![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Світ "Руфіна і Прісцілли"
15/01/2010 10:23 amШлюб діонісійський, християнський чи філософський
Повернемося, нарешті, до Руфіна і Прісцілли, а то вони вже дещо загубилися в цьому екскурсі. Отож, їхній шлюб, звичайно, явище рідкісне і для свого, і для будь-якого часу, але саме для свого – не таке вже й виняткове. Нагадаю, що причиною рішення Прісцілли, якому підкорився Руфін, стало не негативне ставлення до сексу взагалі, а стосувалося тільки їх конкретного випадку - зв’язку між язичником (вірніше, безвірником) і християнкою. От що пише з цього приводу Оксана Забужко:
“За всіма ознаками, Прісцілла належить до громади павлінітів – її одновірці часто згадують апостола Павла, котрий, серед іншого, вважається і дотепер найбільшим церковним авторитетом у питаннях сексуальности й шлюбу: саме з його Першого листа до коринтян висновуються, по суті, всі засадничі церковні положення в цих питаннях – успадкований від юдаїзму догмат фізичного воскресіння праведників після Страшного Суду, припис тримати своє тіло в чистоті та розуміння статевого акту як “ставання єдиним тілом”, що виправдовується тільки в освяченому церквою шлюбі. Позаяк же поєднатися з Прісціллою во Христі “ідолянин” Руфін не може, то “стати з ним одним тілом” було б для вірної павлінітки такою самою розпустою і богозневажним оскверненням “членів Христових”.
Але будьмо обережними і співставмо це положення і зі справжніми твердженнями Павла, і з суспільною практикою того часу, коли шлюби між людьми різних віросповідань були звичайною реальністю (ще одна книга Ол.Кравчука “Остання олімпіада”, 390-й рік, герой епізоду – певний префект Альбін, один з найосвіченіших римлян свого часу, критик християнства, втаємничений культу Мітри. “Але дружина того, що так яскраво виразив своє язичництво, була християнкою! Так само, як їхня донька Альбіна. Син на ім’я Волюзаній поділяв переконання батька. Релігійна прірва, розділяюча членів однієї сім’ї, вельми характерна і повторювалася в різних варіаціях не тільки в ту епоху”)
Сюжет, коли християнином виявляється тільки один з подружжя, є типовим для апокрифів. Це відбувається і в “Діяннях Томи”, в “Діяннях Андрія”, “Діяннях Павла і Текли”. Найчастіше підсумок подібного розладу виявляється для сім’ї трагічним: подружжя розпадається. Але не обов’язково. Приписи св.Павла на цей випадок ясні.
«Коли який брат має невіруючу жінку і вона погоджується з ним жити, нехай її не відпускає. І коли жінка має невіруючого чоловіка і цей погоджується з нею жити, нехай не відпускає чоловіка. Невіруючий бо чоловік освячується жінкою, і невіруюча жінка освячується братом. Інакше ваші діти були б нечисті, однак вони святі. Коли ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра не зв’язані в такім випадку; Бог покликав вас жити в мирі. Звідки ти знаєш, жінко, чи спасеш свого чоловіка? Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи спасеш жінку?» (I Кор. 7.12-16) (А що ж павлінітка Прісцілла? А нічого. Вона і не приховує, що: “Не вимагає віра сеї жертви”)
Хто був рішучим противником подібної практики – так це Тертуліан. “Бог ясно заборонив вам вступати в шлюби з язичниками, щоб не осквернити плоті Хрестової, а добровільний гріх особливо тяжкий”. (Ad uxorem, II, iii)
В іншому місці:
“Кожна християнка повинна догоджати Богу. Як же їй служити двом панам: Богу і мужу свому, тим більше язичнику? Адже, догоджаючи язичнику, вона мимоволі сама стане язичницею зовні, через стремління прикрашатися і дбати про себе, нарешті, через безсоромну розв’язність в постелі, тоді як справжні християни сповняють подружні обов’язки з повагою до самої їх необхідності, скромно і без надмірностей, наче на очах у Бога” (там же.)
