Літературне Різдво

[tin_tina]

Продовжуючи мою вже усталену традицію – чергове літературне різдво. Цього разу воно в нас буде українсько-далекосхідно. За Іваном Багряним і його найпопулярнішою книжкою «Тигролови». Нагадаю його сюжет: політв’язень, втікач зі страшного пекельного поїзда Григорій Мнгогрішний знайшов захист і притулок в родині далекосхідних українців – Сірків. Саме напередодні Різдва мали вони всі повертатися додому з полювання.

Різдво в пралісах

         

   Ішли майже без зупинок день і ніч, і знову день і ніч.

            — А вже ж Святвечір післязавтра, — лічив старий Сірко і хвилювався. Як то він загаявся так! Такого ще й не бувало.І квапився.

            А сніги глибокі, а стежки непроторені, як не чхай — вище себе не скочиш.

            Йшли не перепочиваючи: їли і спали на ходу і коні, і люди. Коли б крила — льотом полетіли б. А так — брьохались в снігах по вуха.

            Сірко все рахував — знову і знову, намагаючись перехитрити себе і, здається, зовсім збився. Ні-таки, — вже сьогодні Святвечір! Так виходило. А додому ще далеко.

(Замість додому, подорожні втрапили між якісь страшні тюремні бараки, де не колядка бриніла, а дівчина ридала)

           ...Ой, куди ж, куди, куди
            Я тепер попала, —
            Замело й малі сліди
            Там, де я ступала!..

            Чайчине ячіння, — туга безмежная...

            А другий голос, такий же юний і журливий, підтримує, горнеться в холоді до першого, як волошка до волошки:

            ...Там, де я ступала,
            Там, де я страждала...
            Мати ж моя, мати ж моя, —
            Я ж тепер пропала!..

            — Адставіть пєсні!!.

            І клац-клац закривкою.

            Григорій ніколи не лаявся брутально, але тут не витримав. Хай же Бог простить — сьогодні ж Святвечір!

            «Боже мій, Боже! Та чи Ти ж є на небі?! Чи Тебе шукати та на прю викликати, Боже? Куди ж Ти дивишся?!!»

Не то від того ячіння утікали, не то когось доганяли, — либонь вчорашній день доганяли, ні, Святвечір, — гнались Сірки без віддиху... І догнали!

            Буває так, що можна вчорашній день догнати. Але це буває лише в таких нетрищах, де немає календарів, де людина зрештою сама календар встановлює по своїй здібності та й з конечності, де година чи день не відіграє ніякої ролі, де більше аніж деінде пасує ота примовка:

            «Все ніщо в порівнянні з вічністю!»

            Старий Сірко, далебі, обчислився. Вони додому прийшли-таки на Святвечір, бо прийшли саме на кутю і на святвечорове поготівля. А може, то стара Сірчиха обчислилася. А може, й ніхто не обчислився, бо ніхто не годен того перевірити тут.

            В кожнім разі вони не спізнилися і прийшли додому саме якраз.

            Дома їх чекала гаряче напалена лазня — по-чорному, в хаті кутя на покуті у вівсяному кулі, мрійна лампадка під образами, застелений скатертиною стіл, тиша святвечорова. Як у дитинстві Григорієвому.

Святкували Різдво. Сірки святкували його, як з діда-прадіда велося: з кутею на Святвечір і з усім тим зворушливим і романтичним ритуалом, що такий пам'ятний Григорієві з дитинства. З віршуванням, з колядками.

            Рано-вранці, ще вдосвіта, щось застукало в двері.
            — Пустіть віршувати! — почулось з сіней. Мати озвалась від печі:
            — Ідіть.
            Двері відчинилися, і до хати увійшов святково виряджений віршовник. Скинув шапку, пригладив рукою волосся і почав старовинно-старовинної, такої, що Григорій ніколи й не чув, віршівки, мистецьки складеної:

