tin_tina | Знову про архетипи "Кармен"

            Знаю, знаю, “давно се діялось”, але давайте, повернемось до статті Марини Новикової про міфосвіт Кармен. Нагадаю, що з допомогою цієї статті мені страшенно хотілося б показати, що метод порівняльного літературознавства легко доводить глобальну схожість всього зі всім, зокрема, “Лісової пісні” з “Кармен”. (Ймовірні опоненти могли б заперечити: це тому, що обидва тексти використовують ту саму матричну схему, себто “Парсіфаля”). Правда, наступний уривок якраз з “Лісовою піснею” зв’язати тяжко, але я його поміщу, бо він цікавий сам собою і, сподіваюся, зацікавить одного мого ЖЖ-шного френда, праведного язичника. Отож – Марина Новикова
            Міфосвіт “Кармен”: бик і бог
             Знайомство з Оповідачем
             Оповідач – персонаж, який “окільцьовує” і історію Хосе, і – ще більшою мірою – історію Кармен. З Кармен Оповідач знайомиться хронологічно пізніше, ніж з Хосе, проте через Кармен виходить на сюжет Хосе, драму Хосе, загадку Хосе. Недаремно в епілозі він усе продовжує розгадувати загадку, тепер уже циганської мови, щоб через неї розгадати циган, - через них розгадати Кармен, через неї розгадати Хосе, - через нього розгадати “піренейську таємницю”, об яку перечепився сам Цезар. А Цезар – Наполеон – це загальник усіх історичних роздумів Європи початку ХІХ століття (і Франції, “правнуки Риму” особливо). Отже, через Піренеї Оповідач хоче розгадати і Францію, - і французів, - і свій час, - свою історію, - себе самого.
           Сценарій знайомства Кармен з Оповідачем, - як на перший погляд, - цілком вкладається у “циганські справи”. Всі циганологи відзначають: жебрання і ворожіння (два традиційні жіночі ремесла) розвинули у циганок блискавичну спостережливість, гостру інтуїцію, точне знання різних соціальних, національних, регіональних і т.д. психологій. І на додачу – те вміння зацікавлювати, втягувати у свою сферу, яке в театрі позначається терміном “презанс” (франц. “присутність”: значущість присутності, навіть мовчання актора на сцені).
          Якщо придивитися пильніше, техніка цього “втягнення” і “присутності” у Кармен складна. Вона побудована на двох стратегіях поведінки, раціонально – протилежних; ірраціонально – таких, що діють лише разом. Перша стратегія – символічно включитися в простір співбесідника, стати йому в чомусь (найістотнішому для нього) “землячкою”. Друга стратегія – символічно оголосити свою особливість, неповне розчинення в “його” світі, свою автономію. Перша стратегія забезпечує “втягнення” (“свій” потягнеться до “своєї”); друга стратегія гарантує “презанс”: циганка повна нерозгаданого смислу; вона несе якесь несподіване і невимовне на словах внутрішнє послання. В перший спосіб установлюється рівність (звідси – довіра), в другий спосіб – вищість (звідси авторитет), Циганка: ізгой, парія – раптом виявляється і “своєю”, і більш, глибше, страшніше привабливо, аніж “свої”. Точнісінько так само діє і Кармен.
            Вона “своя”.
           1. Більше іспанка, ніж іспанки: очевидно, не випадково вона не зображена купальницею.
            2. Більше француженка, аніж француз Оповідач. Вона оцінила його жест ввічливості: чоловік, який перестав палити в присутності дами, символічно визнає в ній даму, а не “даму з камеліями”, куртизанку. І вона тут-таки відповідає жестом символічного втягнення: зізнається, що й сама палить.
         3. Більше європейка, ніж Оповідач, іноземець-європеєць. Вона захоплюється не просто його годинником, а вмінням “справжньої”, “зарубіжної” Європи виробляти технічно складні, високоякісні винайдені речі. (Після розгрому Непереможної Армади 1588 р. ні Англія, ні Франція не зараховували держав Піренейського півострова до “справжньої” Європи; іспанці та португальці болісно переживали репутацію “європейської другосортності”)
          4. Більше християнка, ніж умовний християнин Оповідач. Його фраза, що “батьківщина Кармен десь за два кроки від раю”, означає Андалусію; переконавшись, що вона не мавританка і не андалусійка, він готовий припустити, що вона гебрейка. Сама ж Кармен наводить слова “істинних християн” – іспанців (які з волі історії стали в істотних дозах і юдеями, і мусульманами, при цьому в ще більших дозах зоставшись язичниками): рай “не для таких”, не для циган. Але цього мало: Кармен ще й вимовляє ці слова з гіркотою, - можливо, з іронією, - проте без злоби. Озлобленість інших – в її очах дурість: підхід, дуже близький істинному християнству без лапок. Зло для нього – хвороба: хворих відгороджують від зла, відвойовують від зла, але ж борються не з хворими, а з хворобою.