Майже точне відтворення цих слів – звинувачення Парвуса на адресу Прісцілли:
«Сестрі Прісціллі вірить я готовий,
але Руфіновій жоні не можу.
Коли в подружжі є дві різні віри,
там жінка має дві душі: одна
святою може бути, але друга
за чоловіком лине хоч у пекло»
Відповідь Прісцілли не забарилася і, за словами Оксани Забужко, стала зразковим бунтом:
«Се питання
за нас господь рішив, і я не мушу
його рішення людям одкривати»
У всякому випадку, такі ригористичні приписи, як у Тертуліана та його послідовників, неминуче задавалися лише як верхня планка і майже недосяжний ідеал. Згадаймо, що язичником був батько незабутньої Вівії Перпетуї і він цілком спокійно сприймав вибір дочки, благаючи її тільки врятувати своє життя.
Раз ми вже згадали Вівію Перпетую, яка у видіннях напереднодні власних страстей бачила себе оголеним мужчиною-гладіатором, що б’ється з Дияволом, то згадаймо ще одну особливість шлюбу Руфіна і Прісцілли: подружжя наче міняється гендерними ролями. “Коли Прісцілла, як безстрашна Христова войовниця, гасає потемки містом і околицями, щомиті наражаючись на небезпеку, а Руфін змушений “по-жіночому” сидіти дома і хвилюватися, чекаючи її повернення, як колись перед шлюбом вона його – з військового походу” (N.D. – ст. 190).
Виявляється, такий стан речей цілком відповідав історичній дійсності. Незалежно від того, чи життя виштовхувало жінок з дому, чи вони переступали поріг свого тихого пристанища добровільно, опинившись “поза домом” вони змушені були грати чоловічі ролі, просто тому, що ніяких інших у зовнішньому світі не існувало.
Євангеліє Томи доносить до нас такий діалог:
“Симон Петро сказав їм: Хай Марія залишить нас, бо жінки недостойні життя. Ісус сказав: Дивіться, Я керуватиму нею, щоб зробити її мужчиною, щоб вона стала духом живим подібно до вас, чоловіків. Бо кожна жінка, яка стане чоловіком, ввійде в Царство Небесне”. Євангеліе Томи, 118
“Ці свідчення можна продовжувати до безконечності, головне ж для нас те, що образ “жінки, яка стала чоловіком” був дуже поширеним у ранніх християн. Відмітимо ще раз, що вчення Ісуса навряд чи передбачало таку інтерпретацію Його принципу про переборення статевого розділення у тій дійсності, що наступила з Його приходом. Навіть, швидше, внутрішньо це були дві цілком різні позиції: для Ісуса жінка рівноправна мужчині саме як жінка, але соціальні реалії пізньої античності інтерпретували цю думку зовсім інакше: жінка рівна мужчині саме тоді, коли вона стає мужчиною. Така постановка питання мала наслідком щось зовсім протилежне тому, що розумілося у Євангелії. Замість очікуваного рівноправ’я жінка виявилася засудженою подвійно: перед обличчям чоловіків і перед обличчям тих жінок, які знайшли в собі сили перемогти жіночу слабкість (читай: жіночу природу) і на відміну від інших виконали те, чого очікував від них Бог.
Раннє християнство доносить до нас як мінімум три літературно-історичні образи жінок, які зуміли себе реалізувати мужньо. Маються на увазі Текла з “Діянь Павла і Текли”, мучениця Перпетуя і блаженна Павла, описана бл.Ієронімом.”
(Про Вівію Перпетую, що покинула заради страстей свою сім’ю і маленького сина, вже йшлося. Текла, на своєму шляху до духовної досконалості, обстригає волосся і одягається по-чоловічому. Зрештою, може це просто для зручності подорожування? Про бл.Павлу, як наразі, нічого не знаю.)
Шлях до активної релігійної діяльності пролягає для жінок через відмову від того, що становить для суспільства її жіночість: сім’ї, родичів, дому. Тільки відмовившись від цього всього, вона потрапляє в сферу реальної активності і здобуває можливість зайняти певне місце в ієрархії справжніх християнських вартостей." (С)
І це майже повністю співпадає зі становищем Прісцілли, яка відмовилася від традиційних жіночих ролей – дочки, дружини, матері.