            — Христос народився, щоб мир звеселився. Після Адамового гріха родився в Віфлеємі, та в стайні, не в домі, — от дивина яка! Зірка ясненька, гарна, кругленька, прикотилась аж над Віфлеем, там стала, де вже сама знала — освітила всю стайню кругом. Пастушки з степу прибігли к вертепу, ще й по ягнятку принесли, — на дудочки грали, поздоровляли та й знов до отари пішли. А янголи святії, крилатії, чуднії та так же лепська співали, що ми родились та й поженились, а далебі, ще й не чували. Віл та осел стояли краї ясел, — отже, й вони Христа впізнали, ще й на колінка впали — і дишуть на нього, бо знають, на кого. А триї царі принесли Христу дари із Востока, — тут їх поклали ще й поздоровляли по-письменськи звисока: «Будь ласка, благослови-таки й нас, щоб жито родило, а війни ніколи не було, щоб ми таки пожили всмак». Іцько старенький був їм раденький, прийняв гостинця: «Сідайте Ви в нас, почастуєм ми вас, чим Бог нам дав». Зараз же як підсулив: по кухлику варенухи, по каганчику сивухи... Царі як хлиснули, та сидя й поснули. Ангол Божий, святий, гожий, вві сні царям шепнув: «Гей додому махайте та Ірода обминайте, бо ви вчора у нього були і слово йому дали — ще раз побувати і всії новини переказати». Царі схопились, перехрестились, наліво повернули та й додому чкурнули...»

            Так віршував старий Сірко. І треба сказати, що Григорій слухав його з величезним дивом. Багато він чув віршівок, багато сам знав, але такої зроду не чув. Аж потім Григорій удень вивчив її, ту віршівку, всю, особливо йому сподобався кінець її, приперчений добрим народним гумором, про те, як Бог покарав Ірода за те, що він маленьких дітей повбивав:

            «...Бог посилає пару, на Ірода всю кару за дитячу неповинну кров. Його дуже мутило, коло серця нудило, коло очей позеленіло, попід носом почорніло, немов у пса під хвостом, щоб не ганявся за Христом. Диявольський гайдамака не схотів хліба їсти — пропав безвісти, немов у ярмарку собака...»

            Віршував сам дід Сірко. А що ж робити, як нікому віршувати? Не ведмедям же це робити? А без цього Різдво — не Різдво.
            А увечері приходили колядники: Наталка, в гарному дівочому убранні, якого ще не бачив Григорій у неї, закосичена, ще й, ба, на шиї намисто й дукачі, над чолом волосся перетяте блакитною стрічкою; Грицько у своїй святковій парубоцькій одежі; а назверх у обох накинені оленячі дохи наопашки. Постукали. Увійшли в блискітках снігу...

            Колядували.

І я колядую і усіх віншую, і з великим празником всіх поздоровляю. А тільки й попрошу, щоб, хто може, помолився, а хто ні – просто побажає добре, бо мені вкрай потрібна сьогодні моральна підтримка. Будьмо дужі!

Comments

[higher-caps.livejournal.com]

Бажаю гарного настрою і любові!

[yaryna-ya.livejournal.com]

Тримайтеся!

[iglusha.livejournal.com]

З молитвами в мене не склалося, а от моральну пiдтримку висловлюю:)) Нехай все буде добре:)

[umbloo.livejournal.com]

Держитесь! Пусть у вас всё будет по возможности благополучно!

[klodius.livejournal.com]

Тримайтесь!
Все буде добре.

[lena-ua-mk.livejournal.com]

Дорога Наталочка,з Різдвом тебе і твоїх близьких!Усіх гараздів тобі і твоїй сім"ї!.Дуже тепле і ніжне оповідання вийшло:)))

[rich-ka.livejournal.com]

Ми з Мефодиком і четверо котячих шлемо найкращі побажання і найсильнішу моральну підтримку.Хай все буде добре.:)

[oksana107.livejournal.com]

з Різдвом, Тіно!

[slipa-ol.livejournal.com]

веселого Різдва! бажаю добра і здоров"я!

[anoushe.livejournal.com]

Дякую, що нагадали про цей чудовий твір. Люблю Багряного, але вже майже все з "Тигроловів" забула. Гарна віршівка у старого Сірка.

Щастя Вам і добра.

[kerbasi.livejournal.com]

Хай сила і правота будуть з Вами!

[sestra-yuliya.livejournal.com]

З Різдвом Христовим! Хай Господь підтримає у складну хвилину, хай зміцнює, дає сили жити, творити, любити, ділитись із нами плодами роздумів і пізнань... Дякую, що Ви є.

[berendeishche.livejournal.com]

Удачи и здоровья!