Гаразд, ось як виглядає віла в сербських історичних поемах, перекладених М.Старицьким:
             

Будування Скадру
              Брати рідні будували город,
              Братів троє, троє Мрлячовенків:
              Гей, один брат був король Вукашин,
              Другий брат був Углиш-воєвода,
              А що третій – Гойко Мрлячовенко.

              Будували Скадер на Бояні,
              Будували цілих троє років,
              Троє років, з трьомасот майстрами;
              Не здолали вивести й підмурів,
              А не те, щоб город збудувати,
              Що майстри пак вибудують за день,
              Все те віла розруйнує за ніч.

              Як настало вже четверте літо,
              Обізвалась з гір зелених віла,
             «Не мурдуйсь, короле Вукашине,
              Не мурдуйся і не кидай грошей:
              Не спромігся вивести й підмурів,
              То куди ж пак город збудувати?!
              Розшукай ти брата із сестрою,
             Щоб в обох і ймення були схожі, -
             Розшукай ти Стою і Стояна,
             Замуруй їх у підмури башти:
            Тільки в той час виведеш підмури,
            Тільки в той час города збудуєш!»
           Стою зі Стояном не знайшли і довелося замурувати живцем дружину третього брата. Роль віли в цій понурій історії доволі зловісна, а от як пояснює перекладач, хто ж вона така:
           «Віла – дівоча потвора, що живе по горах, подібна до нашої русалки, або краще – мавки. Тільки віла сербська більше доброчинна, ніж злочинна; вона дуже гарна, має чудовий голос; часами жартує з юнаками, а більше піклується про них і про Сербію».
          Віли незмінно підтримували серські війська, навіть і в страшній битві на Косовім полі:
              «Над Лаушем в’ються віли-сестри,
                В’ються вгору, соколами линуть,
                В руках держать золотії стріли,
                Орлів хижих попід хмари гонять».
              
               «Братів дев’ять, Юговенків славних,

               Наче дев’ять соколів сивеньких;
               Вигравають вороними кіньми…
               Ой не кіньми вигравають тільки,
               А летять на крилах віл крилатих».

              Та сили були надто нерівні
              «Та хоча б усі горянські віли
              Нам у поміч на Косовім стали,
              То й то турків звоювать несила» («Косове поле»)
               З’являється віла ще в деяких сюжетах, хоч би в «Марко й орел». Найбільший сербський герой, королевич Марко, лежить поранений, орел носить йому воду в дзьобі, а віла з цього чудується:
                «Коли це з гір обізвалась віла:
               - Ой, на бога, сиза птице орле!
                 Що там добре учинив тобі він,
                Учинив цей короленко Марко,
                Що крилами холодочок чиниш
                І у дзьобі носиш воду свіжу
                Та юнака раненого поїш?

               Одріка орел їй, птиця сиза:
              - Цить бо, віло, щоб ти вік мовчала

 

Віла ж напророчила смерть Марка, коли спотикнувся його вірний кінь
              «Побратиме, короленку Марку!
              Знаєш, з чого спотикатись кінь став?
              Шкода Шарцю господаря-пана,
              Бо вже має розстатися швидко!»
           
               Правда, трапилося це на трьохсотому році життя героя, однак заскочило його зненацька:
               «Білій вілі одрікає Марко:
                Бодай, віло, тобі горло стисло…
               Мало часу, тільки триста років,
               А тепер тра вже на той світ братись»
              І не уник Марко спільної людської долі, то лиш віли безсмертні.



This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 27/05/2025 11:08 pm
Powered by Dreamwidth Studios