Ці незачаті Прісціллою діти.
“Трохи перегодом ці, вмисно незачаті Прісціллою, діти катакомбної культури “виростуть” у Лесі Українки на збунтованих під нестерпним тягарем “соціальної шизофренії” – вдома християни, поза домом “недовірки” – Аврелію й Валента в “Адвокатові Мартіані” – і вперше в історії ХХ ст. “прорепетирують” у літературі трагедію, яка невдовзі стане для сотень мільйонів грізною життєвою реальністю і відрикошетить, ex post facto, в сотнях і сотнях мемуарів, - трагедію родини як останнього притулку приватности, в умовах тоталітарних режимів” (N.D. –ст. 175)
Залишилося ще непроясненим питання “діонісійського шлюбу”, а Леся Українка з максимальною виразністю підштовхує нас у цьому напрямку. Нам дозволяють заглянути в дім Руфіна і Прісцілли і ми бачимо дивовижної краси фрески, що зображають сцену загибелі Діоніса та “плетеницю містерій” в його пам’ять. “Ця промовиста “культурна цитата” – найпевніший знак, що життя господарів дому протікає під знаком містичного шлюбу” (N.D., ст.205), і саме з цієї причини фрески викликають таке обурення у єдиновірців Прісцілли, насамперед у Єпископа.
Однак про діонісійський шлюб стільки вже всього написано, (притому, за словами Лесі Українки, мудрого небагато), що тут я розмірковувати не ризикну. Зате залишу собі на майбутнє питання про становище героїні п’єси всередині християнської громади.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-01-15 08:41 am (UTC)як мені знайома це різність... скільки такого бувало "от зніми свою свастику хоч в ліжку - тільки якщо ти знімеш своє розіп'яття" %)
все ж таки чоловік та жінка мають служити на одних вівтарях для уникнення постійних конфліктів
no subject
Date: 2010-01-15 08:48 am (UTC)На практиці переважно виходило так, що "тихіший" партнер мовчав про свої уподобання, далеко не завжди цим "тихішим" була жінка :-)
"ієрогамос - священний шлюб-містерія, що відтворює у земній площині шлюб бога та богині... це прекрасна і таємнича річ" - ну так, але чи я не помиляюся: він нерідко закінчувався спільною смертю?
no subject
Date: 2010-01-15 08:54 am (UTC)ритуальне подвійне самогубство чи самогубство одного члена пари при загибелі іншого, якщо ти це маєш на увазі, зовсім не обов'язкове. у Наві час пливе по-іншому
"чекатиме мий милий мене на березі Калини-ріки, і коли прийде мій час - підемо ми по мосту рука об руку"
no subject
Date: 2010-01-15 09:12 am (UTC)Дякую, я б не зуміла краще описати характер шлюбу Руфіна і Прісцілли.
"Тільки зрада
шлюб християнський розлучити може.
Руфін
А справжній – тільки смерть. Авжеж, Прісцілло,
хоч зрадила мене ти для Христа,
та я тебе не зраджу ні для кого
і ні для чого. Я тебе пустив би,
я б не держав тебе в неволі в себе,
якби ти раз мені сказала в вічі:
«Пусти мене, бо ти мені бридкий,
ненавидний душі моїй і серцю».
Ти можеш те сказати?
Прісцілла
(з поривом)
Ні, мій друже!
Хоч, може, се була б свята неправда,
але ні серце, ні язик не може
на неї зважитись. О ні, Руфіне!
Хоч би з тобою ми навік розстались,
а серцю був би ти найближчий завжди
з усіх людей.
"ритуальне подвійне самогубство чи самогубство одного члена пари при загибелі іншого" - навіть і не це... скоріше те, що людська природа не дуже пристосована до подібного напруження почуттів "на довшу мету". От як би це пояснити... коли б Прісцілла менше любила Руфіна і не прагнула б зливання душ, вони цілком могли стати нормальним подружжям, народити і виховувати дітей. (не знаю, чи вийшло зрозуміло)