Розлучення мирні і немирні

[tin_tina]

 Загальний порядок здійснення розлучень
    «Таким чином, ми розібрали основні причини, які в той час вважалися достатніми для розірвання шлюбу: незгідне життя, хвороба, зміна віросповідання одним з членів подружжя, довга відсутність одного з членів подружжя. Сам обряд розлучення полягав лише в тому, що подружжя у присутності свідків видавало одне одному розлучні листи і потім особисто заявляло їх перед тим урядом, під юрисдикцією якого воно перебувало; хто хотів, заявляв їх ще перед духовним урядом, приходським і єпархіальним».
    Звичайною шлюборозлучною процедурою була така:
    - При тривалих суперечках і незгодах, коли чоловік і дружина переконувалися, що повернути давню згоду неможливо, вони вдавалися до посередництва близьких, особливо шанованих осіб, запрошували їх на роль полюбовних суддів і доручали їм виробити найсправедливіші умови розлучення, які б не кривдили жодну сторону.
    - Оскільки з припиненням шлюбу наступало право дружини на повернення її приданого, то в умови розлучення звичайно входив і розв’язок питання про придане та віно і взагалі про ліквідацію майнових відносин подружжя, що розлучалося, причому полюбовні судді обов’язково розглядали причини і приводи, які призвели до розірвання шлюбу. Якщо більш винною визнавалася дружина (як у випадку з Раїною Русинівною), то вона втрачала і придане, і віно.
    - Видача подружжям розлучних листів не була обов’язковою, їх могла замінити особиста поява обох сторін перед гродським урядом і усна заява про те, що вони звільняють одне одного від шлюбних зобов’язань, причому ця заява вносилася в актові книги.
    - Інколи таку ж заяву робили ще перед місцевим архієреєм, причому і тут все зводилося до усної заяви і її запису в актові книги, що велися в той час при єпископських кафедрах.
    Існували певні варіації: заяву про розлучення могли робити не перед гродським урядом, а перед домініальним судом поміщика в присутності урядового чиновника (возного), розлучення могло відбуватися «домашнім» порядком, просто в колі родичів з взаємною видачею розлучних листів. Інколи траплялися недобросовісні фігуранти, які намагалися обіграти на свою користь подібні обставини (як у випадку із незабутньою Марушею Збаразькою), однак ставалося таке дуже рідко. Загалом же всі «уряди» - старостинський, гродський та інші - безперешкодно приймали заяви про розлучення і вносили їх в актові книги як і інші законно складені акти
    . З цього можемо вивести висновок, що такий порядок видавався всім звичайним, цілком законним і загальновизнаним. Але насправді він цілковито суперечив як церковним законам, так і діючому державному праву, в силу якого всі розлучення були компетенцією духовного суду».

Comments

[satai.livejournal.com]

А звідки ця цитата?

[tin-tina.livejournal.com]

Це все з Ореста Левицького. Видання, яким я скористалася, називається "Сім"я і побут українців у 16 ст.", воно, в свою чергу, друкується за виданням "Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-Губернаторе, К., 1909".

[satai.livejournal.com]

Дякую!

[tin-tina.livejournal.com]

А знаєте, хто уважно читав цю книжку (саме ту, 1909 року)? Леся Українка, про це згадується в одному з її листів. Як пізніше твердив Драй-Хмара, вона планувала написати драму з волинської історії за участю Ганни Борзобагатої Красенської. Я так думаю, що мається на увазі Ганна Сокільська, дружина Василя Борзобагатого Красенського.

[tin-tina.livejournal.com]

Щоб точніше: цитата не дослівна, а скомпільована з окремих уривків і перекладена українською мовою. Самі розумієте, що "комиссия" у 1909 році робила публікації російською мовою, на щастя, зберігаючи досить багато оригінальних цитат старокнижною мовою.

[berendeishche.livejournal.com]

Да, в Литовских кодексах практически не затрагиваются вопросы, связанные с религией, а у церковникоа, наверное, были дела, более интересные, чем разводы.

[tin-tina.livejournal.com]

а у церковникоа, наверное, были дела, более интересные, чем разводы
І це правда, але тільки частково. Згадаймо, що першою взяла розлучення дочка діючого владики (Маруша Борзобагата, не думаю, що її батько залишився тільки пасивним спостерігачем), за її прикладом пішла дочка іншого єпископа, Раїна Русинівна (тут вже точно знаємо, що єпископ пінський був активним учасником справи і навіть співвідповідачем), третій владика Феодосій Лазовський особисто розлучав Марушу Збаразьку і Василя Загоровського, а настоятель Пересопницького монастиря вивчав їх розлучні документи, влаштовуючи наступний шлюб Загоровського, і вирішив, що все ОК. Я б сказала, що тодішні церковники, самі люди сімейні й місцеві, а не якісь аскети афонські :-), по-перше, вважали ситуацію з розлученнями цілком нормальною, по-друге, вона їм була й економічно вигідною.