – Іллірією. Але венед Стилигон, що був справдешнім правителем держави, дав відсіч Аларіхові.
 
Стиліхон, комес обох військ, двічі консул, двічі тесть імператора Гонорія, справді по батьківській лінії походив із вандалів, зате мати його була римлянкою, сам він був цілковито людиною імперії і жодного світу поза нею не бачив. Фактично, Стиліхон увійшов до імператорської родини: одружився з небогою Феодосія і двоюрідною сестрою Галли Плацидії, Сереною, старшу доньку Марію видав за імператора Гонорія, тільки-но цей шлюб став можливим з огляду на юний вік обох наречених. Коли Марія померла молоденькою і не зоставивши потомства, місце імператриці відразу ж дісталося її молодшій сестрі Термантії. Виглядало, що і цей зв’язок залишиться безпотомним, можливо, навіть не сконсумованим — судячи з багатьох вказівок, обоє членів цього недобраного подружжя не хотіли його. Але у Стиліхона був у запасі ще один план, який він збирався реалізувати, заручивши свого єдиного сина Євхерія, майже однолітка Галли Плацидії, з юною Августою. Тим-то він і запросив Галлу Плацидію до Риму. Але всім цим планам не судилося здійснитися, а сам Стиліхон трагічно загинув, ще й не сам.
 
Загибель Стиліхона та облога Риму Аларіхом
В літо 408 е
Місяця квітного в перший день переставивсь імператор константинопольський Аркадій. Умираючи, він заповів своєму давньому ворогові, цареві перському Єздегердові, бути захисником, і покровителем, і вихователем малолітнього Теодосія Другого, який по вітцевій смерті був посаджений на стіл.
У те таки літо в Римі скарано на горло Стилигона.
 
Схоже, що ці дві події не просто відбулися того самого року, а й були зв’язані причинно-наслідковими зв’язками. Спадкоємцем покійного Аркадія був малолітній син, очевидно, неспроможний самостійно правити імперією. Стиліхона майже автоматично запідозрили в тому, що він планує посадити на константинопольський престол свого сина, одруженого з донькою імператора Феодосія, а коли ще врахувати, що західний імператор потомства не мав взагалі, син сестри, якщо б такий народився, міг стати його природнім спадкоємцем, — імперія вперше у своїй історії мала би правителя варварського роду.
 
Ці підозри в кінцевому підсумку зіграли проти Стиліхона: спершу його звинуватили у державній зраді, потім винесли смертний вирок, який і виконали, виманивши засудженого з церкви, де він знайшов було притулок. Приблизно тоді ж і за таких самих обставин загинув наречений Плацидії, Євхерій. З родини залишилися тільки жінки, та й то ненадовго. Одразу ж після страти Стиліхона імператор розлучився з його донькою.
 
Невідомо, як сприйняла ці трагічні події вісімнадцятилітня тоді Плацидія, але на долю імперії вони мали дуже згубний вплив. Звісно, були й інші причини, які змусили готського короля і воєначальника Аларіха облягати, а там і здобути Рим, але «помста за підступне вбивство Стиліхона» теж входила до переліку принаймні формальних пояснень, які зухвалий гот зволив дати римлянам.
 
В літо 410 е
По кончині Стилигоновій Аларіх, конунг готський, укотре обложивши Рим, нарешті з допомогою рабів зумів здобути город і вщент пограбував його.
 
В ході тривалої і дуже виснажливої для городян (імператор заховався у безпечній Равенні) облоги загинула кузина Плацидії, Серена. Нещасну жінку звинуватили в тому, що прикликала варварів, щоб помститися за смерть чоловіка та сина, — і з вироку суду стратили. Взагалі в обложеному місці відбувалися дантейські сцени, схоже, що значна частина городян дійшла до стадії масового божевілля. Сама ситуація — Вічне Місто, впродовж усієї своєї багатосотлітньої історії недосяжне для ворогів, облягають а там і здобувають варвари, — впевнила сучасників, що все йде шкереберть і близько вже й кінець світу.
 
Достеменно знаємо, що Галла Плацидія перебувала тоді в Римі, — не встигла чи не захотіла виїхати до Равенни (не бракує пояснень, чому вона так вчинила). Пізніше Плацидію не раз звинувачували у причетності до смерті такої близької родички і приятельки, але наскільки слушними були такі звинувачення? Який вплив могла мати молоденька дівчина, всього лише зведена сестра імператора, без війська, заступників і коштів, на всю цю ситуацію? Радше могла сподіватися, що наступною звинуватять її саму — як месницю за нареченого і те високе становище, можливість якого вона втратила з його смертю.
Хай там як, Аларіх врешті здобув Рим (раби готського роду допомогли йому, відчинивши ворота). Пробув він у місті недовго, забрав з городян величезний викуп і ще заручників з числа провідних римських родин. До числа цих заручників потрапила Галла Плацидія.

