Щастить декому з хворобами – романтично кашляють, зручно лежачи в ліжку, всі довкола них бігають і пропонують поїсти щось смачненьке. Я ж, як і підчеплю щось, то при цьому нічого смачного не можна, виглядаєш зовсім звичайно, отож про жоден незапланований відпочинок і не йдеться (інша справа, що я його і дозволити собі не могла б, але ж ніхто й не пропонує!), а на додачу ще й роблюся дуже нервова і раз у раз зриваюся «биле цо». Оскільки зараз саме таке зі мною і трапилося, то наперед перепрошую.
А щоб відволіктися, пропоную спільно оглянути мою нову здобич.
При останній своїй розробці (хто в курсі, то це бібліотечний облік) я старанно переривала матеріал обліку і винайшла об’єкт, що явно потрапив не у потрібний розділ. Це книжечка давнього мого знайомого Гр.Нудьги (це в нього я тирила матеріали про родину Журавницьких і про вищу освіту у ранньомодерний період) «Слово і пісня», без якої економісти й програмісти якийсь час обійдуться, а мені вона придасться. Отож я її й позичила до закінчення робіт, а, враховуючи перфекціонізм головної замовниці, «цей процес не скінчиться ніколи». Поки що – ліричні пісні, потім – думи, тоді і ще дещо знайдеться, а цікавило мене таке. Про популярну останнім часом максиму, мовляв, всі народні пісні вигадали романтики в 19 столітті, тільки лінивий не чув. Думаю, як контрдоказ згодилися б записи цих пісень зі століть задовго до 19-го. Відкриваємо (численні пеани і захоплені відгуки пропущу, не настільки я романтик, обмежуся сухими і беземоційними фактами):
( Read more... ) 