tin_tina | Лісова пісня (Reply)

Обставини написання - "від автора".
            “Лісова пісня” – за визначенням авторки, драма-феєрія. Написана в 1911 році у звичайний для Лесі Українки спосіб: 10-12 днів (точніше, ночей) напруженої до самозабуття праці, за цей порив натхнення доводиться платити черговим загостренням хвороби (з листа до Л.М.Старицької-Черняхівської: “я пишу “только в припадке умопомешательства”, бо тоді я тільки можу боротись з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симтомами, коли мене попросту гальванізує якась idee fixe, якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, - отоді вже приходить демон, лютіший над усі недуги, і наказує мені писати, а потім я лежу знову zusammengeklappt, як порожня торбина”), пізніше - кілька місяців старанної обробки і правки. Чорновий автограф датований липнем, поява у друці – грудень. (В цьому ж грудні поетеса пише ще одну вершинну свою драму, “Камінного гостя”. Їй залишилося менше двох років життя).
              Уривок з листа до матері (від 2 січня 1912 року, в 12-томнику він значиться під номером 223).
             “А я таки сама “неравнодушна” до сеї речі, бо вона дала мені стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Щодо імпульсу від М.Гоголя, то його, наскільки я можу вловити свідомістю, не було. Мені здається, я просто згадала наші ліси та й затужила за ними {Драма написана в Кутаїсі, от уже кілька років, як Леся Українка не могла навіть відвідати любу її серцю Волинь через погіршення здоров’я}. А то ще й я здавна тую мавку “в умі держала”, ще із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували - пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського... Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов “слушний час” – я й сама не збагну чому. Зчарував мене цей образ на весь вік. Тепер сеє очарування передалось і Кльоні – він якось відноситься до сеї поеми, як до живої людини, - мені аж чудно... А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти “Marchendrama” – “драма-феєрія” те та не те. Як би його сказати? “Драма-казка” чогось незграбно, правда? ”
             Висновки з цього уривку робили різні: можна його вважати автентичною і безперечною вказівкою на витоки драми, можна – як це робить Оксана Забужко – чемним переведенням стрілок від гоголівської теми. А які ж джерела спільними силами знайдемо ми?