 
 
tin_tina: (давня історія)
 Доки "Аецій..." вилежується, чекаючи перевичитування (але обкладинка вже є!), я потихеньку пишу давно обіцяні (самій собі) пояснення та примітки до гаряче мною любленого роману Ів. Білика "Меч Арея" - і от потроху й викладатиму.
Прецікавий текст, далебі! І з новими мудрими людьми можна познайомитися - маю на увазі перекладача "Старшої Едди".
А ось один з розділів цих приміток

Русана, Крека, Ерка, Херк’я, Хельга, Оспирина

Read more... )
tin_tina: (давня історія)
 У зв"язку з таким несподіваним пожвавлення Дріму - всуну-но і я розділ з "Аеція" Парницького, який ("Аецій") саме проходить стадію "відлежування" перед повторним перечитуванням.
А якби раптом хтось запрагнув прочитати повний текст, то голосіться в коментах, вишлю.

Це з четвертого розділу, мій перший рідер його уподобав. Щоб було зрозуміліше - всі поштиві люди знають, що Августин Блаженний помер, коли його єпископську столицю облягали варвари. А що то була за столиця і що за варвари?

tin_tina: (Default)

Власник Каризіаку низько схилив голову.
tin_tina: (давня історія)
6

Як скам’янілі від тривоги й розпачу жінки, дружини вояків-братів, що стали до смертного бою один проти одного, — так зі стиснутим серцем, не переводячи подиху стежили Галлія й Італія за грою, розпочатою відразу ж після січневих ід. Аецій — випереджений снігами та приморозками, наче мандаторами свого гніву та помсти, — з притаманною йому швидкістю перекинув війська з Бельгіки до Реції і вибирав найзручніший перехід через Альпи, тим часом, як Боніфацій лише виходив із Риму, Фламінієвою дорогою беручись до Равенни. Аецій вів близько тридцяти тисяч чоловік, в тому числі чотири тисячі кінноти, себто, — як обчислювали знавці в Місті, — майже всі, крім гарнізонів міст, відділи comitatenses[1] Галлії, що, за винятком двох легіонів, одностайно перейшли на бік свого магістра обох військ. Таким чином, Галлія була цілковито позбавлена військ і здана на ласку федератів. Але ці останні не рухались з місця, поглинуті спостереженням за битвою непереможного з Августою, а водночас такі заврочені його величчю, що ні на мить не переставали вірити — станеться так, як казав Аецій, обіцяючи за два тижні повернутися до Галлії з титулом патрикія та головою Боніфація, заткнутою на аланському ратищі, і найсуворіше розправитися з тими федератами, які, користаючи з його відсутності, порушать умови перемир’я. В Італії думки були поділені: знавці у Місті загалом твердили, що, коли Боніфацій зуміє перешкодити Аецієві в переправі через Альпи, то остаточна перемога, напевне, припаде Августі; але, коли Аецій вторгнеться до Італії, то поведе за собою гарнізони Аквілеї, Медіолану та ауксилії, що стояли над Падом: тоді сили обох сторін зрівняються і є річчю більше ніж сумнівною, чи патрикій зуміє протистояти непереможному, хіба що замкнеться в якомусь із укріплених міст, як у Гіппоні; найвідповіднішими для цього знавці вважали Медіолан, Патавію чи Арімінум[2].

Read more... ) [2] Патавія (Patavium) сучасна Падуя. Арімінум (Ariminum) — сучасне Ріміні.

[3] Від Сполето — місто в Італії.

[4] Три таверни — селище, первісно поштова станція на апііанській дорозі за 50 км від Риму.

[5] Мутіна — теперішня Модена. Бононія — теперішня Болонья.

[6] Теперішнє Ареццо.






tin_tina: (Default)
(Ото не думайте, що я лише "жіночу прозу" потраплю.
Баррітус!
Read more... )

[2] Короткі саксонські мечі.

[3] Місця битв римлян з карфагенянами та македонцями.

 




tin_tina: (Default)
Read more... )
Хоча, як вже зауважили, спацерович - теж звучить якось підозріло...
tin_tina: (Default)
Лісовик чи лєший?

Ті читачі, які слідкували за перипетіями перекладання відьмацької саги Сапковського українською мовою, пам’ятають, напевно, суперечку довкола Лєшого, вжитого перекладачем (Сергієм Легезою) в оповідання «Зерно істини».

