Про вілу фольклорну
19/04/2010 03:12 pmГаразд, ось як виглядає віла в сербських історичних поемах, перекладених М.Старицьким:
Будування Скадру
Брати рідні будували город,
Братів троє, троє Мрлячовенків:
Гей, один брат був король Вукашин,
Другий брат був Углиш-воєвода,
А що третій – Гойко Мрлячовенко.
Будували Скадер на Бояні,
Будували цілих троє років,
Троє років, з трьомасот майстрами;
Не здолали вивести й підмурів,
А не те, щоб город збудувати,
Що майстри пак вибудують за день,
Все те віла розруйнує за ніч.
Як настало вже четверте літо,
Обізвалась з гір зелених віла,
«Не мурдуйсь, короле Вукашине,
Не мурдуйся і не кидай грошей:
Не спромігся вивести й підмурів,
То куди ж пак город збудувати?!
Розшукай ти брата із сестрою,
Щоб в обох і ймення були схожі, -
Розшукай ти Стою і Стояна,
Замуруй їх у підмури башти:
Тільки в той час виведеш підмури,
Тільки в той час города збудуєш!»
Стою зі Стояном не знайшли і довелося замурувати живцем дружину третього брата. Роль віли в цій понурій історії доволі зловісна, а от як пояснює перекладач, хто ж вона така:
«Віла – дівоча потвора, що живе по горах, подібна до нашої русалки, або краще – мавки. Тільки віла сербська більше доброчинна, ніж злочинна; вона дуже гарна, має чудовий голос; часами жартує з юнаками, а більше піклується про них і про Сербію».
Віли незмінно підтримували серські війська, навіть і в страшній битві на Косовім полі:
«Над Лаушем в’ються віли-сестри,
В’ються вгору, соколами линуть,
В руках держать золотії стріли,
Орлів хижих попід хмари гонять».
«Братів дев’ять, Юговенків славних,
Наче дев’ять соколів сивеньких;
Вигравають вороними кіньми…
Ой не кіньми вигравають тільки,
А летять на крилах віл крилатих».
Та сили були надто нерівні
«Та хоча б усі горянські віли
Нам у поміч на Косовім стали,
То й то турків звоювать несила» («Косове поле»)
З’являється віла ще в деяких сюжетах, хоч би в «Марко й орел». Найбільший сербський герой, королевич Марко, лежить поранений, орел носить йому воду в дзьобі, а віла з цього чудується:
«Коли це з гір обізвалась віла:
- Ой, на бога, сиза птице орле!
Що там добре учинив тобі він,
Учинив цей короленко Марко,
Що крилами холодочок чиниш
І у дзьобі носиш воду свіжу
Та юнака раненого поїш?
Одріка орел їй, птиця сиза:
- Цить бо, віло, щоб ти вік мовчала
Віла ж напророчила смерть Марка, коли спотикнувся його вірний кінь
«Побратиме, короленку Марку!
Знаєш, з чого спотикатись кінь став?
Шкода Шарцю господаря-пана,
Бо вже має розстатися швидко!»
Правда, трапилося це на трьохсотому році життя героя, однак заскочило його зненацька:
«Білій вілі одрікає Марко:
Бодай, віло, тобі горло стисло…
Мало часу, тільки триста років,
А тепер тра вже на той світ братись»
І не уник Марко спільної людської долі, то лиш віли безсмертні.