            5. Важливим є і те, що Оповідач, хоч і вивчав колись чорну магію, сприймає всерйоз магічні прийоми Кармен.

           Вона “чужа”, точніше “особлива”.
         1. Іспанки охоче моляться. Про віру циган скажемо нижче; поки що відзначимо: Кармен у сюжеті не молиться і не вдає молільницю. (Хоче легко розігрує земляцтво з Хосе і переходить на баскську мову.) Зате саме Кармен посилає Хосе в церкву: поставити свічку Божій Матері. Тобто вона не прикидається взірцевою католичкою, бо знає: “цим нічого жартувати” (за Пушкіном). Віра Хосе для неї існує, існує реально (Пор. розв’язно-“благочесну” розмову про Хосе у кордовського ченця.) Кримські татари у дні пам’яті святого Миколая і святого Георгія підходили до православних храмів, але не заходили, а передавали гроші на свічку, не порушуючи законів ісламу. Так і Кармен звертається до посередництва Хосе, не порушуючи свого “циганського закону”. Ні при Хосе, ані при Оповідачі, - “паїльйо”, чужинцеві, вона не спекулює релігійними святинями.
                2. Кармен не приймає французької “науки милування”: вона не кокетує ні з Оповідачем, ні з ким іншим. За Сааді, “хто має в кишені мускус, не кричить про це – запах мускусу мовить сам за себе”. Правдива еротичність Кармен не просто ігрова, вона ще й ритуальна (як у епізоді з розбитим посудом).
             3. Європейці Нового часу технологічні і технократичні, оскільки техноцентричні. Годинник Оповідача для Кармен – іграшка: щось менше, ніж “річ”, але він і більше, ніж “річ”: символ “англосаксонства” техно-розуму. (Як усі інтуїтивісти, Кармен високосимволічна). Сама Кармен – із культури, де всяка “справа” (від кохання до чарів) – мистецтво, а не техніка. Реакція Кармен на годинник – це реакція на дивовижу. Крадіжка годинника – тріумф її “мистецтва” (близького до магії) над його технікою. Кармен готова займатися сумнівними справами, але не хоче відмовитися від свого місця в навколишньому світі Америка для Кармен – це її антипростір, її антисвіт.
          4. Християни Європи охоче вбачають в собі апостолів усесвіту. Вони призабули, що “Світло” нового вчення, нової вісті прийшло не з Європи (з Європи йшов – Рим), а “зі Сходу”. Є різні концепції цієї історичної з’яви “релігій Одкровення”: юдаїзму, християнства, ісламу. Відмінність залежить від “світостояння” та віросповідання інтерпретаторів. Але точка їхнього збігу єдина: всі три релігії – релігії Одкровення (а не “техніки спасіння”); і всі три, попри весь їхній вселенський пафос, з’явилися і утвердилися спочатку на Сході (Нехай на “західному” Сході, та аж ніяк не на “західному” Заході.)
              Цигани приймали і християнство (у Візантії, пізніше в Західній і Східній Європі), і іслам (у Малій Азії, на Балканах – у володіннях Оттоманської Порти). Юдаїзму вони не приймали не через антисемітизм, а тому що юдейських держав в епоху циганського “Великого переселення” вже (або ще) не існувало. А переселялися з Індії цигани тоді, коли “своїх” від “чужих” відділяли за ознакою не так етнічною, як віросповідною. Расово “несвої”, територіально “несвої”, - цигани не могли дозволити собі розкіш бути ще й конфесійно “несвоїми”.
        Втім, “іншими” вони все-таки залишились – причому в "класичній” християнській Європі більшою мірою, ніж на її християнських порубіжжях (і зарубіжжях). Цигани – через складне опосередкування інших релігій і традицій – зберегли найархаїчнішу структуру релігійної свідомості: індоарійську (а можливо й протоіндійську, дравидську) віру в магічну енергію Космосу та її носіїв на землі.
         Оповідач у новелі вражений і захоплений “цікавими речами” (! – істинний нащадок Риму: чудо для нього – “цікаве” і “річ”), що їх пророчить Кармен.
      Зустріч Кармен з Оповідачем стає ніби малим варіантом “надсюжету” новели: зустрічі з “несвоїм” і випробування цією зустріччю.