Я ніколи в світі не критикую перекладача за свідомо зроблений вибір. Тим паче, величезний об’єм і темпи воістину титанічної праці, яку взяв на себе пан Сергій, викликають моє щире захоплення. Але я хотіла б усправедливити свій власний вибір, бо сама я колись написала там Лісовика (це давно було! Потім я вже Сапковського не перекладала, а якщо й, то не оприлюднювала). Не приховуватиму — взяла я цього лісовика не так з фольклору, як попросту з «Лісової пісні» Лесі Українки. Кумедно, що підкріпити свою позицію можу тим самим фрагментом з «Рукопису…», що й пан Сергій з Лєшим.

Read more... )


tin_tina: (Default)
Може, це народна етимологія, але не можу не поділитися

польською )
 

українською )

tin_tina: (Default)

Орест Левицький — обговорення

Врешті пропоную всім, хто цікавиться українською історією, текст дослідження Ореста Левицького з умовною назвою «Сім’я і побут українців у XVI ст.». Що це за текст? — пам’ятаєте, можливо, певний епізод з роману Р.Грейвза «Я, Клавдій»? Як там Клавдій, ще далеко не імператор, а лише калікуватий і хворобливий невдалий потомок знаменитого роду гає час за цілковито безсенсовним заняттям — пише історичні дослідження про карфагенців та етрусків. Принаймні перше з цих досліджень дочекалося читача (одного), близького Клавдієвого приятеля, який відгукнувся так: «Багато м’яса, замало приправ». Себто: багато фактичного матеріалу, надто мало риторичних прикрас. І взагалі читати важко, хоча, коли вже вчитаєш… Отак писали ще і в ХІХ ст., а дехто (скажімо, Антонович або ж Грушевський — іще важче.) Академічний стиль, щоб не сказати «слог»: довгі періоди, величезні абзаци, дуже численні цитати з документів (ну, ці останні якраз не заважають, ця давня книжна мова, як на мене, прекрасна).

Read more... )

На прощання попрошу пробачення за дві обставини. У представленому тексті безперечно є помилки розпізнавання. Шрифт поганенький, численні цитати, які комп’ютерним методом не розпізнаєш, — ну й мої погані очі… А друга обставина — наразі немає змоги завантажити текст одним файлом. Буде! але тоді, коли я зможу опрацювати інші приступні мені дослідження та «напівхудожні» твори Ореста Левицького. Ледь не в першу чергу йдеться про «Кримінальні хроніки XVIII ст.» (вони ж «По судах Гетьманщини»). Повірте, вісімнадцяте століття в цьому сенсі зовсім не поступалося шістнадцятому!


tin_tina: (Default)
 Врешті перевичитана і переформатована.
Отут
Може, я врешті навчилася робити стерпні fb2? Ще б epub-и навчитися.
Книжка, згідно з моєю класифікацією, літня (і дія переважно відбувається влітку, під час канікул, які Джейн проводить у тата на Острові. 
Але до Різдва теж пасує.
Радісна оптимістична книга - аж дивно, що писала її авторка під враженням розлучення свого власного сина і в період дуже для неї нелегкий...
Хто ще не читав, то дуже прошу!
tin_tina: (Default)

Незалапковані цитати

Чергова проблема перекладів (з моєї точки зору) — незалапковані цитати. Аж трудно усвідомити, наскільки літературні тексти повторюють інші тексти! Незалежно від характеру. От, здається, нащо ті цитати в «Птахах»? Ніяких викрутасів, все просто і кляровно, чистий екшн, та ба!

Аналогічно до попереднього, існує три способи вирішити проблему.

Перший – залишити все як є і нехай читач сам шукає. Якщо захоче. Проблема тут не в тому, чи захоче, а чи розпізнає. Тим паче, в моєму перекладі.

Другий — той сам, який найбільше подобається мені і який оголошений некошерним. Цитати і примітка. Звідки взято, оригінальний текст. Некошерність у тому, що читач (начебто) втрачає безпосередність сприйняття. Наче я пхаюся між ним і автором.

Третій — заміняти чимось зрозумілішим читачу, взятим з його культурного бекграунду. На що вже ковзкий цей останній шлях, а в нього теж є прихильники. Серед перекладачів леді Дафни, аякже. От, наприклад, така фраза:

He had a picture of scientists, naturalists, technicians, and all those chaps they called the back‑room boys, summoned to a council; they'd be working on the problem now.

