tin_tina | И на цыганском факультете

образованье получил…

Вперше спогад про цю пісню трапився мені в романі М.Алданова «Начало конца». Виглядало воно так:

Вдруг где-то внизу послышалась музыка. Тамарин с изумлением прислушался: гитара? Играли что-то очень знакомое. К инструменту присоединился голос, довольно приятный тенорок, певший по-русски. «…Я возвращался на рассвете. – Всегда был весел, водку пил», – пел тенорок. «Что за чудеса!..» – «И на цыганском факультете. – Образоваванье получил…» Кто-то весело засмеялся. «Да, ведь тут еще русские! А я думал, чекисты! Ясно, что офицеры», – подумал радостно Константин Александрович, хоть это, собственно, ни из чего не следовало. «…Летя на тройке полупьяный, – Я буду вспоминать о вас. – И по щеке моей румяной – Слеза скатится с пьяных глаз…» У Константина Александровича неожиданно тоже появилась на щеке слеза. «Очень милый голос. И совсем так поет, как мы пели…» Ему внезапно вспомнилась другая ночь, давняя, очень давняя, праздник Александрийского полка, почти пятьдесят лет прошло. «…А кто там в траурной венгерке, – Чей взор исполнен дивных чар? – Я узнаю тебя, бессмертный…» Тамарин увидел перед собой залу собрания, уставленный бутылками стол, поющую толпу офицеров, веселое лицо будущего царя, размахивавшего руками в такт песни. «Если бы тогда колдун предсказал, эдакий вещий Олег! Зачем это было? Кому все это было нужно?»

(щоб було зрозуміліше — дія роману відбувається у 1937-му році, а «Тамарін» — колишній «російськоімперський» офіцер, перейшов потім на бік більшовиків, хоч не надто охоче, а в описуваний момент — відправлений до Іспанії «воєнспец». Воно, звичайно, художня література, але цей автор дуже точно відтворював деталі. Раз написав, що гусари на початку ХХ століття співали цю пісню, — будьте певні, що таки співали).

Але Бог з ним, наразі не Алданов з Тамаріном мені цікаві, а пісня. От чомусь заінтригувало, «хто там у траурній венгерці» (виходячи з рими я припустила, що гусар), і що то за «циганський факультет» такий? Ресторан з циганським хором? Бо де ще аристократичні гусари зі спадкоємцем престолу включно могли зустрічатися з циганами?

Що ж, виявилося, що пісня таки й справді доволі відома. Коли вона була написана — це так і залишилася для мене незрозумілим. Вважається, що автор слів — «поет-партизан» (1812 року!) Д.Давидов. Не знаю, наскільки воно правда, коли б я вгадувала період, то поставила б на кінець ХІХ - початок ХХ століття.

Хай там як, вже після царя і після 1937 року багато хто її переспівував.

Називається вона «Пускай погибну безвозвратно».

От хоча б тут

Watch on YouTube

І варіантів слів є досить. Не буду їх приводити, думаю, що кожен зацікавлений знайде й сам. Зазначу лише, що з гусаром я вгадала, а от що там з циганським факультетом? У деяких варіантах він змінився «Петербугским факультетом», а от сам вираз «циганський факультет» прибрав значення доволі несподіване. Думаю, що жоден великосвітський гульвіса початку ХХ століття на такому факультеті на навчався. «Циганський факультет» став синонімом такого, з дозволу сказати, навчального закладу, де вихованці студіюють теорію та практику крадіжок, грабежу, шахрайства, на крайній випадок — жебрацтва. А де найкраще організувати такі курси?

«Методика виховання А. С. Макаренка, з'ясувалося, не для Кіціуса була писана. Після спецшколи здобув середню спеціальну освіту у «малолітці» і нарешті – сходив у дорослу зону. Не знаю, чому саме, але деякі злочинці називають виправну колонію «циганським факультетом». Отам Кіціус і одержав свою кличку та вищу кваліфікацію. Цікаво було б розшукати його «однокурсників»».

(Валерій та Наталя Лапікури, «Комісар Мегре і Кіціус», до речі, хто ще не читав циклу «Інспектор і кава» — київські детективи в стилі ретро, то щиро раджу. Читаючи цього Кіціуса, зокрема, епізод про російськомовного геолога, якого біда змусила вивчити Шевченків «Заповіт», та опис того, як ледь не єдиний раз в житті попався на крадіжці дуже кваліфікований професіонал і за що він одержав кличку Кіціус, я реготалася аж до сліз).

Ну от і все, може, хто знає більше, то прошу не сварити. Заодно запевню, що ніякої ворожнечі до циганів я ніколи не відчувала, а от зміна значення виразу, якщо вона була, вельми цікава.