![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Орест Левицький — обговорення
Врешті пропоную всім, хто цікавиться українською історією, текст дослідження Ореста Левицького з умовною назвою «Сім’я і побут українців у XVI ст.». Що це за текст? — пам’ятаєте, можливо, певний епізод з роману Р.Грейвза «Я, Клавдій»? Як там Клавдій, ще далеко не імператор, а лише калікуватий і хворобливий невдалий потомок знаменитого роду гає час за цілковито безсенсовним заняттям — пише історичні дослідження про карфагенців та етрусків. Принаймні перше з цих досліджень дочекалося читача (одного), близького Клавдієвого приятеля, який відгукнувся так: «Багато м’яса, замало приправ». Себто: багато фактичного матеріалу, надто мало риторичних прикрас. І взагалі читати важко, хоча, коли вже вчитаєш… Отак писали ще і в ХІХ ст., а дехто (скажімо, Антонович або ж Грушевський — іще важче.) Академічний стиль, щоб не сказати «слог»: довгі періоди, величезні абзаци, дуже численні цитати з документів (ну, ці останні якраз не заважають, ця давня книжна мова, як на мене, прекрасна).
Але, хай там як, саме прочитавши цю конкретну статтю я назавжди захопилася XVI століттям (і гаряче опонуватиму всім, хто вважає цей період лише довгим і нудним вступом до властивої історії, себто Козаччини). Правда, прочитавши трохи більше досліджень я вже не так безоглядно довіряю (як не словам, то інтенціям) Ор. Левицькому, зокрема представленню ним українського XVI-го століття як царства коли вже не переможного, то, принаймні, перемагаючого фемінізму. Але я дуже добре розумію його запал. Відкривши — з документів — цей яскравий і дуже незвичайний світ, він не міг протистояти його привабі — і це дуже відчувається. І передається читачеві.
Не буду розповідати змісту дослідження, — це треба прочитати. Або, якщо хочете, must read. Як на мене, то для авторів історичних творів просто скарб. Не потрібно нічого вигадувати. Сідай, читай і переказуй. Як певний Олександр Семашко намагався силоміць видати заміж свою родичку Богдану, але вона таки вийшла, за кого хотіла. Про два скандальні одруження відомого мораліста Василя Загоровського і пізнішу не менш скандальну суперечку обох його дружин. Про циганське кохання. Про волинські пригоди політемігранта. та… все, що захочете.
На прощання попрошу пробачення за дві обставини. У представленому тексті безперечно є помилки розпізнавання. Шрифт поганенький, численні цитати, які комп’ютерним методом не розпізнаєш, — ну й мої погані очі… А друга обставина — наразі немає змоги завантажити текст одним файлом. Буде! але тоді, коли я зможу опрацювати інші приступні мені дослідження та «напівхудожні» твори Ореста Левицького. Ледь не в першу чергу йдеться про «Кримінальні хроніки XVIII ст.» (вони ж «По судах Гетьманщини»). Повірте, вісімнадцяте століття в цьому сенсі зовсім не поступалося шістнадцятому!
