![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Пісні і думи
14/11/2010 07:30 pm Щастить декому з хворобами – романтично кашляють, зручно лежачи в ліжку, всі довкола них бігають і пропонують поїсти щось смачненьке. Я ж, як і підчеплю щось, то при цьому нічого смачного не можна, виглядаєш зовсім звичайно, отож про жоден незапланований відпочинок і не йдеться (інша справа, що я його і дозволити собі не могла б, але ж ніхто й не пропонує!), а на додачу ще й роблюся дуже нервова і раз у раз зриваюся «биле цо». Оскільки зараз саме таке зі мною і трапилося, то наперед перепрошую.
А щоб відволіктися, пропоную спільно оглянути мою нову здобич.
При останній своїй розробці (хто в курсі, то це бібліотечний облік) я старанно переривала матеріал обліку і винайшла об’єкт, що явно потрапив не у потрібний розділ. Це книжечка давнього мого знайомого Гр.Нудьги (це в нього я тирила матеріали про родину Журавницьких і про вищу освіту у ранньомодерний період) «Слово і пісня», без якої економісти й програмісти якийсь час обійдуться, а мені вона придасться. Отож я її й позичила до закінчення робіт, а, враховуючи перфекціонізм головної замовниці, «цей процес не скінчиться ніколи». Поки що – ліричні пісні, потім – думи, тоді і ще дещо знайдеться, а цікавило мене таке. Про популярну останнім часом максиму, мовляв, всі народні пісні вигадали романтики в 19 столітті, тільки лінивий не чув. Думаю, як контрдоказ згодилися б записи цих пісень зі століть задовго до 19-го. Відкриваємо (численні пеани і захоплені відгуки пропущу, не настільки я романтик, обмежуся сухими і беземоційними фактами):
«Найдавніші відгуки про українську мову, поезію й записи українських народних пісень збереглися у чеських та польських джерелах. Одним з перших згадав про них чеський учений Ян Благослав, який у своїй «Граматиці чеській» (Jana Blahoslava Gramatika Ceska) (між 1550-1570 роками) в огляді слов’янських мов і діалектів дав коротеньку характеристику й українській мові: «Є в тій мові пісень і віршів або рим дуже багато». Як ілюстрацію він подав повний текст народної балади «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», що й досі вважається найдавнішим записом повного тексту української пісні.
(В мережі ця пісня згадується доволі часто, як ентузіастичний прихильник сайту litopys.org.ua, приведу їхній запис
СТЕФАН ВОЄВОДА
Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
[Ой як же Дунаю смутному не течи,
Що дно його точуть студені криниці,
А по середині та рибоньки мутять],
На версі Дунаю три роти ту стою.
Первша рота турецка,
Друга рота татарска,
Трета рота волоска.
У турецкі-м роті шаблями шермую,
У татарскі-м роті стрілками стріляю,
У волоскі-м роті Стефан воєвода.
В Стефанові роті дівониця плачет,
[Дівониця плачет], плачучи повідат:
«Стефане, Стефане, Стефан воєвода!
Альбо ме[не] пуйми, альбо ме[не] лиши!»
А што ми [од]речет Стефан воєвода?
«Красна дівонице, пуймил-бих [я] тебе,
[Красная] дівонько, неровнай ми єси;
Липил бих [я] те[бе], миленька ми єси».
[І] што-ж му [од]рекла [красная] дівонька?
[Одрекла дівонька]: «Пусти мня, Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий.
А хто мя доплинет, [то] єго я буду».
Ніхто не доплинул красну [ю] дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан воєвода,
І узял дівоньку за білу ї ручку:
«Дівонько, душенько, миленька ми будеш».
Зате на іншому сайті сповіщають, що продиктував цю пісню Благославу якийсь Никодим, що прийшов до нього у Моравію із Венеції.
Звичайно, найчастіше записи українських народних пісень мали б траплятися у польських виданнях:
«У польських збірниках тих часів (початок 17-го століття) збереглося чимало текстів українських народних, а також літературних пісень – «Пастуше, пастуше», 1612; «Піснь козака Плахти», 1625»
У німців:
«Від XVI століття збереглися найдавніші німецькі записи української пісенної і танцювальної музики – «Коломийки», «Козачки» тощо. (...) Німецькі дослідники чи не перші у Західній Європі почали перекладати народні пісні. Найдавніший переклад німецькою мовою української історичної пісні «Сказали нам депутати» зробив у другій половині XVIII століття І.Міллер, учений і мандрівник, який записав цю пісню поблизу Запоріжжя».
Південних слов’ян – у них завдяки «студентам, що навчалися у Києво-Могилянській академії, та українським учителям, які працювали в школах Сербії та Хорватії. Від тих часів у Югославії збереглися рукописні пісенники, де поруч з місцевими піснями записані й українські – «Ой хто, хто Миколая любить», «Що я кому винуват», «Бігав заєць по полю», «Ой погнала дівчина овечок у поле».
Я традиційно боюся зачіпати українсько-російську тематику :-), але, сподіваюся, такий абзац нікого не образить:
«З писемних джерел довідуємося, що у XVI-XVIII століттях у російському суспільстві були популярними пісні «Ой що ж то за шум учинився», «Про тещу й зятя», «Ішов козак з України», «На бережку у ставку», «Ой під вишнею», «Косарі», «Їхав козак за Дунай». До них часто додавалися примітки: «Прекрасна пісня, яку співають і в Росії».