Проблема в бекрум боях, у перекладі А. Ставискої відтворених як «мозговой трест». Тим часом, це цитата. Оскільки я все-таки зважилася на примітки, то відповідна примітка виглядає так:

Словосполучення «the backroom boys» (дослідники, науковці), походить від висловлення лорда Бівербрука, який згодом став міністром повітряного флоту Великої Британії. У своїй промові про “неоспіваних героїв війни” він сказав: «Кому треба віддавати честь та шану? Я вам скажу. Хлопцям у задній кімнаті (the backroom boys). Вони не перебувають у центрі загальної уваги, а просто роблять свою справу».

Чергова цитата, трохи видозмінена:

And the silly, senseless thud of the suicide birds, the death and glory boys, who flew into the bedroom, smashing their heads against the walls.

А, давайте, зробимо експеримент. Хто перший виявить цитату (вона дещо змінена, але розпізнається) і знайде джерело? У вже згаданому російському перекладі, який загалом хороший, цитата не виділена і не прокоментована. Перекладеною я б її не впізнала, тому, як на мене, читач може почуватися трохи обділеним.

Ну і на прощання похвалюся – «Птахи» вже готові! Охочі можуть почитати їх отут

Залишається ще одне оповідання — і на цьому я вважаю, що свій обов’язок стосовно леді Дафни виконала. Властиво, з її дуже розлогої творчості мені найбільше подобається кілька оповідань та ще «Ребека», яку готує до видання КСД. Честь йому і слава.

Bovril

08/01/2017 01:11 pm
tin_tina: (Default)

Bovril

Не те. щоб я мала вже надмірні теоретичні знання та практичні навики перекладацтва, а все ж зрозуміла одну проблему. Виникає вона тоді, коли перекладач мусить відтворювати реалії, відсутні в його власній культурі (і, відповідно, тій мові, на яку він перекладає). Що робити? Існує три способи.

Перший – залишити все як є, і хай читач розбирається.

Другий — залишити як є і додати примітку.

Третій — замінити якоюсь реалією, зрозумілою для читача. От, скажімо, в традиціях, де калина (як символ) нічого особливого не значить, замінити її мигдалем абощо.

Мені завжди здавався найлогічнішим і найчеснішим другий шлях (я люблю примітки!), але, виявляється, класики жанру вважають такий підхід некошерним. Або перший, або третій!

При перекладі «Птахів» подібна проблема виникала в мене двічі. Перший раз — ось в цьому реченні

They drank tea and cocoa and ate slices of bread and Bovril

Штука, звичайно, в цьому Боврілі. У російському перекладі (А.А.Стависская) з нього зробили просто "говяжу пасту". Але це, виявляється, дещо інше: традиційний англійський соус з м’яса, горіхів — і ще й дріжджів (Бог один знає, як вони це їдять). Отож мені як читачеві цей Бовріл був би дуже цікавим. Але, можливо, кого іншого він відволікав би? Особливого значення ця деталь не має, на відміну від хліба, якого «зосталося мало».

Попрошу о відгук.


tin_tina: (Default)

Ключі Монте Веріта

 

Read more... )

ну от, але це все наразі лише реклама — дуже мені цікаво, чи сподобається усім моїм знайомим українська «Монте Веріта», наскільки знаю, це перший її переклад нашою мовою.

tin_tina: (Default)
 

Дафна дю Мор’є — stillness

Якщо порівнювати між собою написане моєю попередньою Люсі Мод Монтгомері і теперішньою Дафною дю Мор’є, то вийде взаємодоповнення протилежностей, як стосовно фабули, так і мови.

Read more... )

Це, однак, не означає, що труднощів таки зовсім немає, я б охоче кілька запропонувала. (Але прошу бути поблажливими, пам’ятати, що я штурпак і шлапак, до фаховості мені як до Китаю пішки).

Отож: одну з характерних, можна сказати, «іманентних» рис характеру головної героїні Анни оповідач називає словом «stillness», — з уточненням, що іншого слова він підібрати не може. Цю stillness Анна вміє передати всьому довколишньому, зокрема, домові, де вона живе разом із Віктором. Stillness діє на інших мешканців цілюще, допомагаючи їм відпочити, відновлюючи сили. Але вона може згуститися, стати владною, а, як відчувається у підтексті, навіть грізною (коли оповідач вимовляє фатальні слова — він, начебто, не знає, чи шукає чогось).

Якщо перекладати дослівно, то нічого особливого у тій stillness немає — це просто відсутність подразника чи непорушність. Прошу, однак, мати на увазі, що Анна, носій stillness, не є ні малорухливою, ні незворушною, — якраз навпаки; і хоча вона переважно мовчазна, та при нагоді може бути дуже красномовною. Наразі я переклала її як притишеність, але не надто впевнена в цьому слові. Може, хтось знайде краще?

