tin_tina | Церква Прісцілли - сучасники і прообрази

Ще одна сучасниця (майже той сам історичний період, на 20 років пізніше) та історичний прообраз нашої Прісцілли – карфагенянка Вівія Перепетуя (Перпетуя, ім’я означає «вічне життя»). Її «житіє» мене буквально вразило. Це – частково власний щоденник Вівії, дійшов він до нас завдяки вже не раз згадуваному мізогіну і майже єретику Тертуліану, познайомитися з ним можна тут (англійський переклад) або тут (російський переклад, але він дуже скорочений)

Вівія

Були тоді (в 203 р.) затримані юні оглашенні Ревокатус і Феліцітата, служниця його, та Сатурнін і Секундулос. Була з ними Вівія Перпетуя, благородного роду, у волі вихована, чесно одружена, мала батька, матір і двох братів, один з них теж був оглашенним; і грудну дитину, яку сама годувала, а було їй близько 22 років. Зостався після неї опис її мучеництва і видінь, переважно записаний її власною рукою і її власними словами.
3. І сказала вона так: як ще були під вартою, батько мій часто мучив мене своїми словами і хотів зруйнувати мою віру, бо любив мене. –Батьку, - сказала я, - от лежить глечик чи інший який предмет, чи можеш ти назвати його інакше? – Ні, - відповів він. – Так і я не можу назвати себе інакше, ніж християнкою.
Слова ці батька мого зворушили і сльози стали йому в очах, але, хоч засмутила його я, та зруйнувала спроби диявола підточити мою віру. І так пройшло кілька днів без батька, а я славила Господа і зміцнилася у вірі. Там же через кілька днів ми були хрещені і Дух об’явив мені, що вода дасть мені витривалість плоті. Пізніше забрали нас до темниці і я дуже боялася, бо ніколи не зазнала такої темряви. О гіркий день! Було дуже душно, солдати були з нами жорстокі і за дитиною я тужила.
Тоді Тертіус і Помпоній, диякони, дістали гроші і через кілька годин перевели нас до кращої частини в’язниці, і там ми відсвіжилися. Я змогла погодувати дитину, що ослабла від голоду, і віддала сина мамі з братом. Я журилася, бо бачила, що вони тужать за мною. І так я багато днів страждала, і випросила, щоб дитину залишили мені. І стала тоді тюрма для мене палацом.
4. Тоді сказав мій брат: Господине моя.,сестро, ти маєш високу честь і можеш попросити про видіння: що нас чекає – страсті чи щось інше. І я, знаючи, як розмовляти з Господом, заради якого страждала, не сумнівалася і сказала: «Завтра я вам скажу». І я попросила. і було показано мені.
(Далі йде опис видіння Вівії – бронзові сходи, висаджені гострими ножами, а на сходах лежав змій. Перпетуя і її супутники пройшли по тих сходах, змій їх не зачепив. Вони вийшли в прекрасний сад, де побачили пастуха в білому одязі, оточеного вівцями. З рук пастуха Вівія дістала кусочок сиру і з’їла його. І з цим прокинулася. Цей сон витлумачений був як передвістя страстей).
5. Через кілька днів ми мали бути засуджені. Мій батько знову приїхав до міста і прийшов до мене, опечалений. І просив він мене кинути віру свою, кажучи: «Змилуйся, дочко, на мою сивину, змилуйся на свого батька, якщо я гідний ним зватися. Зглянься на своїх братів, зглянься на свою матір і сина, не вбивай нас всіх разом!
Так він казав у батьківській любові, цілував мені руки і кланявся в ноги, наче не дочка я йому була, а господиня. І сумувала я через свого батька, бо не тішився він з моїх страстей, і заспокоювала я його, кажучи: що має бути на суді, то не в нашій владі, а в Божій. І пішов він дуже засмучений.
6. І настав день, коли раптово нас викликали і привели до суду на Форумі. Там зібралося багато людей, і був там мій батько з моїм сином, і просив він: принеси жертву Цезарю, змилуйся над дитиною! І прокуратор Гілярій казав: пожалій сиве волосся батька, пожалій сина-немовля, принеси жертву за процвітання імператора. Та я відповіла, що я християнка. Тоді винесли вирок всім нам і присудили, що віддадуть нас звірам, і ми радісні вернулися в темницю. Але тому, що син мій звик, щоб я його годувала грудьми, я послала Помпонія до батька. просячи принести дитину. Та батько мій не дав йому дитини. І з ласки Божої дитина не потребувала молока, а мене не мучила лихоманка і біль грудей.
(Далі Перпетуя описує ще кілька видінь. В одному з них вона бачить себе як гладіатора – чоловіка, що б’ється зі страшним велетнем і перемагає його. Господар гладіаторів нагороджує її пальмовою гілкою, кажучи: мир тобі, дочко!)
І, прокинувшись, я зрозуміла, що не із звірами я маю битися, а з дияволом, але перемога буде за мною!
Записи Перпетуї закінчуються за день до ігор.

«Коли Перпетуя і її супутники вийшли на арену до диких звірів, вони зробили знак в бік суддів, що присудили їх до смерті в муках: «Ви – нас, Бог – вас». Ми можемо здогадуватися, яке дієслово малося на увазі – бачити? вбивати? – однак для тодішніх глядачів питання не стояло, зміст жестів всі зрозуміли безпомильно і мужність мучеників викликала захоплення й страх (в англійському перекладі вжито дієслово «судите»).
На арені цирку Вівія заколола підібраними на піску шпильками розтріпане волосся,. щоб не мати скорботного вигляду» (Холл, «Вчення і життя ранньої церкви»)

От що пише Оксана Забужко з приводу цього вражаючого документу:

«….передмова до «Мучеництва святих Перпетуї і Філіцати» містить апологію жіночого пророцтва і кваліфікується більшістю дослідників як незаперечно монтаністська, до того ж, з ортодоксальної точки зору «єрессю» було вже саме жіноче авторство (…), причиною ж, чому наскрізь візіонерський, «пророчий» щоденник Вівії Перпетуї не було, як інші писання монтаністок, знищено, вважається використання його Тертуліаном в полеміці на захист мучеництва…»

Схоже, що Тертуліан, цей «мізогін» і при тому майже єретик, мав якийсь стосунок до групи Вівії – ще один доказ. що важко розподіляти по категоріях людей чужої епохи: нібито стопроцентний неприхильник жіноцтва раптом виявляється вірним «жіночої» церкви.
Який же все це має до предмету обговорення. тобто «Руфіна і Прісцілли»? Вважається, що уривок з «Мучеництва…», котрий містить розмову Перпетуї з батьком (коли він просить пощадити його сивину і не йти на смерть), став зразком для ледь не найзворушливішої сцени п’єси між Прісціллою і її батьком в тюрмі: «Прісцілло! Знай, що ти мене уб’єш!».

А для того, щоб закінчити на веселішій ноті – благородне ім’я Вівії Перпетуї прижилося в українському народному побуті, але в дещо несподіваній формі: Вівія перетворилася у якусь відьомську Вівдю, а Перпетуя (Перепетуя) народно-етимологічним шляхом засоціювалася зі словом «репетувати» і стала ідеальним іменем для крикливої перекупки.