tin_tina | В продовження попереднього (Reply)

Друга біографія Хосе
            “Сюжет Тангейзера” – архетип сюжету Хосе на двовірній, напів’-язичницькій- напівхристиянській мові, але з позицій радше язичницьких. “Сюжет Персеваля” – архетип цього ж сюжету, на тій же мові, але в ракурсі радше християнському. Підстав такої проекції у новелі більше ніж достатньо.
           1. Ім’я. Хосе – іспанський варіант Йосипа; серед найпопулярніших біблійних Йосипів, після Йосипа Прекрасного та Йосипа – чоловіка Діви Марії, стоїть Йосип з Ариматеї –“поважний радник, учень потайний” (М.Зеров), таємний прибічник Христа Згідно з Євангелієм, він виблагав у Пілата тіло розп’ятого Христа і поховав Його; згідно з апокрифом, кельтською легендою про Святий Грааль, Йосип Ариматейський зібрав у чашу Таємної Вечері кров Розіп’ятого, - чаша ця саме й є “чашею Святого Грааля”
               2. Цнота. Варіативно – Святий Грааль може поставати і у вигляді іншого талісмана, але завжди точить особливу благодать і наділяє свої лицарів особливими властивостями, - але й від них вимагає особливих якостей. І передусім, понад усі лицарські чесноти, від шукачів Святого Грааля вимагається духовна чистота і тілесна цнота. Провінціал, горянин, простак, незайманий, - Хосе цими якостями якраз і наділений (Лукаш підкреслено простодушний хлопчина до зустрічі з Мавкою).
              3. Мати-вдова. Батько майбутнього охоронця Святого Грааля вбитий на лицарському двобої; мати-вдова виховує Персеваля в глушині, оподаль від двору короля-Артура і від лицарства, аби вберегти сина від батькової долі. Хосе про батька не згадує зовсім (ми нічого не знаємо про батька Лукаша); згадується – і вельми значуща для героя – мати (мати Лукаша теж вдова, вона відіграє неабияку роль в житті сина). З Хосе гадали зробити священника; звичайний шлях молодших синів у феодальних родинах (щоб не роздроблювати спадщину). Але, можливо, це й материнська спроба утримати сина при собі? Щоб він уникнув військової кар’єри, неминучої для дворянина тих часів?
           4. Залишення дому. Легендарний Персеваль зустрів у лісі подорожніх лицарів, кров підлітка заграла, і він вирушив разом з ними, не попередивши матір. Заграла кров і в Хосе: у хлоп’ячій бійці він долає “напівсвого”, алавського однолітка (сам Хосе – з Елісондо) і змушений тікати. Мати дає йому на прощання образок (порівн. талісман Святого Грааля). Хосе зустрічає в дорозі “чужий” (тобто не баскський) Альмансійський полк драгунів і вступає до нього (розрив Лукаша з домом, хоч і не такий явний, відбувається після зустрічі з Мавкою).
         5. Простота. Персеваль – “блаженний”, велика дитина і “селюк”. При дворі короля Артура спочатку всі з нього глузують, поки він не виказує своїх лицарських талантів Глузують і з Хосе; і він у Севільї – селюк; і він згодом стає пострахом усієї округи (найближча родина Лукаша не цінить його музичного таланту).
          6. Вина і кара. Від’їзд Персеваля розбиває серце матері. За непослух, за несвідому жорстокість Персеваль поплатиться (невірність Лукаша розбиває серце Мавки. За цю жорстокість Лукаш поплатився. ставши вовкулакою). Вже майже здобувши Святий Грааль, він зазнає нападу нез’ясовної сором’язливості і не поставить ритуальних запитань попередньому охоронцеві Святого Грааля, Хворому Королю. Видиво зникає, а Персеваль змушений буде ще довго мандрувати в пошуках святині Перша забута провина Хосе потягне за собою низку нових нещасть, “випадкових помилок” та їхніх понурих наслідків (згідно з багатьма версіями легенди, Персеваль – племінник Хворого Короля, який інакше зветься Королем-Рибалкою. Лукаш – небіж рибалки з королівським іменем, дядька Лева).