Цитати:

Read more... )
tin_tina: (теж я)
Чого насправді вчить література

(зізнаюся, що твердження «література повинна навчати» дратувало мене з юних літ. Чого насправді вчать «Ромео і Джульєтта» чи «Анна Кареніна» — трішки подумати, перш ніж вкоротити собі віку? А «Гамлет» — спершу добре обдумати річ, а тоді вже діяти не роздумуючи, хоч би трупи падали десятками? А «Іліада» — як мститися за справжні чи уявні кривди? І т.д. і т.п. Отож приводжу відповідну цитату з АС, яка стосується суперечки між жанрами наукової фантастики і її молодшої бідної сестрички-попелюшки, фентезі. Себто: що перша чогось та навчає, а друга — чиста розвага, втеча від дійсності і не вчить нічого)

Read more... )

Мої трішки давніші знайомі не завагаються, вгадуючи, яку саме науку вважаю найважливішою я сама і чому приклад Сапковського був замінений іншим, почерпнутим із нашої літератури. Це щоб «вказати місце нашої мови й літератури серед інших мов і літератур світу». І полегшити взаєморозуміння, аякже.


tin_tina: (Default)

образованье получил…

Вперше спогад про цю пісню трапився мені в романі М.Алданова «Начало конца». Виглядало воно так:

Read more... )

«Методика виховання А. С. Макаренка, з'ясувалося, не для Кіціуса була писана. Після спецшколи здобув середню спеціальну освіту у «малолітці» і нарешті – сходив у дорослу зону. Не знаю, чому саме, але деякі злочинці називають виправну колонію «циганським факультетом». Отам Кіціус і одержав свою кличку та вищу кваліфікацію. Цікаво було б розшукати його «однокурсників»».

(Валерій та Наталя Лапікури, «Комісар Мегре і Кіціус», до речі, хто ще не читав циклу «Інспектор і кава» — київські детективи в стилі ретро, то щиро раджу. Читаючи цього Кіціуса, зокрема, епізод про російськомовного геолога, якого біда змусила вивчити Шевченків «Заповіт», та опис того, як ледь не єдиний раз в житті попався на крадіжці дуже кваліфікований професіонал і за що він одержав кличку Кіціус, я реготалася аж до сліз).

Ну от і все, може, хто знає більше, то прошу не сварити. Заодно запевню, що ніякої ворожнечі до циганів я ніколи не відчувала, а от зміна значення виразу, якщо вона була, вельми цікава.

tin_tina: (Default)

Артурівський міф — імена й традиції

Основна проблема, яку ставить перед перекладачем будь-який твір «артуріани», — це відтворення імен, топонімів і взагалі власних назв. Є на це дві причини.

Перша — артурівська легенда створювалась впродовж віків, людьми, що послугувались різними мовами, — валлійською, ірландською, англійською, французькою, німецькою, італійською... Відповідно, намножилась сила-силенна варіантів, різночитань, перекручень та «чудотворних розмножень», коли з одного персонажа творилося кілька інших.

Друга... українським перекладачам тут взагалі нелегко. Не можна, подібно «латинянам», просто відтворити написання, мусимо ще й довідатися, як вимовляти... А це, повірте, нелегко, особливо ж стосовно мови валлійської. Та й ще одне — брак авторитетної традиції. От, скажімо, підбираючи слово «з античності», завжди можна покликатися на авторитет Борис Тена, А.Содомори, А.Білецького. Натомість артуріана в нашій літературі представлена куди скупіше. Властиво, я тільки два переклади й знаю — «Трістана та Ізольду» Бед’є, перекладену М.Рильським, та «Лицарів Круглого Столу», перекладених В.Коптіловим із французьких «галантних романів». Себто, не з вихідної мови, валлійської, і навіть не з англійської... Французька мова і французька традиція. Її-то й відтворювали перекладачі. Щоб було зрозуміло: це Тінтажель (а не Тінтагель), Галлад (а не Ґалахад), Говейн (а на Гавейн), Бранжена (а не Бранвен). І далі в цьому ж дусі.

І єдине, що залишається, — власний смак та власний вибір. Виходить свого роду коктейль традицій: Тінтагель і Бранвен, але Галаад. От просто тому, що так більше подобається. (Ще й споконвічні клопоти з ґ – «ґавою»).

А питання таке: як найкраще відтворити ім’я першого мужа Артурової матері, королеви Ігерни? Горлойс, Горловс, Ґорлуа (у Коптілова саме так)? Про оригінальне написання і не згадуватиму, бо хто ще знає, що там вважати оригінальним написанням...




Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/05/2025 09:49 pm
Powered by Dreamwidth Studios