Отаке. Наступного разу – детальніший аналіз тієї найдавнішої пісні про Дунай і Стефана воєводу.
А щоб відволіктися, пропоную спільно оглянути мою нову здобич.
При останній своїй розробці (хто в курсі, то це бібліотечний облік) я старанно переривала матеріал обліку і винайшла об’єкт, що явно потрапив не у потрібний розділ. Це книжечка давнього мого знайомого Гр.Нудьги (це в нього я тирила матеріали про родину Журавницьких і про вищу освіту у ранньомодерний період) «Слово і пісня», без якої економісти й програмісти якийсь час обійдуться, а мені вона придасться. Отож я її й позичила до закінчення робіт, а, враховуючи перфекціонізм головної замовниці, «цей процес не скінчиться ніколи». Поки що – ліричні пісні, потім – думи, тоді і ще дещо знайдеться, а цікавило мене таке. Про популярну останнім часом максиму, мовляв, всі народні пісні вигадали романтики в 19 столітті, тільки лінивий не чув. Думаю, як контрдоказ згодилися б записи цих пісень зі століть задовго до 19-го. Відкриваємо (численні пеани і захоплені відгуки пропущу, не настільки я романтик, обмежуся сухими і беземоційними фактами):
«Найдавніші відгуки про українську мову, поезію й записи українських народних пісень збереглися у чеських та польських джерелах. Одним з перших згадав про них чеський учений Ян Благослав, який у своїй «Граматиці чеській» (Jana Blahoslava Gramatika Ceska) (між 1550-1570 роками) в огляді слов’янських мов і діалектів дав коротеньку характеристику й українській мові: «Є в тій мові пісень і віршів або рим дуже багато». Як ілюстрацію він подав повний текст народної балади «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», що й досі вважається найдавнішим записом повного тексту української пісні.
(В мережі ця пісня згадується доволі часто, як ентузіастичний прихильник сайту litopys.org.ua, приведу їхній запис
СТЕФАН ВОЄВОДА
Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
[Ой як же Дунаю смутному не течи,
Що дно його точуть студені криниці,
А по середині та рибоньки мутять],
На версі Дунаю три роти ту стою.
Первша рота турецка,
Друга рота татарска,
Трета рота волоска.
У турецкі-м роті шаблями шермую,
У татарскі-м роті стрілками стріляю,
У волоскі-м роті Стефан воєвода.
В Стефанові роті дівониця плачет,
[Дівониця плачет], плачучи повідат:
«Стефане, Стефане, Стефан воєвода!
Альбо ме[не] пуйми, альбо ме[не] лиши!»
А што ми [од]речет Стефан воєвода?
«Красна дівонице, пуймил-бих [я] тебе,
[Красная] дівонько, неровнай ми єси;
Липил бих [я] те[бе], миленька ми єси».
[І] што-ж му [од]рекла [красная] дівонька?
[Одрекла дівонька]: «Пусти мня, Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий.
А хто мя доплинет, [то] єго я буду».
Ніхто не доплинул красну [ю] дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан воєвода,
І узял дівоньку за білу ї ручку:
«Дівонько, душенько, миленька ми будеш».
Зате на іншому сайті сповіщають, що продиктував цю пісню Благославу якийсь Никодим, що прийшов до нього у Моравію із Венеції.
Звичайно, найчастіше записи українських народних пісень мали б траплятися у польських виданнях:
«У польських збірниках тих часів (початок 17-го століття) збереглося чимало текстів українських народних, а також літературних пісень – «Пастуше, пастуше», 1612; «Піснь козака Плахти», 1625»
У німців:
«Від XVI століття збереглися найдавніші німецькі записи української пісенної і танцювальної музики – «Коломийки», «Козачки» тощо. (...) Німецькі дослідники чи не перші у Західній Європі почали перекладати народні пісні. Найдавніший переклад німецькою мовою української історичної пісні «Сказали нам депутати» зробив у другій половині XVIII століття І.Міллер, учений і мандрівник, який записав цю пісню поблизу Запоріжжя».
Південних слов’ян – у них завдяки «студентам, що навчалися у Києво-Могилянській академії, та українським учителям, які працювали в школах Сербії та Хорватії. Від тих часів у Югославії збереглися рукописні пісенники, де поруч з місцевими піснями записані й українські – «Ой хто, хто Миколая любить», «Що я кому винуват», «Бігав заєць по полю», «Ой погнала дівчина овечок у поле».
Я традиційно боюся зачіпати українсько-російську тематику :-), але, сподіваюся, такий абзац нікого не образить:
«З писемних джерел довідуємося, що у XVI-XVIII століттях у російському суспільстві були популярними пісні «Ой що ж то за шум учинився», «Про тещу й зятя», «Ішов козак з України», «На бережку у ставку», «Ой під вишнею», «Косарі», «Їхав козак за Дунай». До них часто додавалися примітки: «Прекрасна пісня, яку співають і в Росії».
Отаке. Наступного разу – детальніший аналіз тієї найдавнішої пісні про Дунай і Стефана воєводу.