          7. Обитель Святого Грааля. Вона, згідно з легендою, розташована десь далеко і високо у горах, на вершині Монсальваж. Далеко і високо для всієї кельтської Європи (легенда, нагадаємо, має кельтські витоки) був Іберійський півострів і його гасконський (інакше васконський, тобто баскський) гірський перешийок. Монсальваж – французькою “гора порятунку”. Рятівні рідні гори і для Хосе; душа його тягнеться до них – додому. Крім того, (Мон)Сальваж – назва, співзвучна-паронімічна землі саліїв (Salli), інакше – сальвінів: давньоіталійського племені з Лігурії, області на стику нинішньої південної, приморської Франції (Рив’єра, південь П’ємонту) і Північної Італії. Це місце віковічних і міцних контактів італійських народів із Гасконню – Наваррою; вона, в свою чергу, була порубіжжям кельтів та іберів (порів. у Тацита єдину назву племені – кельтібери) (Мавка прагне побачити смереки, гірське дерево, що росте в Карпатах. Перелесник закликає її: “Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці”, там “нагірний сніг” і трон Змії-Цариці. Карпати, розміщені далеко і високо для всієї рівнинної України, – природна облямівка вічного порубіжжя, Галичини, місця віковічних контактів населення України з народами Центральної Європи, а сама ця область зіграла дуже значну роль і в духовній і в реальній біографії самої Лесі Українки).
             8. Хворий Король. Він – колишній глава обителі Святого Грааля, охоронець святині. Однак він порушив заповідь цнотливості, “уразив” себе плотським переступом. (Рана/еротичний акт – постійні синоніми у світовій міфосимволіці). За це Король не може ні видужати, ні вмерти: він чекає на наступника, чистого і гідного, який зуміє знайти обитель і запитати Короля про його рану. Тоді Король відповість, тобто здійснить сердечне покаяння, передасть свої повноваження і мирно помре. Вбивство товариша і “сердечна рана” перетворюють Хосе з “Персеваля” на “Хворого Короля”. Тому й Хосе також не може вмерти, не знайшовши гідного (Оповідача), не сповідавшись перед ним і не передавши йому святиню (материнський образок) (Залишивши збоку еротичну символіку, відмітимо лиш, що “Король Рибалка” з “Лісової пісні”, тобто дядько Лев, хворіє і помирає до початку останньої дії).
             9. Священні предмети при Королі. Процесія, що її бачить на горі Монсальваж Персеваль, перед ношами з пораненим Королем, несе особливі предмети: спис, таріль і чашу. всі вони осяяні і загадкові. Чаша – це і є Святий Грааль; спис – це спис Розп’яття; таріль – це таріль Таємної Вечері; всі разом вони становлять Євхаристичний комплекс: предмети, що використовуються при підготовці до Причастя. Але й Хосе бився з товаришем макілою – пастушим посохом із залізним наконечником (історичний предок і прообраз списа); але й Кармен у їхню “шлюбну ніч” розбила тарілку на кастаньєти і розхлюпала вино. Тобто антисвятий антиГрааль обернувся для Хосе антиПричасиям. Навпаки, прощення Кармен і замовлений Хосе перед стратою молебень за спасіння її душі немовби “склеюють” розбиту святиню, зруйнований архетип. А повертаючи до своєї гірської обителі, до матері образок (ікона – “прообраз “ істинної людини і схов її духу, Хосе символічно теж повертається до себе: до свого отрочого покликання – рятувати, а не занапащати своїх ближніх; до свого духовного дому, що чекав на нього попри всі його блукання та омани. Хосе повертається на свій Монсальваж. (Мені ці аналогії видаються доволі надуманими, у феноменально чутливої на міфопоетику Лесі Українки ні списів, ні тарілок немає, а Грааль і Монсальваж – тобто любов – герої здобувають разом).