Омирова Ільйонянка

[tin_tina]

Омирова Ільйонянка

Чи хтось би повірив — цілком недавно, на пам’яті нині живих і не дуже древніх було таке, що українська традиція називання античних персонажів вже начебто склалася. А от самих перекладів майже не було! Або ще не переклали (Борис Тен вже переклав «Одіссею», а «Іліаду» щойно перекладав), або ж вони були недоступними (як переклади Гесіода, зроблені Свідзінським, чи переклади Лукреція, зроблені Миколою Зеровим).

Щось, однак, широкому загалові демонструвати треба було… А, може, не широкому загалові, а доволі вузькому колу вузьких спеціалістів було відомо, що один переклад «Іліади» в нас таки був. От тільки зроблений доволі давно, ще у 60-х роках ХІХ-го століття, виданий на початку ХХ-го, не античником виконаний, а поетом, за професією лікарем, і дуже вже оригінальний переклад вийшов. Цілком всупереч тій новій традиції, яка саме так-сяк складалася.

Коротко кажучи: у 70-х видали тритомник Степана Руданського, а в його третій том і помістили Гомерову «Іліаду». Себто, Омирову «Ільйонянку». Так назвав цю поему перекладач.

Читати сьогодні цей переклад — неабиякий кайф. От Александр Кравчук дуже любить у своїх історичних розвідках цитувати давні, донаукові польські переклади класики. То й ми не ликом шиті. Окремі вирази там напрочуд колоритні, я не можу натішитися «патлатими ахейцями». Щоб здогадатися, хто такі Врода, Іра та Іва (олімпійські богині), треба неабияк постаратися. А як вам Ахілло Пільєнко? — розкіш!

Ще до цього видання написав післямову головний український античник, А.Білецький, і вона так мені сподобалася, що я не втримаюся і дещо зацитую. (Не переймайтеся постійними аверсіями до російських перекладів, воно почасти правда, а почасти так треба було).

«Кожний перекладач класичного твору в чомусь завдячує своїм попередникам, навіть тоді, коли їхні спроби перекладу виявилися недосконалими або застарілими. Взаємна спорідненість за мовами і культурами російської й української літератур такі, що, зокрема, перекладацькі досягнення російської літератури мають певне значення і для української літератури. Можна з певністю твердити, що для всіх пізніших перекладів «Іліади» чи російською, чи українською мовою не виключається залежність від класичного перекладу Миколи Гнідича (так він має називатися по-українському). (…)

Все, що не є так чи інакше продовженням певної традиції, вражає нас як сміливий експеримент, як спроба знайти новий шлях. Такі спроби можуть бути вдалими і невдалими, але в усякому разі вони заслуговують на нашу увагу.

Українець Микола Гнідич (…) не був першим перекладачем «Іліади» російською мовою. Він мав такого попередника, як Михайло Ломоносов із його фрагментами «Іліади», перекладеними александрійським віршем. Від Ломоносова Гнідич запозичив багату на архаїзми-церковнослов’янізми поетичну мову і в дивний спосіб зрусифіковані грецькі імена, як, наприклад, Ахіллес замість Ахіллевс (звичайна в нас тепер форма Ахілл є наслідком пристосування не грецької, а латинської форми цього імені), Зевес (новотвір, що не має інших підстав існування, крім «зручності» для віршування), замість односкладового Зевс.

На відміну від Миколи Гнідича Степан Руданський перший із українських перекладачів «Іліади» переклав цей епічний твір у повному його обсязі, не спираючись на російську перекладацьку традицію. Він, звичайно, не міг не бути знайомим із нею, але він свідомо обрав інший шлях».

О! А це вже цікаво. Який саме? 

Comments

[0rest]

Ілійон - це вірно. Оригінально цей твір мав би називатися, як "Пригоди Ілійонські", десь так.
Або, якщо акцент змістити на вашу тему, то "Ілійонянка", або "Ільйонянка". Тобто, все тут точно.

[tin_tina]

Але Ільйонянка - це ж хіба не те саме, що й троянка? Себто, мешканка Трої (Іліону)?

[0rest]

То про Олену ж і мова. Якщо на фіміноцентризмі закцентувати.

[tin_tina]

Ба ні, Олена - то вже пройдена тема. Тепер ми займаємося українськими перекладами античної літератури :-) ан масс.
А про переклад Руданського, схоже, мало хто й знає.

[0rest]

Йдеться ж про основний мотив. А мотив той самий - викрадення Олени Парижем. Париж і донині, до речі, Олен викрадає :)

[tin_tina]

Це тому, що Оленам подобається, коли їх викрадають. Тим паче - Париж.

[0rest]

Я, звичайно, трохи з Парижем (Paris) перегнув :) але все решта вірно. Основний мотив твору - Олени викрадення, а в цілому - пригоди Іліонські. Бо навіть не в Іліоні, а пов’язані з Іліоном. В усній народній традиції звучить як Ілійон, м’яко. Іліон ніхто в здоровому глузді не вимовить навіть.

[tin_tina]

Основний мотив - це наче гнів Ахайла :-) і що з того вийшло? Бо Олена була першопочатком, звісно, але в поемі вона вже відсунута на другий план.

[0rest]

я під основним мотивом розумію саме першопочатки. Пардноню, звичайно, але це профдеформація вже. Треба було зразу уточнити.

Тобто, не про мотив твору йдеться, а про ідею, скоріше. І навіть не про ідею, а про мотив тої ідеї. Тобто, про ільйонянку, як першопричину. Так це побачив перекладач і так і переклав.

Щоправда, мені таке бачення виглядає тенденційним, я б закцентував на пригодах, але то таке.

[tin_tina]

Тоді мало бути таки Спартанка, ні? Чи вже аргів"янка, Гомер називає Олену аргів"янкою, хоча у її часи це місто ще не було аж таким славним.

[0rest]

Ото ж я і кажу, що я б таки закцентував саме на пригодах, і так і назвав би, і так вважаю вірним це питання ставити.
Але ми говоримо про переклад і про оригінальність його - то й кажемо, що така назва є теж достатньо точною, в сенсі ідеї. Мав право перекладач так назвати. Якщо переклад саме ЦЕЙ дух відображає.

Що він відображає насправді, цей переклад - я не знаю, бо ще не читав. Швидкість читання монітора в мене обмежена - не більше кілометра погонного в день :)

А ще точніше, мабуть, навіть не на пригодах, а на суті. "Ілійоніада", тобто. Ільйоніада, Іліяда. ГИ.

[tin_tina]

Ільйоніада, атож.

[0rest]

І "Оленіада" теж, мабуть.

[tin_tina]

Ще краще :-)