Монте Веріта

[tin_tina]

 

Дафна дю Мор’є — stillness

Якщо порівнювати між собою написане моєю попередньою Люсі Мод Монтгомері і теперішньою Дафною дю Мор’є, то вийде взаємодоповнення протилежностей, як стосовно фабули, так і мови.

Фабула любої «міс Мод» не надто складна, переважно являє собою низку розрізнених епізодів-оповідань (або й так, що колись то справді були окремі оповідання, об’єднані методом «новелізації» — місцем та часом дії чи дійовими особами). Час лінійний, ніяких особливих загадок, здогадатися про кінцівку можна й не заглядаючи на останню сторінку.

Зовсім інша річ — Дафна. В неї розповідь може розпочатися прикінцевим епізодом («Монте Веріта»). Або ж останній абзац тексту може цілковито змінити морально-етичну оцінку дій героїв читачем (як в оповіданні «Батько»). Або ж твір залишається по суті незавершеним і читач може доволі поламати собі голову, мізкуючи, що з цього всього вийде (як в оповіданні «Птахи»).

А от стосовно мови, то картина протилежна. Мова Дафни дю Мор’є не йде ні в яке порівняння з хитромудрою словесною павутиною, правду кажучи, викрутасами Монтгомері, які доводиться не стільки перекладати, скільки розшифровувати. Ні, тут все просто: речення не занадто довгі, всі герої розмовляють більш-менш однаково, не дуже відхиляючись від літературної норми, — навіть якщо для них та норма є цілковито чужою, бо єдине, що вони добре розуміють — це місцева говірка-патуа (як у старого горянина з «Монте Веріта»)

Це, однак, не означає, що труднощів таки зовсім немає, я б охоче кілька запропонувала. (Але прошу бути поблажливими, пам’ятати, що я штурпак і шлапак, до фаховості мені як до Китаю пішки).

Отож: одну з характерних, можна сказати, «іманентних» рис характеру головної героїні Анни оповідач називає словом «stillness», — з уточненням, що іншого слова він підібрати не може. Цю stillness Анна вміє передати всьому довколишньому, зокрема, домові, де вона живе разом із Віктором. Stillness діє на інших мешканців цілюще, допомагаючи їм відпочити, відновлюючи сили. Але вона може згуститися, стати владною, а, як відчувається у підтексті, навіть грізною (коли оповідач вимовляє фатальні слова — він, начебто, не знає, чи шукає чогось).

Якщо перекладати дослівно, то нічого особливого у тій stillness немає — це просто відсутність подразника чи непорушність. Прошу, однак, мати на увазі, що Анна, носій stillness, не є ні малорухливою, ні незворушною, — якраз навпаки; і хоча вона переважно мовчазна, та при нагоді може бути дуже красномовною. Наразі я переклала її як притишеність, але не надто впевнена в цьому слові. Може, хтось знайде краще?

Цитати:

I noticed that Victor had adapted himself to Anna's quieter personality, though quiet, perhaps, is hardly the right definition for her gift of stillness. This stillness – for there is no other word for it – came from some depth within her and put a spell upon the whole house.

 

Я помітив, що Віктор пристосувався до спокійнішої вдачі Анни, хоча слово «спокійний», либонь, не надто точно відтворює її дар притишеності. Ця притишеність — бо іншого слова для цього немає — виходила з якоїсь її внутрішньої глибини і сповнювала чаром увесь будинок. 

 

That evening I watched her as we sat beside the fire. Victor had been called from the hall on some business, and she and I were alone for a few moments. As usual I felt the still, soothing peace of her presence come upon me with the silence; I was wrapped about with it, enfolded, as it were, and it was unlike anything I knew in my ordinary humdrum life; this stillness came out of her, yet from another world. I wanted to tell her about it but could not find the words.

Того ж вечора я придивлявся до неї, коли ми сиділи біля коминка. Віктора викликали з зали у якійсь справі і ми з нею на кілька хвилин зосталися самі. Як завше, я відчував у її присутності спокій і мир, що зійшли на мене разом із тишею; я був оповитий ними повністю і це так відрізнялося від усього, що я знав у своєму звичайному буденному житті; ця притишеність, походячи від неї, була, проте, наче з іншого світу. Я хотів це сказати їй, але не міг дібрати слів.

  

For some reason I felt afraid. The stillness was with us just the same, but intensified, almost overpowering.

Не знати чому, я злякався. Притишеність усе ще була з нами, але сильніша, майже всевладна

Comments

[0rest]

я за "незворушність" проголосував би. "Притишеність" - це якесь взагалі ні про що. Тим більше, що незворушність - це не обов’язково нерухливість. Незворушно можна з любою швидкістю діяти.